Постанова № 56022239, 08.02.2016, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2016 року Справа № 808/815/15 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сіпаки А.В.

при секретарі Горбовій І.С.

за участю:

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2

представників відповідача Федорова Я.М. Кожемяка О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області

про скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області № 0000691702 від 25.09.2014 та № 0000311702 від 08.05.2015.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та зазначили, що при нарахуванні земельного податку відповідач не скористався даними земельного кадастру, не врахував, що земельні ділянки під будівлями за адресою АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, перебувають у користуванні кількох осіб, мають не один поверх, а тому податок, на думку позивача, обчислено невірно, без пропорційного розподілу. Крім того, що стосується об'єкта нерухомості за адресою м. Запоріжжя, АДРЕСА_2, то земельний податок розраховувався із площі земельної ділянки у 25706 кв.м., якою позивач не користується та не володіє, а отже, земельний податок повинен нараховуватися з урахуванням п. 286.6 ст. 286 ПК України щодо розподілу сум податку з урахуванням площ.

Стосовно нарахування податку на додану вартість представники позивача в судовому засіданні зазначили, що нарахування фінансових санкцій є протиправним, оскільки порядок реєстрації платників ПДВ було змінено з порушенням законодавчо встановлених термінів внесення таких змін щодо таких правил, коли таке право виникає. Просять позов задоволенити в повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечили, суду пояснили, що позивачем в порушення п. 286.2, п. 286.5 ст. 286, п. 287.6 ст. 287 ПК України не подавались декларації по земельному податку, не нараховувався та не сплачувався земельний податок за 2011, 2012 та 2013 роки, а тому нехаєву В.М. було правомірно збільшено грошові зобов'язання із земельного податку та нараховано штрафні санкції.

Крім того, перевіркою встановлено, що загальна сума від здійснення підприємцем оподатковуваних операцій протягом останніх 12 календарних місяціву грудні 2011 року перевищила 300000 грн., однак у строки встановлені законодавством, позивач не зареєструвався платником податку на доану вартість, чим порушено п. 181.1 ст. 181, п. 183.4, п. 183.10 ст. 183 ПК України, в результаті чого занижено податку на додану вартість. Просять в задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши думку представників позивача, представників відповідача, проаналізувавши досліджені докази в сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період з 18.07.2014 по 31.07.2014 податковою інспекцією було проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_5, за результатами якої складено Акт від 14.08.2014 № 48/08-29-17-02/НОМЕР_3 «Ппро результати документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_5 миколайовича з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податкі та зборів за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2013.

Перевіркою встановлені наступні порушення: п. 181.1 ст. 181, п. 183.4, 183.10 ст. 183 Податкового кодексу України, а саме ФОП ОСОБА_5 в термін до 10.01.2012 не надав реєстраційну заяву та не зареєструвався платником податку на додану вартість, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по податку на додану вартість за період з 10.01.2012 по 10.08.2012 у розмірі 78640 грн.; відповідно до п. 286.5 ст. 286, п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України не сплачено земельний податок у загальній сумі 603902,58 грн., в т.ч. по періодах: за 2011 рік - 201300,86 грн, за 2012 рік - 201300,86 грн., за 2013 рік - 201300,86 грн.

За результатами перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000691702 від 25.09.2014, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб на суму 670216,88 грн. та прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000311702 від 08.05.2015, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 98210 грн.

Не погодившись із податковим повідомленням-рішенням № 0000691702 від 25.09.2014, позивач звернувся до суду з даним позовом про його скасування.

Судом встановлено, що фактичною підставою для винесення спірного рішення слугувало відображене в акті перевірки від 14.08.2014 № 48/08-29-17-02/НОМЕР_3 судження суб'єкта владних повноважень про порушення платником податків фізичною особою ОСОБА_5 п. 286.5 ст. 286, п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України, в результаті чого збільшено суму грошового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб на суму 670216,88 грн.

Суд вважає такий висновок відповідача помилковим, з наступних підстав.

У відповідності до положень ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з пунктом "в" ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Відповідно до положень п.269.1 ст.269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

За визначенням ст.270 ПК України об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено (п.271.1 ст.271 ПК України).

За змістом п.п. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Як встановлено пунктом 286.1 статті 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України, державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно - кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Таким чином, обов'язок по сплаті земельного податку покладається лише на власника земельної ділянки або землекористувача після внесення до державного земельного кадастру даних про реєстрацію права власника на земельну ділянку або права користування нею.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Нормами ст. 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Положеннями статті 126 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено документи, що посвідчують право на земельну ділянку.

Так, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, цивільно - правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтвом про право на спадщину.

Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

З урахуванням системного аналізу зазначених вище норм, суд зазначає, що платником земельного податку є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) та землекористувач, якому земельна ділянка передана у постійне користування, у разі посвідчення права власності та права постійного користування відповідними документами.

