Рішення № 5601305, 23.03.2009, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" березня 2009 р.Справа № 20/17-09-459 За позовом: Прокурора Кілійського району Одеської області в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель в Одеській області

до відповідачів: 1) Кілійської міської ради Одеської області

2) Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1

про визнання недійсною угоди-договору сервітутного землекористування

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники:

Від прокурора: Лянна О.А.- за посвідченням № 98 від 04.11.1998 року;

Від позивача: Лещук Н.П.- за довіреністю № 0676 вих від 16.03.2009 року;

Від відповідачів:- Кілійської міської ради Одеської області: не з'явились;

- Субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1: не з'явились;

СУТЬ СПОРУ: Прокурор Кілійського району Одеської області в інтересах держави в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель в Одеській області звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Кілійської міської ради Одеської області та Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1, в якій, з урахуванням уточнень, просить визнати недійсним договір сервітутного землекористування № 79 від 20.02.2008 року, укладений між Кілійською міською радою та Субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1, без звільнення земельної ділянки.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на те, що в ході проведення прокурорської перевірки щодо дотримання вимог земельного законодавства Кілійською міською радою було встановлено, що 20.02.2008 року між Кілійською міською радою та Субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1 було укладено договір сервітутного землекористування за № 79, проте із сукупності прав і обовязків сторін, встановлених в договорі, вбачається, що земельна ділянка не використовується для зазначених цілей сервітутного землекористування, а надана у користування Субєкту підприємницької діяльності фізичній особі ОСОБА_1 для підприємницької діяльності розміщення, експлуатації та обслуговування магазину, тобто оспорюваний договір по суті є договором оренди земельної ділянки. Таким чином, сторони уклали договір всупереч ст.ст.15, 18 Закону України „Про оренду землі”, ст.ст. 124, 125 Земельного кодексу України, а відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України зазначені обставини є підставою недійсності правочину.

25.02.2009 року на адресу господарського суду Одеської області від позивача Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель в Одеській області надішли письмові пояснення, в яких позивач повністю підтримує позовні вимоги прокурора та вважає за необхідне визнати недійсним договір сервітутного землекористування № 79 від 20.02.2008 року, укладений між Кілійською міською радою та Субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1.

Крім того, у судовому засіданні 23.03.2009 року представник позивача надав копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, з якого вбачається, що найменування позивача у справі Управління з контролю за використанням та охороною земель в Одеській області 10.02.2009 року було змінено на Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель в Одеській області.

У звязку зі зміною найменування юридичної особи, яке не було повязано з реорганізацією, назву позивача у справі Управління з контролю за використанням та охороною земель в Одеській області суд вважає за необхідне викласти у зміненій редакції Державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель в Одеській області.

Відповідач Кілійська міська рада Одеської області про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, у судові засідання не зявився, про поважність причин відсутності не повідомив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав.

Відповідач Субєкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, у судове засідання не зявився, про поважність причин відсутності не повідомив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав, у звязку з чим справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, суд доходить висновку про задоволення позову, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, 20.02.2008 року між Кілійською міською радою та Субєктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 був укладений договір сервітутного землекористування за № 79, відповідно до якого власник земельної ділянки Кілійська міська рада встановила Субєкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_1 сервітутне землекористування (обмежене платне користування) на земельну ділянку, площею 0,0663 га, що знаходиться за адресою: м. Кілія, вул. Садова, 3-а, терміном дії на 3 роки.

У відповідності до п.п. 3.1, 3.2 зазначеного договору за сервітутне землекористування землекористувач сплачує плату у розмірі 22,96 грн. в рік, яка вноситься щомісячно рівними частинами на розрахунковий рахунок Кілійської міської ради.

Згідно до п. 4.1 договору сервітутне землекористування встановлюється для розміщення, експлуатації та обслуговування магазину, з функціональним призначенням землі для комерційного використання.

Разом з тим, відповідно до ст. 401 Цивільного кодексу України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

У відповідності до п. 2 ст. 402 ЦК України земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому при державній реєстрації прав на нерухоме майно.

Згідно зі ст.ст. 403, 404 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном (земельною ділянкою). Право користування чужою земельною ділянкою полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо, що цілком кореспондується зі ст.ст. 98, 99 Земельного Кодексу України.

Проте, як вбачається з положень договору сервітутного землекористування від 20.02.2008 року та встановлено прокурором за результатами прокурорської перевірки, земельна ділянка, що знаходиться за адресою: м. Кілія, вул. Садова, 3-а, надана Субєкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_1 для здійснення його підприємницької діяльності та не використовується ним для встановлених цілей сервітутного землекористування.

Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Оцінюючи оспорюваний договір (договір сервітутного землекористування № 79 від 20.02.2008 року), суд зазначає, що вказаний правочин є удаваною угодою, оскільки направлений на приховання іншого правочину, повязаного з орендою землі, предметом якого є передача у строкове платне користування земельної ділянки площею 0,0663 га, що знаходиться за адресою: м. Кілія, вул. Садова, 3-а.

Враховуючи викладене, суд оцінює питання дійсності договору, виходячи з приписів законодавства, що стосуються оренди землі.

