Ухвала суду № 56030857, 08.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2016 року м. Київ К/800/30100/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,

за участю секретаря: Латишевої Л.П.,за участю представниківпозивача: Сиротенка В.В.,відповідача: Аландаренко Е.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавської області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2015 року

у справі №816/1059/15-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Кременчукгаз»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство «Кременчукгаз» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 21 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2015 року у справі №816/1059/15-а, задовольнив адміністративний позов, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення від 12 листопада 2014 року №0006112202/2412. Також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 487,20 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Посадові особи відповідача провели позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Українська нафтогазова компанія» за період з 01 липня 2012 року по 31 серпня 2013 року, про що склали акт від 27 жовтня 2014 року №2511/16-03-02-12/03351734, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 198.1, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.4, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість за червень 2012 року - серпень 2013 року на 38 597 243,00 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 12 листопада 2014 року №0006112202/2412, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (роботах, послугах) на загальну суму 57 895 864,50 грн., з яких 38 597 243,00 грн. - за основним платежем та 19 298 621,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту перевіреного періоду, за результатом вчинення безтоварних господарських операцій з ТОВ «Українська нафтогазова компанія», оскільки не можливо провести зустрічну звірку останнього та у ланцюгу його постачання значаться контрагенти, які мають ознаки фіктивності.

Задовольняючи адміністративний позов та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності в діях позивача порушень вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту спірного податкового періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Покупець) та ТОВ «Українська нафтогазова компанія» (Продавець) було укладено договори купівлі-продажу природного газу від 07 липня 2012 року №2019-21 та від 19 грудня 2012 року №3381-03, за умовами яких Продавець зобов'язався передати, а Покупець прийняти та оплатити газ.

У подальшому сторони уклали додаткові угоди до Договору купівлі-продажу природного газу від 07 липня 2012 року №2019-21 та від 19 грудня 2012 року №3381-03.

На момент укладення позивачем договорів купівлі-продажу природного газу ТОВ «Українська нафтогазова компанія» мало чинну ліцензію від 23 вересня 2011 року №507498 серії АГ на здійснення такого виду господарської діяльності як постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом, видану Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (НКРЕ) та відомості щодо ТОВ «Українська нафтогазова компанія» були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, товариство взято на облік податкового органу як платник податків та зареєстровано платником податку на додану вартість.

Фактичне виконання зазначених договорів підтверджується наявними у матеріалах справи актами прийому-передачі обсягів природного газу. Позивач у повному обсязі сплатив на користь ТОВ «Українська нафтогазова компанія» вартість отриманого природного газу, що підтверджується відомостями про обороти по бухгалтерському рахунку № 6311 за період червень-грудень 2012 року та січень-серпень 2013 року та карткою рахунку № 6311, а також відповідними банківськими виписками.

Посилання податкового органу на те, що у зв'язку з відсутністю договорів між ТОВ «Українська нафтогазова компанія» та позивачем щодо транспортування природного газу магістральними газопроводами неможливо визначити джерела походження природного газу, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки договори про надання послуг з транспортування природного газу магістральними газопроводами укладалися між позивачем та ПАТ «Укртрансгаз».

Згідно умов договору про надання послуг з транспортування природного газу магістральними газопроводами від 28 вересня 2011 року № 1109011160/П32, укладеному між позивачем та ПАТ «Укртрансгаз», придбані у ТОВ «Українська нафтогазова компанія» обсяги природного газу були транспортовані до позивача відповідними територіальними структурними підрозділами ПАТ «Укртрансгаз».

Транспортування природного газу від ТОВ «Українська нафтогазова компанія» в процесі здійснення поставок природного газу підтверджується двосторонніми актами прийому-передачі природного газу, переданого в розподільчі мережі позивача, підписаними уповноваженими представниками Кременчуцького лінійного виробничого управління магістральних газопроводів ПАТ «Укртрансгаз», Лубенського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів ПАТ «Укртрансгаз» та ПАТ «Кременчукгаз», а саме: актами прийому-передачі.

Крім того, листом від 17 листопада 2014 року № 6-7406/1.2.2-14 НАК «Нафтогаз України» також підтвердила факт передачі природного газу від ТОВ «Українська нафтогазова компанія» до позивача, при цьому зазначаючи джерела, з яких переданий газ отримувався.

На виконання умов договорів ТОВ «Українська нафтогазова компанія» виписало позивачу податкові накладні на суму податку на додану вартість у розмірі 38 948 349,38 грн., яка згідно з розрахунком коригування сум податку на додану вартість до податкової декларації за жовтень 2013 року, була зменшена на суму податку на додану вартість у розмірі 351 106,55 грн.

Відтак, сума податкового кредиту позивача, сформованого за результатом виконання господарських взаємовідносин з ТОВ «Українська нафтогазова компанія», склала 38 597 243,00 грн.

Реальність виконання умов договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Українська нафтогазова компанія» підтверджується також тим, що отримані від вказаного контрагента обсяги природного газу були оприбутковані підприємством згідно прибуткових накладних, копії яких містяться у матеріалах справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в подальшому закуплений у вказаного контрагента природний газ був реалізований позивачем на підставі договорів про постачання природного газу за регульованим тарифом відповідним контрагентам.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджений відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість формування податкового кредиту за результатом виконання господарських операцій з ТОВ «Українська нафтогазова компанія».

Відтак, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента газу, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем не спростовано.

Укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.

Крім того, висновок податкового органу про те, що неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, свідчить про відсутність у останнього права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є помилковим з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2015 року у справі №816/1059/15-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.