Як зазначено в Акті перевірки від 14.08.2014 № 48/08-29-17-02/НОМЕР_3, позивач ОСОБА_5, як фізична особа, з 01.01.2011 по 31.12.2013 використовував земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею приміщень 2171 кв.м. та м. Запоріжжя АДРЕСА_2, загальною площею приміщень 5817,20 кв.м., розташованих на земельній ділянці 25700 кв.м., без правовстановлюючих документів, у зв'язку з чим йому нараховано до сплати земельний податок за 2011-2013 роки за користування земельною ділянкою площею 25706,6 кв.м. та площею 2171 кв.м., що разом за 2011-2013 роки складає 535765,50 грн.

На думку представників відповідача право користування вказаними земельними ділянками підтверджується договором купівлі-продажу від 24.09.2003 та договором купівлі-продажу майна № 1 від 23.04.2004.

Відповідно до наданих до суду договорів купівлі-продажу від 15.05.2007 та від 29.08.2007 на земельній ділянці по АДРЕСА_1, розміщені нежитлові будівлі та споруди, які належать фізичнимособам, а саме: ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Відповідно до наданого суду договору купівлі-продажу майна № 1, в м. Запоріжжя АДРЕСА_2, приміщення позивача розташовані на території площею, відповідно до акту перевірки, 5897,3, на земельній ділянці загальною площею 25706,6 кв.м.

Таким чином, фактичною підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання з земельного податку у розмірі 535765,50 грн., стали відомості, які містяться в договорах купівлі-продажу нерухомого майна.

Як встановлено судом, право користування позивачем земельних ділянок по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 у встановленому діючим законодавством порядку не оформлено.

Беручи до уваги наведене, оскільки у ФОП ОСОБА_5 відсутнє належним чином оформлене право власності або право постійного користування спірними земельними ділянками, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для сплати позивачем земельного податку за користування даними земельними ділянками.

Крім того, суд зазначає, що на вимогу суду відповідачем не надано обґрунтованих пояснень з приводу проведених відповідачем розрахунків земельного податку.

Належні та допустимі докази на підтвердження розмірів земельних ділянок, виходячи з яких було здійснено розрахунок донарахованого позивачу земельного податку, в матеріалах справи відсутні.

З огляду на зазначене, суд вважає, що належними доказами розміру площі земельних ділянок, а відтак відповідно і бази оподаткування, є надані позивачем Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи на вказану земельну ділянку за позивачем не було зареєстровано ні право власності на земельні ділянки, ні договори оренди.

Враховуючи викладене, площі земельних ділянок, які на думку відповідача перебувають в користуванні позивача, визначено відповідачем орієнтовно, межі у натурі (на місцевості) визначені не були, дані у державному земельному кадастрі щодо вказаних земельних ділянок були відсутні, що свідчить про те, що розрахунок земельного податку здійснений всупереч вимог діючого законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів вказує на неправильне визначення відповідачем бази оподаткування, що призвело до неправильного визначення донарахованого позивачу земельного податку з фізичних осіб.

Крім того, суд не бере до уваги посилання позивача на ст.. 102 Податкового кодексу України, оскільки відповідно до п. 102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Згідно із п.п. 102.2.1 п. 102.2 ст. 102 ПК України Грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання, не було подано.

Стосовно податкового повідомлення-рішення № 0000311702 від 08.05.2015, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 98210 грн., слід зазначити наступне.

Перевіркою встановлено, що обсягі виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 склав 499997,50 грн.,у зв'язку з цим позивач підлягав обов'язковій реєстрації як платник податку на додану вартість.

22 грудня 2010 року Державною податковою адміністрацією України було видано наказ № 978, яким затверджено Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість. Даний наказ втратив чинність 16.12.2011.

Після втрати чинності наказу № 978 від 22.12.2010 вступив в дію наказ Міністерства фінансів України від 07.11.2011 № 1394 «Про затвердження Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість».

Відповідно до п.п. 4.1.9. п. 4.1. ст.. 4 Податкового кодекус України Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

У звязку з цим суд приходить до висновку, що оскільки порядок (правила) реєстрації платників ПДВ було змінено за 15 днів до нового бюджетного року відомчим наказом, що не в повній мірі відповідає вимогам ПК України, відтак нарахування штрафних санкцій позивачу є протиправним, а податкове повідомлення-рішення № 0000311702 від 08.05.2015 підлягає скасуванню.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених

статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 слід задовольнити повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158-163, 186 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000691702 від 25.09.2014 та № 0000311702 від 08.05.2015, винесені Державною податковою інспекцією в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області.

Присудити фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 з бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області судові витрати у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.В. Сіпака