Ухвала суду № 56030860, 01.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2016 року м. Київ К/800/7388/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Латишевої Л.П.,за участю представників позивача:Опірської М.Ю., Задериголови А.Д.,відповідача: Гучка В.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2013 року

у справі №2а-1220/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 21 червня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2013 року, задовольнив позовні вимоги, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 14 червня 2010 року №000004432307/0, від 19 серпня 2010 року №0004432307/1 та від 08 листопада 2010 року №0004432307/2. Також стягнув на користь позивача судові витрати у розмірі 3,40 грн. за рахунок Державного бюджету України.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Крім того, скаржником було заявлено клопотання про заміну сторони правонаступником у зв'язку зі зміною найменування на Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м.Києві.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене та надані докази перейменування відповідача, судова колегія вважає, що заявлене клопотання підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Працівники контролюючого органу провели позапланову виїзну перевірку позивача по взаємовідносинам з ПРАТ «Альба Україна» за період вересень, жовтень, листопад, грудень 2009 року, про що склали акт від 02 червня 2010 року №1262/2307/35648623, яким встановили порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.3, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту грудня 2009 року суму податку на додану вартість у розмірі 7 106 038,11 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 14 червня 2010 року №0004432307/0, яким визначив позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 10 659 057,00 грн., з яких 7 106 038,00 грн. за основним платежем та 3 553 019,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

У порядку адміністративного узгодження вказаного податкового повідомлення-рішення податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 19 серпня 2010 року №0004432307/1, від 08 листопада 2010 року №0004432307/2, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями слугував висновок контролюючого органу про те, що позивач здійснював коригування податкового кредиту під час проведення відповідачем перевірки, а також сформував податковий кредит за грудень 2009 року на підставі податкових накладних, виписаних протягом попередніх місяців, а отриманих позивачем у грудні 2009 року.

За висновками податкового органу, позивач відмовився від податкового кредиту перевірених звітних періодів з використанням зазначених сум податку, оскільки на дату виникнення права на податковий кредит позивач правом формування кредиту не скористався, одночасно з поданням декларацій з податку на додану вартість позивачем до податкового органу не подано скарг стосовно контрагентів-постачальників щодо відмови у наданні податкових накладних або наданні їх із порушенням встановленого Порядку виписування податкової накладної, та не проведено відповідно коригувань в порядку, встановленому пунктом 4.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №166.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (робіт, послуг), суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач при визначенні податкового кредиту з податку на додану вартість до уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок (згідно реєстрів отриманих та виданих податкових накладних та поданих додатків до декларацій податку на додану вартість «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів») включив податкові накладні минулих податкових періодів на суму податку на додану вартість у розмірі 7 267 791,00 грн.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість та, зокрема, податкового кредиту, регулюються статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Абзацом третім підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону встановлено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до абзацу першого підпункту 7.2.6 пункту 7.2 вказаної статті податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, абзацом першим підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, у випадку коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (робіт, послуг), суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у разі, коли платник податку отримує належним чином оформлену податкову накладну із запізненням, то він відповідно до зазначених законодавчих норм, але з урахуванням граничного строку давності визначення сум податкових зобов'язань, встановленого статтею 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме: не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації звітного періоду, не позбавляється права на включення вказаної в ній суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому вона була отримана.

При цьому, суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що звернення до податкового органу зі скаргою на постачальника у розумінні абзацу другого підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є правом, а не обов'язком суб'єкта господарювання.

З огляду на викладене, позивачем не було порушено норми законодавства щодо формування податкового кредиту грудня 2009 року, збільшивши його за рахунок сум податку на додану вартість, визначену у податкових накладних попередніх періодів у межах передбаченого 1095-денного строку.

При цьому, посилання контролюючого органу на порушення позивачем вимог абзацу другого підпункту 17.2 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», внаслідок коригувань здійснених платником на підставі уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість, не заслуговують на увагу.

Так, зазначена норма закону встановлює право платників податків самостійно виправляти помилки, що призвели до заниження податкового зобов'язання, до початку перевірки платника податку контролюючим органом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент подачі позивачем уточнюючого розрахунку від 02 квітня 2010 року відповідачем жодної перевірки не проводилося.

Відтак, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 72 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 55, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

1. Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м. Києва на Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м.Києві.

2. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м.Києві залишити без задоволення.

3. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2013 року у справі №2а-1220/11/2670 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.