Постанова № 56030983, 17.02.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року Справа № 876/10684/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В.,Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання Богдан А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2014 року по справі №813/2703/14 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці Міндоходів про визнання протиправним і скасування наказу, зобов'язання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И В :

01.04.2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Львівської митниці Міндоходів та просила визнати протиправним та скасувати наказ начальника Львівської митниці Міндоходів від 04 лютого 2014 року №136 - о «Про звільнення ОСОБА_1» та поновити її на роботі на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Мостиська» Львівської митниці Міндоходів, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування вимог зазначає, що 04 лютого 2014 року вона власноручно написала заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України і цього ж дня відповідачем було видано наказ за №136 - о «Про звільнення ОСОБА_1». Згідно з цим наказом її звільнено із займаної посади із 04 лютого 2014 року. Вважає зазначений наказ протиправним, а її звільнення - незаконним, оскільки заява про звільнення з посади написана під психологічним тиском керівництва, та в подальшому було подано заяву про відкликання заяви про звільнення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2014 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Львівської митниці Міндоходів про визнання протиправним і скасування наказу, зобов'язання до вчинення дій відмовлено.

Позивач не погодившись із таким судовим рішенням суду першої інстанції оскаржила його в апеляційному порядку, посилаючись у поданій апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що судом першої інстанції не було враховано, що заява написана нею у службовому кабінеті начальника Львівської митниці за відсутності особистого волевиявлення. Звертає увагу на те, що при написанні заяви нею невірно було зазначено посаду, яку вона обіймала, а 07 лютого 2014 року нею було подано заяву про відкликання заяви, написаної 04 лютого 2014 року внаслідок психологічного тиску.

Вважала, що судом першої інстанції не було враховано і те, що умовами припинення трудової угоди, щодо яких сторони повинні дійти згоди, є: підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється. Згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення не свідчить про наявність самої угоди про звільнення.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2014 року по справі № 813/2703/14 скасовано та прийнято нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано наказ начальника Львівської митниці Міндоходів від 04 лютого 2014 року №136 - о «Про звільнення ОСОБА_1», яким ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Мостиська» Львівської митниці Міндоходів за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Мостиська» Львівської митниці Міндоходів із 04 лютого 2014 року та зобов'язано Львівську митницю Міндоходів виплатити на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу із 04 лютого 2014 року по 20 листопада 2014 року в сумі 44 207 гривень 20 коп. .

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.10.2015 року касаційну скаргу Львівської митниці Міндоходів задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що даючи правову оцінку діям відповідача, апеляційний адміністративний суд не дослідив під час судового розгляду справи доводів працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору, хоча з матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово зверталась до органів прокуратури щодо вчинення на неї тиску з боку відповідача при написанні заяви від 04.02.2014 року про звільнення її з роботи за згодою сторін.

Відтак, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що Львівський апеляційний адміністративний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції належним чином не перевірив заяву позивача на предмет відповідності підстав припинення трудового договору, за ч.1 ст. 36 КЗпП (за угодою сторін) та дійшов передчасного висновку, що у даному конкретному випадку, у позивача не було реального наміру припинення трудових відносин, оскільки тиск з боку керівництва до написання заяви про звільнення перевіряється при розгляді справ про звільнення за ст. 38 КЗпП України (розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість постанови суду, колегія суддів зазначає наступне.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1, перебувала на державній службі в органах Міністерства доходів і зборів на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Мостиська» Львівської митниці.

Згідно наказу відповідача 04 лютого 2014 року за №136 - о «Про звільнення ОСОБА_1» позивача 04 лютого 2014 року звільнено із займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Мостиська» Львівської митниці, за угодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до змісту зазначеного наказу, підставою звільнення позивача є її заява від 04 лютого 2014 року.

Також встановлено, що 07 лютого 2014 року позивач звернулася до відповідача із заявою, відповідно до якої вона відкликає свою заяву від 04 лютого 2014 року про звільнення з роботи за згодою сторін, як таку, що написана у стані сильного душевного хвилювання та стресу. Також позивач зазначає, що 04 лютого 2014 року заява написана нею внаслідок психологічного тиску з боку керівника, який в ході розмови у його ж службовому кабінету запевняв, що її буде звільнено за будь - яких обставин.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що угода сторін є самостійною підставою для розірвання трудового договору та відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи власника або з ініціативи працівника. При цьому 04 лютого 2014 року позивач подала на ім'я начальника Львівської митниці заяву, згідно з якою просила звільнити її із займаної посади за угодою сторін, відповідно до п.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України і у день подання заяви відповідачем видано наказ про її звільнення саме за цією підставою.

