Ухвала суду № 56030591, 17.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2016 року м. Київ К/800/56952/14

К/800/58075/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача: Коноваленко І.М.,

представника відповідача: Хітька В.М.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2014 року

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року

та касаційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року

у справі № 810/2648/14

за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - ДП «МА «Бориспіль») звернулось в суд з позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - Інспекція), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 грудня 2013 року № 0001021720, № 0001011720 та від 20 грудня 2013 року № 0004532210, № 0004522210, № 0004552210, № 0004592210, № 0004542210, № 0004562210, № 0004572210, № 0004582210.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2014 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення рішення відповідача від 19 грудня 2013 року № 0001011720, № 0001021720 та від 20 грудня 2013 року № 0004552210, № 0004592210, № 0004542210 та № 0004582210; у задоволенні решти вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року апеляційні скарги ДП «МА «Бориспіль» та Інспекції задоволено частково: постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 червня 2014 року скасовано; адміністративний позов ДП «МА «Бориспіль» задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20 грудня 2013 року № 0004532210, № 0004522210, № 0004552210, № 0004592210, № 0004542210, № 0004562210, № 0004582210 та від 19 грудня 2013 року № 0001011720; у решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач також не погодився з рішенням суду апеляційної інстанції, і, оскарживши його у касаційному порядку, просив скасувати вказане рішення в частині відмови в задоволенні позову та прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У запереченні на касаційну скаргу податкового органу ДП «МА «Бориспіль» просило залишити касаційну скаргу Інспекції без задоволення.

Заперечення на касаційну скаргу позивача не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційних скарг, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 31 березня 2013 року, за результатами якої складено акт від 06 грудня 2013 року № 313/22-1/20572069, згідно з яким позивачем допущено порушення вимог:

- підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 137.8 статті 137, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в загальному розмірі на 913 647 грн. та зменшення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування з цього податку, на 185 994 грн.;

- пунктів 1.3, 1.4 статті 1, підпунктів 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.10, 201.11 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за квітень 2010 року - на 2 843 грн., за травень 2010 року - на 1 648 грн., за липень 2012 року - на 77 778 грн. та до завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість наступних звітних періодів за травень 2012 року на загальну суму 138 828 грн.;

- підпункту 164.2.17 «е» пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб в загальній сумі 11 936,82 грн. через неврахування в базі оподаткування цим податком наданого 23 працівникам підприємства додаткового блага у вигляді грошового відшкодування в період з квітня 2010 року по березень 2013 року

- підпункту 9.10.3 пункту 9.10 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та підпункту 164.2.11 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, що виявилось у несвоєчасному поверненні залишків грошових коштів, виданих під звіт, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб на суму 11 936,82 грн.;

- пункту 1.15 статті 1, підпункту 4.3.25 пункту 4.3 статті 4, пункту 7.1 статті 7, пункту 22.3 статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», внаслідок неутримання податку з доходу, виплаченого на користь фізичних осіб-підприємців у 2-4 кварталах 2010 року, отриманого останніми від діяльності, не передбаченої в свідоцтвах про сплату єдиного податку, що призвело до заниження суми податку на доходи фізичних осіб у розмірі 6 518,25 грн.;

- підпункту «а» пункту 19.2 статті19 Закону України «Про прибутковий податок з доходів громадян» та пункту 119.2 статті 119 Податкового кодексу України, що внаслідок подання податкового розрахунку форми №1-ДФ за 4 квартал 2010 року та 3-4 квартали 2012 року з неповними даними про суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб-підприємців та нотаріуса;

- пункту 13.2 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що полягало у нестягненні та невнесенні до бюджету податку на прибуток з суми виплати нерезиденту доходів у вигляді «інжинірингу» за ставкою 15% в загальному розмірі 35 652,38 грн. за 2 та 4 квартали 2010 року;

- пункту 160.7 статті 160 Податкового кодексу України, що полягало в недекларуванні та несплаті суми в розмірі 20 895,09 грн. податку з реклами із коштів, сплачених нерезидентам в період з І кварталу 2011 року по ІІ квартал 2012 року;

- статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» по розрахункам по контракту з іноземним суб'єктом господарювання - Компанією «IKAROS AVIATION A.V.V.» (Королівство Нідерландів);

- пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», що проявилось в недекларуванні валютних цінностей, що перебувають за межами України станом на 01 квітня 2013 року;

- пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, яке проявилось в неповному та несвоєчасному (у день надходження готівкових коштів) оприбуткування у касах готівки, а саме: не здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книгах обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО на загальну суму 9 744,80 грн.