Відповідно до приписів ст.ст. 13, 41 Конституції України земля є обєктом права власності Українського народу, від імені якого це право здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією, і усі субєкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно ст.792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Детальне регулювання відносини найму земельної ділянки міститься в Законі України “Про оренду землі”.

Так, згідно ст.13 Закону України “Про оренду землі” договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 15 Закону України „Про оренду землі” істотними умовами договору оренди є:-

обєкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);

строк дії договору оренди;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

умови збереження стану обєкта оренди;

умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

існуючи обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення обєкта оренди чи його частини;

відповідальність сторін;

відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Крім того, невідємною частиною договору оренди землі є:

план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду;

кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;

акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

акт приймання-передачі обєкта оренди;

проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

Надаючи юридичну оцінку договору сервітутного землекористування від 20.02.2008 року за № 79, суд зазначає наступне.

Всупереч вимогам ст. 15 Закону України „Про оренду землі” до оспорюваного договору не додавалися план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт приймання-передачі обєкта оренди, проект відведення земельної ділянки.

Відповідно до п. п. 2, 3 ст. 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Зазначене цілком кореспондується із приписами статей 18 та Закону України „Про оренду землі”, згідно до яких договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації, проведеної у порядку, встановленому законом.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, в порушення зазначених норм, державна реєстрація спірного договору у встановленому законом порядку проведена не була.

Крім того, статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, що цілком кореспондується з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, відповідно до якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Але, як вбачається з договору сервітутного землекористування від 20.02.2008 року за № 79, власник земельної ділянки Кілійська міська рада встановила сервітутне землекористування на земельну ділянку, площею 0,0663 га, що знаходиться за адресою: м. Кілія, вул. Садова, 3-а, на підставі діючого рішення Кілійської міської ради від 18.05.2006 року № 24-V-2 та ст.ст. 83, 99 Земельного кодексу України. Але, як свідчать матеріали справи, під час укладення зазначеного договору діяло рішення Кілійської міської ради від 22.01.2008 року № 449-V-26 „Про земельний сервітут на землях комунальної власності Кілійської міської ради”. Крім того, зазначене рішення було опротестовано прокурором Кілійського району у звязку з тим, що вказаним рішенням незаконно встановлюється право на розміщення і будівництво обєктів містобудування на підставі обмеженого права сервітутного землекористування земельною ділянкою, оскільки фізичні та юридичні особи здійснюють будівництво чи розміщення обєктів містобудування тільки на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування. Рішенням Кілійської міської ради від 24.09.2008 року № 538-V-31 протест прокурора був частково задоволений, з рішення Кілійської міської ради від 22.01.2008 року № 449-V-26 були виключені пункти щодо надання земельної ділянки у сервітутне землекористування для обслуговування та будівництва обєктів торгівлі, малих архітектурних форм та інших обєктів містобудування. Також в рішенні Кілійської міської ради від 24.09.2008 року № 538-V-31 зазначено, що будівництво обєкту містобудування та розміщення малих архітектурних форм без відповідного оформлення прав користування земельною ділянкою, що раніше не використовувалася для цих цілей, є порушенням діючого законодавства.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу.

Зазначене цілком кореспондується зі ст. 207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, відповідність змісту правочину Цивільному та Господарському кодексам України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства є однією з необхідних умов визнання останнього дійсним, натомість його суперечність зазначеним вимогам і є підставою для визнання такого договору недійсним.

З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги прокурора Кілійського району Одеської області, заявлені в інтересах держави в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель в Одеській області, про визнання договору сервітутного землекористування № 79 від 20.02.2008 року недійсним є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги, що прокурором заявлені вимоги про визнання недійсним оскаржуваного договору без звільнення земельної ділянки, судом не застосовуються приписи ст. 212 Земельного Кодексу України щодо звільнення спірної земельної ділянки.

Згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита в сумі 85 грн. та витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 118 грн. слід покласти солідарно на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір сервітутного землекористування № 79 від 20.02.2008 року, укладений між Кілійською міською радою (68300, м. Кілія, вул. Леніна, 57) та Субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1 (68300, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

3. Стягнути з Кілійської міської ради (68300, м. Кілія, вул. Леніна, 57):

- на користь Державного бюджету України на п/р 31114095700008, одержувач ГУДКУ у Одеській області, банк одержувача ГУДКУ у Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23213460, КБК 22090200 - держмито в сумі 42 /сорок дві/ грн. 50 коп.

- на користь Державного бюджету України на п/р 31217259700008, одержувач ГУДКУ у Одеській області, банк одержувача ГУДКУ у Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23213460, КБК 22050000 - витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 59 /пятдесят девять/ грн. 00 коп.

4. Стягнути з Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (68300, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1):

- на користь Державного бюджету України на п/р 31114095700008, одержувач ГУДКУ у Одеській області, банк одержувача ГУДКУ у Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23213460, КБК 22090200 - держмито в сумі 42 /сорок дві/ грн. 50 коп.

- на користь Державного бюджету України на п/р 31217259700008, одержувач ГУДКУ у Одеській області, банк одержувача ГУДКУ у Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23213460, КБК 22050000 - витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 59 /пятдесят девять/ грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Щавинська Ю.М.

рішення підписано 27.03.2009р.