Ухвала суду № 56030488, 25.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2016 року м. Київ К/800/54106/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року

у справі №826/9224/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «ГЕО СПЕКТР»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва Державної податкової служби України

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Приватне акціонерне товариство «ГЕО СПЕКТР» (далі - позивач) звернулось до Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва Державної податкової служби України (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 25 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року, адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкові повідомлення-рішення від 17 травня 2013 року №000332250 та №0003362250. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 2 294,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу на підставі підпунктів 78.1.1, 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України провели документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Саноіл Торг» та ТОВ «Будівельна компанія «Рідне місто» за період з 01 січня 2010 року по 01 квітня 2013 року, про що склали акт від 24 квітня 2013 року №1410/22-5-04/30306997, яким встановили порушення позивачем вимог пунктів 138.1, 138.2, 138.3, 138.4, 138.5, 138.6, 138.8, 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на 8 717 669,00 грн. та пунктів 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188 пункту 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість з 01 січня 2010 року по 01 квітня 2013 року у розмірі 8 190 041,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 17 травня 2013 року №0003352250, яким збільшив позивачу розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 12 285 061,56 грн., з яких основний платіж - 8 190 041,04 грн., штрафні (фінансові) санкції - 4 095 02,52 грн., та №0003362250, яким збільшив позивачу розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток на 11 984 720,50 грн., з яких основний платіж - 8 717 669,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 24 247 054,50 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарів (робіт, послуг) отриманих від ТОВ «Саноіл Торг» та ТОВ «Будівельна компанія «Рідне місто» за нікчемними правочинами.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначених контрагентів.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 193 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору купівлі-продажу від 01 червня 2012 року №01-06-12 ТОВ «Саноіл торг» поставило позивачу товар (меляса бурякова, олія соняшникова, шрот соняшниковий, макуха з насіння соняшника).

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями податкових накладних та видаткових накладних, актів приймання передачі робіт.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з метою подальшого використання та реалізації придбаного товару, між позивачем та ТОВ «Югекотоп» укладено договір комісії від 01 червня 2012 року, виконання якого підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актів прийому товару по якості та кількості, митними деклараціями, актами прийому-передачі робіт та податковими накладними.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаного контрагента, що відповідає наведеним вимогам законодавства.

Крім того, судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманих товарів (робіт, послуг) на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

Щодо доводів відповідача в акті перевірки про відсутність у позивача на момент проведення перевірки первинних бухгалтерських документів по господарським відносинам з ТОВ «Будівельна компанія «Рідне місто», слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, на момент проведення перевірки первинні документи позивача по господарським відносинам з ТОВ «Будівельна компанія «Рідне місто», були вилучені ГВПМ ДПІ у Подільському районі м.Києва ДПС, що підтверджується протоколом обшуку від 22 травня 2012 року.

Також, встановлено, що позивач повідомив відповідача про обставини вилучення первинних документів, у зв'язку з чим контролюючий орган звернувся до ГВПМ ДПІ у Подільському районі м.Києва ДПС із письмовим запитом від 18 квітня 2013 року про надання документів для перевірки.

Положеннями статті 83 Податкового кодексу України визначено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Відповідно до пункту 85.4 статті 85 Податкового кодексу України, при проведенні перевірок посадові особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

За змістом пункту 85.9 статті 85 Податкового кодексу України, у разі, коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов'язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів. Такі копії, засвідчені печаткою та підписами посадових (службових) осіб правоохоронних та інших органів, якими було здійснено вилучення оригіналів документів, або яким було забезпечено доступ до перевірки вилучених документів, повинні бути надані протягом трьох робочих днів з дня отримання письмового запиту контролюючого органу. У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому цього пункту, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

Таким чином, у разі, коли первинні бухгалтерські документи вилучені правоохоронними органами податковий орган має право вжити заходи для доступу до вилучених документів, які були підставою для формування показників податкової звітності платника податків, який перевіряється.

Отже, на податковий орган покладається обов'язок під час перевірки вживати заходи щодо витребування первинних документів у разі їх вилучення правоохоронними органами та перенести термін проведення перевірки до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них

Матеріалів справи свідчать, що про вилучення первинних документів ревізорам було відомо до початку проведення перевірки, однак, останніми не були вжиті належні заходи щодо отримання доступу до цих документів, оскільки письмовий запит направлено відповідачем після проведення перевірки.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що платник податків не може нести відповідальність за бездіяльність податкового органу під час здійснення заходів щодо отримання доступу до вилучених документів, а тому висновки про відсутність документального підтвердження витрат та податкового кредиту позивача по господарським відносинам з ТОВ «Будівельна компанія «Рідне місто» є недоведеними та не можуть бути використані для обчислення грошових зобов'язань, за результатами документальної перевірки платника податків.

Відтак, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту та валових витрат спірних сум податку по господарським операціям із зазначеними контрагентами.

Крім того, укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми витрат та податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.

Посилання скаржника на наявність кримінального провадження №320131101000000101, порушеного відносно невстановлених осіб, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 212 та частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій, оскільки доказів, які б свідчили про наявність вироку суду стосовно контрагентів позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, податковим органом не надано, а отже сам по собі факт порушення кримінальної справи не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою ніяких правових наслідків для позивача.

Висновок податкового органу про те, що відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для ведення господарської діяльності, свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та формування валових витрат також є помилковим з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року у справі №826/9224/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.