На підставі вказаного вище акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 19 грудня 2013 року:

- № 0001021720, яким до позивача за порушення вимог абзацу першого пункту 119.2 статті 119 Податкового кодексу України застосовано штрафні санкції за податковим розрахунком форми №1-ДФ на суму 510 грн.;

- № 0001011720, яким позивачу за порушення вимог підпункту 9.10.3 пункту 9.10 статті 9, пункту 15.1 статті 1, підпункту 4.3.25 пункту 4.3 статті 4, пункту 7.1 статті 7, пункту 22.3 статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та підпунктів 164.2.11, 164.2.17 «е» пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в загальному розмірі на 39 976,10 грн., з них 31 199,07 грн. - за основним платежем, 8 777,03 грн. - за штрафними санкціями;

Крім того, на підставі вказаного акта Інспекцією прийняті податкової повідомлення-рішення від 20 грудня 2013 року:

- № 0004532210, яким за порушення вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2012 року на суму 138 828 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 69 414 грн.;

- № 0004522210, яким позивачу за порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 116 667 грн., з них 77 778 грн. - за основним платежем, 38 889 грн. - за штрафними санкціями;

- № 0004552210, яким позивачу за порушення вимог пункту 137.8 статті 137, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на суму 1 292 559 грн., з них 908 034 грн. - за основним платежем, 384 525 грн. - за штрафними санкціями;

- № 0004592210, яким позивачу за порушення пункту 13.2 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пункту 160.7 статті 160 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в загальному розмірі на 45 507,21 грн., з них 38 714 грн. - за основним платежем, 6 793 грн. - за штрафними санкціями;

- № 0004542210, яким позивачу за порушення вимог статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», нараховано пеню у розмірі 600 грн.;

-№ 0004562210, яким за порушення пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 185 994 грн.;

- № 0004572210, яким за порушення вимог пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, застосовано штрафні санкції у розмірі 48 724, 00 грн.;

- №0004582210, яким за порушення пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» нараховано пеню в розмірі 340 грн.;

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив із того, що податкові повідомлення-рішення від 19 грудня 2013 року № 0001011720, № 0001021720 та від 20 грудня 2013 року № 0004552210, № 0004592210, № 0004542210 та № 0004582210 не відповідають вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції, вважаючи що податкові повідомлення-рішення від 20 грудня 2013 року № 0004532210, № 0004522210, № 0004552210, № 0004592210, № 0004542210, № 0004562210, № 0004582210 та від 19 грудня 2013 року № 0001011720 є протиправними та такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нову постанову.

Колегія суддів погоджується висновками, зробленими судом апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 20 грудня 2013 року № 0004532210 та № 0004522210 та № 0004552210 (в частині нарахованих грошових зобов'язань за травень 2012 року на суму 145 770 грн. та за липень 2012 року на суму 81 667 грн.) стали висновки відповідача про те, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку витрати та податковий кредит за наслідками господарських операцій з ПП «Сервіс-Престиж» у зв'язку з не підтвердженням реальності здійснення господарських операцій.

Такий висновок відповідача ґрунтується на тому, що, по-перше, за даними інформаційних систем податкового органу на ПП «Сервіс-Престиж» не обліковувались працівники, оскільки підприємством не подавались звіти форми 1-ДФ, по-друге, на підприємстві не виявлено транспортних засобів, складських приміщень, виробничих потужностей, по-третє, остання декларація подавалась цим підприємством за листопад 2012 року, по-четверте, ПП «Сервіс-Престиж» має 9 стан - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням, по-п'яте, контрагентом не надавалися відповіді на запит про отримання документального підтвердження відображених показників господарських операцій. Під час судового розгляду відповідач в обгрунтування своєї позиції також зазначив про те, що факт отримання позивачем необґрунтованої податкової вимоги підтверджується відсутністю доказів транспортування товару та акту приймання-передачі меблів.

Надаючи оцінку таким доводам відповідача, суд апеляційної інстанції виходив із правильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Так, вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 наведеного вище Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України .

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу .

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства. Якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них, адже законом іншого не передбачено.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем, як замовником, та ПП «Сервіс-Престиж», як постачальником, на підставі протоколу оцінки пропозицій конкурсних торгів на закупівлю устаткування за кошти державного підприємства, було укладено договір, предметом якого є поставка меблів конторських та магазинних для терміналу «D».