Відтак дійшов висновку, що у матеріалах справи наявні докази, що підтверджують досягнуту між сторонами згоду, щодо звільнення у відповідності до п.1 ч.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з чим оскаржуваний наказ прийнятий відповідачем у межах повноважень та з дотриманням процедури, оскільки досягнута взаємна згода між сторонами трудового договору щодо підстави припинення трудового договору.

Що стосується твердження позивача про те, що на неї чинився тиск з боку керівника Львівської митниці Міндоходів щодо написання заяви про звільнення та з покликанням на відкликання заяви про звільнення, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі твердження є голослівними і при припиненні трудового договору за угодою сторін не передбачено можливості відкликання працівником своєї заяви.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

У відповідності до ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, підставою припинення трудового договору є угода сторін. При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (за угодою сторін), договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу.

Отже, угода про припинення трудового договору згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України також укладається між сторонами трудового договору, якими є працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, а рішення про розірвання трудового договору приймається власником або органом управління підприємства, установи, організації, який наділений такими повноваженнями.

Таким чином, угода сторін є самостійною підставою для розірвання трудового договору та відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи власника або з ініціативи працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 Кодексу законів про працю України).

Таким чином, основними умовами угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється. Визначення ж дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, а відсутність належного волевиявлення не дає підстав вважати про наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін. Сама по собі проста згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Із наявної у матеріалах справи заяви ОСОБА_1 вбачається, що позивач просила роботодавця звільнити її із займаної посади за згодою сторін, відповідно до вимог п. 1 ст. 36 КзПП України. Дана заява не підтверджує узгодження дати звільнення, погодженої позивачем та відповідачем, тобто дати, з якої позивач підлягає звільненню з займаної посади. Керівництвом Львівської митниці Міндоходів, причини звільнення, передбачені статтею 38 Кодексу законів про працю України, та які були б поважними та вказували підстави звільнення в день написання заяви про звільнення, не зазначені та в судовому розгляді суду апеляційної інстанції не обґрунтовані.

Окрім того, позивач звертала увагу на те, що заява від 04.02.2011 року про звільнення її із займаної посади була написана при відсутності власного внутрішнього волевиявлення, за вказівкою посадової особи відповідача, під впливом психологічного тиску колишнього начальника Львівської митниці Міндоходів.

07.02.2014 року в порядку ч. 2 ст. 38 КзПП України ОСОБА_1 відкликала заяву про звільнення. Із наявних копій матеріалів службової перевірки Управлінням внутрішньої безпеки Головного управління Міндоходів у Львівській області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про відкликання вбачається, що наказ про звільнення не був виданий 04.02.2014 року, оскільки у проекті наказу про її звільнення у графі погоджень начальника управління внутрішньої безпеки УВБ ГУ Міндоходів у Львівській області зазначено, що наказ не погоджено у зв'язку з відкликанням заяви від 07.02.2014 року.

Верховний Суд України в пункті 12 постанови Пленуму № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначив, що у справах про звільнення за статтею 38 КЗпП України суди повинні перевірити доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

Даючи правову оцінку діям відповідача, та враховуючи доводи позивача про те, що керівник Львівської митниці Міндоходів примусив її подати заяву про розірвання трудового договору, судом апеляційної інстанції 17.02.2016 року у судовому засіданні апеляційного суду було допитано працівників Львівської митниці Міндоходів ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Допитані в судовому засіданні особи показали, що відносно ОСОБА_1 керівництвом митниці чинився психологічний тиск в присутності працівників митниці, які разом з позивачем були викликані на виробничу нараду в адміністративне приміщення Львівської митниці. Свідки показали, що в присутності працівників митниці до ОСОБА_1 було виставлено вимогу про написання заяви про звільнення з займаної посади, а також те, що вказана особа перебувала у стані сильного нервового напруження та повністю не усвідомлювала значимість написання заяви про звільнення, яку було оформлено у відділі кадрів Львівської митниці.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку про те, що у позивача, у даному конкретному випадку, не було реального наміру припинення трудових відносин, а її волевиявлення, викладене у заяві від 04.02.2014р., не було вільним і не відповідало внутрішній волі.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивач ознайомлена з наказом про звільнення 21 березня 2014 року, що підтверджується листом Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області від 18 квітня 2014 року №02 - 1666/07, а тому складення і подання відповідачу 07 лютого 2014 року заяви (до видання спірного наказу), є суттєвою обставиною, що підлягає врахуванню при розгляді даного спору, оскільки підтверджує доводи, на які покликається позивач щодо відсутності волевиявлення про звільнення.