На підставі доказів, які містяться в матеріалах справи (податкові накладі, які зареєстровані в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, видаткові накладні, платіжні доручення), оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної дійшов юридично правильного висновку про документальне підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Про фактичну поставку товару свідчать також, наявні у матеріалах справи, вимоги, інвентаризаційні описи.

Крім того, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, отримання від контрагента товарів обумовлюється господарською метою та обліковані підприємством.

Таким чином, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, наявні у матеріалах справи первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентом, а також підтверджують рух активів у процесі здійснення господарської діяльності, на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми до податкового кредиту та витрат.

Висновки відповідача, які ґрунтуються не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення господарських операцій. При цьому зроблені Інспекцією висновки щодо неможливості контрагентом позивача вести господарську діяльність не підтверджені належними доказами, адже відповідачем в порушення вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не надано жодних доказів фактичної, а не задекларованої відсутності у контрагента позивача персоналу та необхідних ресурсів, як і не надано доказів відсутності вказаного підприємства за місцем реєстрації в період здійснення господарських операцій з позивачем. Факти не звітування до податкового органу постачальником та не надання таким відповідей на запит про отримання документального підтвердження відображених показників господарських операцій не впливають на право платника податку відображати в податковому обліку вартості господарських операцій, реальність яких підтверджена, адже статтею 61 Конституції України закріплений принцип індивідуальної юридичної відповідальності, а відтак недотримання вимог чинного законодавства контрагентом не є підставою для висновків про допущення порушень позивачем.

Наведені відповідачем доводи є оцінкою контрагента, за дії та поведінку якого позивач не може нести відповідальність за умови недоведеності факту узгодженості дій позивача з постачальником, який є недобросовісним, з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником від виконання податкових зобов'язань.

Слід відмітити і те, що ненадання доказів транспортування товарів та акта прийому-передачі меблів не спростовує обставин щодо фактичного руху активів у процесі здійснення господарської діяльності, оскільки такі документи податковим законодавством не визначено як обов'язкові первинні документи на підтвердження реального здійснення господарської операції, а наявні у матеріалах справи первинні документи повністю підтверджують правомірність відображення позивачем в податковому обліку сум податкового кредиту та витрат за наслідками господарських операцій з ПП «Сервіс-Престиж».

Таким чином, оскільки висновки Інспекції про неправомірність відображення позивачем в податковому обліку витрат та податкового кредиту за наслідками господарських операцій з ПП «Сервіс-Престиж» не підтвердилися, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність донарахування сум грошового зобов'язання на підставі податкових повідомлень-рішень від 20 грудня 2013 року № 0004532210, № 0004522210, № 0004552210 (в частині нарахованих грошових зобов'язань за травень 2012 року на суму 145 770 грн. та за липень 2012 року на суму 81 667 грн.).

Донарахування решти суми грошового зобов'язання на підставі податкового повідомлення-рішення від 20 грудня 2013 року № 0004552210, як встановлено судом апеляційної інстанції та не спростовується сторонами у вказаній справі, пов'язане з висновком відповідача про порушенням позивачем вимог пункту 137.8 статті 137 Податкового кодексу України, внаслідок не відображення в складі інших доходів платника доходу від розміщення цінних паперів (облігацій) вище номінальної вартості.

Стаття 137 Податкового кодексу України визначає порядок визнання доходів, які враховуються при оподаткуванні податком на прибуток.

Пунктом 137.8 цієї норми передбачено, що датою визнання та сумою доходів платника податку від проведення кредитно-депозитних операцій є дата визнання процентів (комісійних та інших платежів, пов'язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів) та їх сума, визначені згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Відтак, приведена норма визначає саме порядок визнання доходів за кредитно-депозитними операціями, проте операції з розміщення цінних паперів, в тому числі облігацій, не відносяться до кредитно-депозитних операцій.

Так, за визначенням, наведеним у частині 1 статті 7 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», облігацією є цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.

Згідно цього Закону облігації відносяться до боргових цінних паперів. Ця група цінних паперів посвідчує відносини позики і передбачає зобов'язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання (частина 5 статті 3 Закону).

Оподаткування операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями, в тому числі цих операцій з борговими цінними паперами, здійснюється згідно положень пункту 153.4 статті 153 Податкового кодексу України.

Підпунктом 153.4.3 цього пункту, в редакції до 03 січня 2013 року, визначено, що у разі розміщення платником податку боргових цінних паперів вище/нижче номінальної вартості, прибуток/збиток від їх розміщення відноситься до складу його доходів/витрат у податковий період, протягом якого відбулося погашення/викуп таких цінних паперів.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та не спростовується відповідачем в касаційній скарзі, на момент проведення перевірки погашення/викуп боргових цінних паперів (облігацій) ДП «МА «Бориспіль» не здійснювало, відтак, доходу, що мав би включатись до податкової звітності, позивач не отримав.

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем вимог пункту 137.8 статті 137 Податкового кодексу України не відповідає фактичним обставинам справи.

Щодо донарахування сум грошового зобов'язання на підставі податкового повідомлення-рішення від 20 грудня 2013 року № 0004592210, то суд апеляційної інстанції дійшов юридично правильного висновку про його безпідставність.

Згідно з пунктом 13.1 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Відповідно до підпункту «в» названого пункту доходи від послуг типу «інжиніринг» слід розуміти під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України.

За змістом пункту 13.2 статті 13 наведеного Закону резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Інжиніринг - це надання послуг (виконання робіт) зі складання технічних завдань, проведення наукових досліджень, складання проектних пропозицій, проведення техніко-економічних обстежень та інженерно-розвідувальних робіт з будівництва об'єктів, розробка технічної документації, проектування та конструкторське опрацювання об'єктів техніки і технології, консультації та авторський нагляд під час монтажних та пусконалагоджувальних робіт, а також консультації економічного, фінансового або іншого характеру, пов'язані з такими послугами (роботами) (пункт 1.36 названого вище Закону).

Таким чином, з аналізу наведених норм слідує, що порядок оподаткування доходів у порядку, визначеному пунктом 13.2 статті 13 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» застосовується у разі отримання резидентом від нерезидента послуг інжинірингу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до контракту, укладеного позивачем з нерезидентом - фірмою «Gate Technologies LTD», останнім здійснено поставку приладів для вимірювання електричних величин на суму 585 000,00 дол. США та надані послуги по монтажу та пуско-наладці устаткування (сканера для контролю фізичних осіб) на суму 15 000 дол. США та послуги з навчання персоналу на суму 15 000 дол. США.

З огляду на те, що професійне навчання персоналу роботи зі сканером контролю фізичних осіб по свої суті не відноситься до інжинірингових послуг, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про відсутність підстав для оподаткування позивачем доходів у порядку, визначеному пунктом 13.2 статті 13 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Висновки відповідача про допущення позивачем порушень вимог пункту 160.7 статті 160 Податкового кодексу України ґрунтуються на оцінці господарської діяльності позивача з іноземними контрагентами, а саме: компанією ООО «АйТиИ» (Російська Федерація), компанією «The Route Development Group ltd» (Великобританія) та компанією «UBM Aviation Routes Ltd» (Великобританія).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ООО «АйТиИ» (Російська Федерація) було укладено договір (контракт) про надання нерезидентом послуг в галузі реклами, а саме: забезпечення участі позивача у Міжнародній виставці й конференції по транспорту та логістиці «ТрансРосія 2011р», у складі Національного Українського павільйону на суму 3 398 ЕВРО. Місце надання послуг м. Москва, Російська Федерація. Відповідачу при здійсненні перевірки були надані первинні документи, які підтверджують факт дання послуг та їх оплату (рахунок, договір, акт надання послуг).

Також, позивач замовляв у нерезидента «The Route Development Group ltd» (Великобританія) послуги по організації його участі у виставці «Азіатський Форум розвитку маршрутів» на суму 2395,0 дол. США.

Окрім того, згідно запрошень та протоколів засідань комісії з вибору постачальника щодо організації участі у виставці «Азіатський Форум розвитку маршрутів» та «Європейський Форум розвитку маршрутів», компанією нерезидентом «UBM Aviation Routes Ltd» (Великобританія) позивачу надано послуги по організації його участі у виставках «Азіатський Форум розвитку маршрутів» та «Європейський Форум розвитку маршрутів» на суму 2646 євро.

Фактичне надання контрагентами та отримання позивачем послуг з організації його участі у міжнародних виставках та форумах відповідачем не ставиться під сумнів і підтверджується актами наданих послуг.