Згідно пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суджу України від 06.11.1992 року№ 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника(ст. 38 КЗпП).

За правилами частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Виходячи з положень зазначеної норми, працівник має право в будь-який час розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, письмово попередивши власника про звільнення за два тижні. За наявності поважних причин, які не дають можливості продовжувати працювати, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний звільнити працівника в строки, про які він просить. За відсутністю таких причин, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання заяви працівником про це в межах двотижневого строку.

Колегія суддів звертає увагу на те, що власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити працівника до закінчення двотижневого строку після подачі заяві, якщо він про це не просить.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Відповідно до положень, закріплених ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів суду правомірність прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги конкретні обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем було порушено вимоги КЗпП України, так як, між позивачкою та відповідачем не було досягнуто згоди з основних умов угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, що у свою чергу свідчить про не укладення угоди про звільнення, пояснення свідків засвідчують про відсутність особистого волевиявлення позивача при написанні заяви про звільнення від 04.02.2014 року, відтак відповідачем не дотримано вимоги ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з чим, позовні вимоги є законними та такими, що підлягають задоволенню.

Так, згідно частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується у випадках, зокрема вимушеного прогулу (далі Порядок №100).

Згідно абзацу третього пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно абзацу 1 пункту 3 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.

Абзацем першим пункту 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

В матеріалах справи міститься довідка про нараховані та виплачені кошти ОСОБА_1 за період з 01.08.2013 р. по 31.01.2014 р..

Згідно зазначеної довідки у два попередні місяці перед звільненням позивачеві нараховано наступну заробітну плату: у грудня 2013 року - 5747,89 грн.; у січні 2014 року 3804,42 грн..

Наказом Львівської митниці Міндоходів від 29.01.2015 року № 10-о «По особовому складу» поновлено ОСОБА_1на посаді головного державнго інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Мостиська» Львіської митниці Міндоходів з 04.02.2014 року. З врахуванням цього, загальний період для визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу охоплюється періодом з 04.02.2014 року по 28.01.2015 року. При цьому колегія суддів зазначає, що заборгованість з виплати середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 04.02.2014 року по 20.11.2014 року виплачена, згідно постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 46158829 від 25.03.2015 року.

Таким чином, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу позивача дорівнює (5747,89 грн. + 3804,42 грн.):42х247 = 56175,21 грн..

За таких обставин, колегія суддів вважає, що підлягає стягненню на користь позивача недоплачена середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу по фактичне поновлення на роботі 29.01.2015 року (наказ № 10-о від 29.01.2015р.), тобто (56175,21 - 44207,20 - розмір виплат на виконання постанови апеляційного суду від 20.11.2014 року ) = 11968,01 грн. (за відрахуванням обов'язкових платежів).

Таким чином, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.

Керуючись ч. 3 ст. 160 ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2014 року по справі № 813/2703/14 скасувати та прийняти нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Львівської митниці Міндоходів про визнання протиправним і скасування наказу, зобов'язання до вчинення дій задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника Львівської митниці Міндоходів від 04 лютого 2014 року №136 - о «Про звільнення ОСОБА_1», яким ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Мостиська» Львівської митниці Міндоходів за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Мостиська» Львівської митниці Міндоходів із 04 лютого 2014 року.

Зобов'язати Львівську митницю Міндоходів виплатити на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу із 04 лютого 2014 року по 28.01.2015 року в сумі 11968,01 гривень 20 коп..

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, а у випадку складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 ч. 3 Кодексу адміністративного судочинства України - у цей же строк з дня складення постанови суду в повному обсязі безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк

Судді В.В. Гуляк

Р.Й. Коваль

Повний текст

виготовлено 22.02.2016 року.