Згідно з підпунктом 134.1.2 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Відповідно до пункту 160.7 статті 160 Податкового кодексу України резиденти, які здійснюють виплати нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами, під час такої виплати сплачують податок за ставкою 20 відсотків суми таких виплат за власний рахунок. Таким чином, сплата податку у розмірі 20 % суми від суми плати за послуги здійснюється у разі оплати послуг за виробництво та/або розповсюдження реклами.

Разом з тим, слід зазначити, що перелік доходів, отриманих нерезидентом із джерелом походження з України, які підлягають оподаткуванню згідно статті 160 Податкового кодексу України, визначений підпунктами «а» - «й» пункту 160.1 цієї норми.

Найбільш наближеним до спірних правовідносин об'єктом оподаткування податком на прибуток іноземних юридичних осіб із визначених вищевказаною нормою є: інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів/виконаних робіт/наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення (підпункт «й» пункту 160.1 статті 160 Податкового кодексу України).

З аналізу наведених норм слідує, що оподаткуванню за ставкою, встановленою пунктом 160.7 статті 160 Податкового кодексу України, підлягають лише виплати за виробництво та/або розповсюдження реклами нерезидентами, які проводять свою господарську діяльність на території України.

З огляду на встановлену обставину надання нерезидентами рекламних послуг поза межами України, юридично правильним є висновок про те, що у позивача були відсутні підстави для оподаткування доходів, сплачених нерезиденту, відповідно до положень пункту 160.7 статті 160 Податкового кодексу України.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 20 грудня 2013 року № 0004542210, №0004582210, якими позивачу нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності (далі - ЗЕД) та за невиконання зобов'язань при взаємовідносинах з нерезидентом компанією IKAROS AVIATION A.V.V. (Королівство Нідерландів), то вони також не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 16 листопада 2012 року № 475 «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті», яка набрала чинності 19 листопада 2012 року, строк, визначений у статті 1 вищевказаного Закону, зменшено до 90 календарних днів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, граничний термін повернення виручки позивача у іноземній валюті в сумі - 895,39 USD (рахунок від 02 листопада 2012 року № 02/488) - 01 травня 2013 року, а в сумі 3000,00 USD (рахунок від 31 грудня 2012 року №02/548) - 31 березня 2013 року.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» у разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

Згідно з частиною четвертою статті 4 наведеного Закону у разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.

З аналізу наведених норм слідує, що в разі звернення резидента до Міжнародного комерційного арбітражного суду з позовною заявою про стягнення з нерезидента заборгованості, що виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, нарахування пені зупиняється , а в разі задоволення позову - пеня не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.

З огляду на те, що позивач звернувся до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України з позовної заявою про стягнення з нерезидента (IKAROS AVIATION A.V.V. (Королівство Нідерландів) заборгованості, що виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, яка прийнята до розгляду судом 01 квітня 2013 року та задоволена 1 серпня 2013 року, висновок про те, що відповідачем безпідставно нарахована пеня є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству.

Статтею 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93 передбачено, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що декларування, в даному випадку, обов'язкове тільки якщо валютні цінності, доходи та майно, що знаходиться за межами України належать резиденту України

Враховуючи висновки про відсутність порушень з боку позивача граничних термінів повернення валютної виручки, визначених Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», доводи відповідача про те, що валютні цінності першого знаходились за межами України, не відповідають фактичним обставинам справи.

Скасовуючи податкове повідомлення-рішення від 19 грудня 2013 року № 0001011720, суд апеляційної інстанції також виходив із вірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Висновок відповідача про порушення позивачем вимог підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4, підпункту «а» пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», внаслідок не оподаткування понаднормових добових в сумі 100,00 грн. по авансовому звіту працівника ОСОБА_5, в порушення вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, під час судового розгляду не доведений і спростовується наявним у матеріалах справи особовим розрахунком за грудень 2010 року (том 2 а.с.130).

Відповідно до підпункту «а» пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Відповідно до підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 цього Закону до загального місячного оподатковуваного доходу входить дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті).

За визначенням, наведеним у підпункті 1.1 статті 1 вказаного Закону, додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди).

З аналізу наведених норм слідує, що у податкового агента виникає є обов'язок оподатковувати дохід, що сплачений платнику податків у вигляді додаткового блага.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не отримували від позивача додаткових благ, адже виплати цим працівникам були спрямовані на відшкодування понесених ними витрат при вчиненні дії в інтересах позивача, а саме: отримання довідки з ЄДРПОУ для Господарського суду Дніпропетровської області, де відбувався судовий процес, стороною в якому було ДП «МА «Бориспіль», та отримання витягів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів-нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень рухомого майна з метою подання їх до Міністерства природи України у складі документів на отримання підприємством спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами (підземними прісними водами).

З огляду на те, що працівники позивача не отримували додаткових благ, у останнього були відсутні підстави для оподаткування відшкодованих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 коштів.

Слід зазначити, що і не є додатковим благом відшкодовані позивачем працівникам кошти за поживання у готелях, внаслідок їх відрядження за кордон до різних країн у виробничих цілях.

Відповідно до підпункту 4.3.2 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про оподаткування доходів фізичних осіб» до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм пункту 9.10 статті 9 цього Закону.

З огляду на законодавчо встановлений обов'язок працедавця відшкодувати понесені у відряджені працівником витрати у межах визначених законодавством норм та документальне підтвердження розрахунковими документами (Facture, Folio, Rechnung, Facture/Folio) факту проживання працівників у готелях, висновок відповідача про необхідність оподаткування коштів, отриманих платником податку на відрядження, є необґрунтованим.

Згідно з підпунктом 4.3.25 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається дохід (прибуток), одержаний самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку) відповідно до закону.

Зважаючи на відсутність у чинному законодавстві заборони суб'єктам господарювання здійснювати види діяльності, що не зазначені у свідоцтві про сплату єдиного податку, позивач сплачуючи, висновок відповідача про необхідність оподатковувати суми коштів, сплачені позивачем фізичним особам-підприємцям, котрі обрали спеціальну (спрощену) систему оподаткування, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Вірним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що податкове повідомлення рішення від 19 грудня 2013 року № 0001021720 прийнято відповідачем правомірно.

Як підтверджується обставинами, що встановлені судом апеляційної інстанції та що не спростовано позивачем на підставі належних доказів, підставою для прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення стали висновки відповідача про те, що позивачем не подано податковий розрахунок форми № 1-ДФ за ОСОБА_8, ОСОБА_9, приватного нотаріусу ОСОБА_10 та ОСОБА_11

Відповідно до підпункту «б» частини 2 статті 19 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» підприємства, установи, організації та фізичні особи -суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані своєчасно подавати податковим органам відомості за встановленою центральним податковим органом формою про нараховані та виплачені громадянам суми доходів та суми утриманих з них податків, що підлягають обліку і оподаткуванню.

Згідно з пунктом 119.2 статті 119 Податкового кодексу України неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку та/або до зміни платника податку тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

Разом з тим, відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до принципу змагальності кожна зі сторін повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Оскільки позивач, всупереч принципу змагальності, не надав доказів на спростування обставин не подання відомостей за встановленою центральним податковим органом формою про нараховані та виплачені ОСОБА_8, ОСОБА_9, приватному нотаріусу ОСОБА_10 суми доходів та суми утриманих з них податків, що підлягають обліку і оподаткуванню, висновок про правомірність податкового повідомлення рішення від 19 грудня 2013 року № 0001021720 є обґрунтованим.

Підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 20 грудня 2013 року № 0004572210 стали висновки відповідача про те, що позивачем, всупереч вимог пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 (далі - Положення № 637), на підставі фіскальних звітних чеків не здійснено облік готівкових коштів на загальну суму 9 744,80 грн.

Відповідно до пункту 2.6 Положення № 637 уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

В обгрунтування безпідставності вказаних висновків позивач вказував на те, що не оприбуткування суми 9 744,80 грн. пов'язане з неврахуванням відповідачем актів про відміну помилково проведених сум через касу та актів про повернення суми коштів.

Разом з тим, надавши оцінку, наданим до суду актам про відміну помилково проведених сум через касу та актам про повернення суми коштів, суди попередніх інстанцій обґрунтовано їх не визнали такими, що підтверджують законність не оприбуткування готівки, оскільки, по-перше, на значній кількості вказаних актів, як встановлено судами попередніх інстанцій, відсутні підписи бухгалтера та підписи касира, по-друге, позивачем такі документи не надавались до перевірки.

З урахуванням наведеного, висновок про правомірність податкового повідомлення-рішення від 20 грудня 2013 року № 0004572210 є юридично правильним.

Доводи касаційних скарг не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційні скарги Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області та Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак