Рішення № 55992451, 15.02.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/13282/14-ц Головуючий у І інстанції Дубас Т. В.Провадження № 22-ц/780/1286/16 Доповідач у 2 інстанції Верланов С. М.Категорія 53 15.02.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

15 лютого 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Воробйової Н.С., Березовенко Р.В.,

при секретарі - Волинець Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв'язку зі звільненням та за час затримки виплати належних сум при звільненні, донарахування та виплату одноразових та щомісячних премій, вихідної допомоги, перерахунок середньої заробітної плати, донарахування і виплату заробітної плати за вересень та листопад 2014 року, виплату безпідставно утриманих коштів,

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що по 17 листопада 2014 року вона працювала на посаді директора роботи з органами влади, зв'язків з громадськістю та міжнародної співпраці Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (далі - Концерн радіомовлення). Наказом від 17 листопада 2014 року № 97/ок її було звільнено із займаної посади з 17 листопада 2014 року у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Зазначала, що вона є членом первинної профспілкової організації Концерну радіомовлення та відповідно до ст.43 КЗпП України могла бути звільнена лише за її попередньою згодою. Однак відповідно до листа профспілкової організації Концерну радіомовлення від 21 листопада 2014 року №104 Генеральному директору Концерну радіомовлення було відмовлено у надані згоди на її звільнення.

Крім того, позивач вважає, що їй безпідставно не нараховані та не виплачені одноразові премії з нагоди державного та професійного свята у розмірі одного посадового окладу, зокрема до Дня незалежності України та Дня працівників радіо, телебачення та зв'язку. Також у серпні 2014 року їй зменшено розмір щомісячної премії, що передбачена пунктом 5.12 колективного договору за основні результати виробничої та фінансово-господарської діяльності із 100 % до 50 %, а в жовтні та листопаді 2014 року взагалі не нарахована та не виплачена щомісячна премія. У зв'язку з чим, позивач вважає, що їй не донараховано, не нараховано та не виплачено кошти: в серпні 2014 року - 607 грн. 61 коп., в жовтні за вересень 2014 року - 2 795 грн., в листопаді за жовтень 2014 року - 5 590 грн. та в листопаді за листопад 2014 року - 3 074 грн. 50 коп.

Позивач зазначала, що станом на 17 листопада 2014 року відповідач у порушення вимог статей 44 та 116 КЗпП України не виплатив їй вихідну допомогу у розмірі 10 033 грн. 88 коп. Також, на думку позивача, відповідач безпідставно не нарахував та не виплатив їй заробітну плату за 10 робочих днів у вересні 2014 року у розмірі 3 750 грн. 70 коп., за два робочі дні у листопаді 2014 року у розмірі 830 грн. 60 коп., а також безпідставно вирахував із її заробітної плати 9 172 грн. 38 коп.

Враховуючи наведене, позивач з урахуванням уточнення позовних вимог просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ Концерну радіомовлення від 17 листопада 2014 року № 97/ок про її звільнення з посади директора департаменту роботи з органами влади, зв'язків з громадськістю та міжнародної співпраці Концерну радіомовлення 17 листопада 2014 року у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України;

- поновити її на посаді директора департаменту роботи з органами влади, зв'язків з громадськістю та міжнародної співпраці Концерну радіомовлення;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 листопада 2014 року до моменту поновлення на роботі, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати в сумі 445 грн. 95 коп.;

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй премію до Дня незалежності України і Дня працівника радіо, телебачення та зв'язку по 5 590 грн. та премію за основні результати виробничої та фінансово-господарської діяльності: за серпень 2014 року у розмірі 607 грн. 61 коп., за вересень 2014 року у розмірі 2 795 грн., за жовтень 2014 року у розмірі 5 590 грн. та за листопад 2014 року у розмірі 3 074 грн. 50 коп.;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі;

- зобов'язати відповідача донарахувати та виплатити їй вихідну допомогу при звільненні у розмірі 10 033 грн. 88 коп.;

- стягнути з відповідача заробітну плату за 10 робочих днів вересня 2014 року у розмірі 3 750 грн. 70 коп. та за 2 робочі дні листопада 2014 року у розмірі 830 грн. 16 коп.;

- стягнути з відповідача незаконно утриману суму із заробітної плати позивача в листопаді 2014 року у розмірі 9 172 грн. 38 коп.;

- стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки виплати належних позивачу сум при звільненні з 17 листопада 2014 року по день фактичного розрахунку, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати в сумі 445 грн. 95 коп.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 лютого 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Концерну радіомовлення від 17 листопада 2014 року № 97/ок «Про звільнення ОСОБА_2 з посади директора департаменту роботи з органами влади, зв'язків з громадськістю та міжнародної співпраці Концерну радіомовлення 17 листопада 2014 року».

Поновлено ОСОБА_2 на посаді директора департаменту роботи з органами влади, зв'язків з громадськістю та міжнародної співпраці Концерну радіомовлення.

Стягнуто з Концерну радіомовлення на користь ОСОБА_2 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 25 126 грн. 68 коп.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено (а.с.93-117, т.2).

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 14 квітня 2015 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 лютого 2015 року залишено без змін (а.с.219-229, т.2).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 грудня 2015 року рішення апеляційного суду Київської області від 14 квітня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з тих підстав, що суд першої інстанції, у порушення вимог ст.ст.212-214 ЦПК України не звернув уваги на те, що на момент звільнення ОСОБА_2 з посади, 17 листопада 2014 року первинна профспілкова організація Концерну радіомовлення не повідомила у визначений законом строк Концерн радіомовлення про прийняте рішення щодо надання чи не надання згоди на звільнення ОСОБА_2, у зв'язку з чим не зроблено відповідні правові висновки з урахуванням положень ч.5 ст.43 КЗпП України. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, всупереч вимогам ст. ст. 303, 315 ЦПК України на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув, не перевірив доводів апеляційної скарги і залишив рішення суду першої інстанції без змін (а.с.55-58, т.3).

В апеляційній скарзі Концерн радіомовлення просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення ОСОБА_2 на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин справи, які суд вважав встановленими та порушення судом норм матеріального і процесуального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду першої інстанції, задовольнивши її позовні вимоги у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, враховуючи висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасоване рішення та, які відповідно до вимог ч.4 ст.338 ЦПК України є обов'язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Концерну радіомовлення підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду не в повному обсязі відповідає зазначеним вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивача звільнено з посади директора роботи з органами влади, зв'язків з громадськістю та міжнародної співпраці Концерну радіомовлення на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників незаконно, оскільки виборний орган первинної профспілкової організації не надав згоди на її звільнення, що є підставою для поновлення позивача на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до п.1 ч.1, ч. 2 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ч.3 ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_2 з 20 лютого 2013 року працювала у Концерні радіомовлення, була прийнята на посаду заступника начальника юридичного відділу, з 29 листопада 2013 року її було переведено на посаду директора департаменту роботи з органами влади, зв'язків з громадськістю та міжнародної співпраці, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.21-22, т.1).

По справі встановлено, що 08 серпня 2014 року Концерн радіомовлення направив первинній профспілковій організації Концерну радіомовлення повідомлення про скорочення штатних одиниць концерну, в тому числі і посади позивача, яке було вручено члену первинної профспілкової організації Концерну радіомовлення ОСОБА_3 12 серпня 2014 року (а.с.155-156, т.1).

Таким чином, колегія суддів вважає, що первинна профспілкова організація Концерну радіомовлення знала про майбутнє скорочення чисельності та штату працівників Концерну радіомовлення з 12 серпня 2014 року, в тому числі і посади, яку займала позивач.

Згідно з наказом Генерального директора Концерну радіомовлення від 12 серпня 2014 року № 378 «Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення» з 12 листопада 2014 року скорочувалися штатні одиниці та виводилися із штатного розпису посади, в тому числі і посада директора департаменту роботи з органами влади, зв'язків з громадськістю та міжнародної співпраці, яку обіймала позивач (а.с.100-101, 150-152, т.1).

По справі встановлено, що ОСОБА_2 ознайомлена з вказаним наказом 15 вересня 2014 року (а.с.153-154, т.1).

Доказів про те, що наказ Генерального директора Концерну радіомовлення від 12 серпня 2014 року № 378 «Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення» визнаний незаконним та скасований, матеріали справи не містять.

З повідомлення Концерну радіомовлення від 12 серпня 2014 року видно, що ОСОБА_2 попереджено про те, що відповідно до наказу Концерну радіомовлення від 12 серпня 2014 року № 378 посада директора департаменту роботи з органами влади, зв'язків з громадськістю та міжнародної співпраці, яку вона обіймає, з 12 листопада 2014 року скорочується, вона підлягає звільненню. Одночасно їй запропоновано роботу на підприємстві відповідно до її спеціальності на вільних посадах згідно з переліком вільних посад (а.с.164, т.1).

Як вбачається з акту від 15 вересня 2014 року ОСОБА_2 відмовилась від пропозиції переведення на іншу роботу (а.с.167, т.1).

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 етапі 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється прокурором, працівником органу внутрішніх справ, Служби безпеки України Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкової» законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

У разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом касаційної інстанції в ухвалі від 09 грудня 2015 року (а.с.55-58, т.3), Концерном радіомовлення на виконання вказаних вимог закону, 23 жовтня 2014 року було внесено подання про надання первинною профспілковою організацією Концерну радіомовлення письмової згоди на звільнення директора департаменту роботи з органами влади, зв'язків з громадськістю та міжнародної співпраці ОСОБА_2 у зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників Концерну радіомовлення (а.с.169, т.1). Крім того, 24 жовтня 2014 року голові первинної профспілкової організації Концерну радіомовлення ОСОБА_4 було направлено телеграму про надходження від адміністрації Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення вищезазначеного подання, що підтверджується відповідним реєстром відправлень та квитанцією від 24 жовтня 2014 року № 6449 (а.с.174-176, т.1).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що первинній профспілковій організації Концерну радіомовлення було відомо про скорочення штату та чисельності працівників, тому відповідно до вимог ст. 43 КЗпП України первинна профспілкова організація Концерну радіомовлення повинна була розглянути подання про надання згоди на звільнення ОСОБА_2 від 23 жовтня 2014 року у п'ятнадцятиденний термін, тобто не пізніше 07 листопада 2014 року, та повідомити Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття, тобто до 10 листопада 2014 року.

По справі встановлено, що наказом Генерального директора Концерну радіомовлення від 17 листопада 2014 року № 97/ок ОСОБА_2 було звільнено з посади директора департаменту роботи з органами влади, зв'язків з громадськістю та міжнародної співпраці концерну у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 23, т.1).

Вже після прийняття наказу про звільнення позивача, профспілковий комітет первинної профспілкової організації дирекції Концерну радіомовлення прийняв рішення від 21 листопада 2014 року, згідно з яким відмовив в наданні згоди на звільнення директора департаменту роботи з органами влади, зв'язків з громадськістю та міжнародної співпраці ОСОБА_2 у зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників Концерну радіомовлення (а.с.78, т.1).

Отже, враховуючи, що на час звільнення ОСОБА_2 з посади, 17 листопада 2014 року первинна профспілкова організація дирекції Концерну радіомовлення у визначений законом строк не повідомила Концерн радіомовлення про прийняте рішення щодо надання чи ненадання згоди на звільнення ОСОБА_2, колегія суддів вважає, що у розумінні положень ч.5 ст.43 КЗПП України фактично мала місце згода первинної профспілкової організації дирекції Концерну радіомовлення на розірвання трудового договору з позивачем.

Суд першої інстанції у порушення ст.ст.212-214 ЦПК України на вказане уваги не звернув, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що позивача звільнено на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників незаконно без згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

Також колегія суддів не погоджується з висновками суду про необгрунтування відповідачем доцільності скорочення посади директора департаменту роботи з органами влади, зв'язків з громадськістю та міжнародної співпраці, яку обіймала позивач, оскільки ці обставини не були предметом судового розгляду по даній справі і в даному випадку суд не вправі давати оцінку такої доцільності.

Крім того, матеріали справи містять дані про направлення первинній профспілковій організації Концерну радіомовлення всіх необхідних матеріалів, пов'язаних із майбутнім скороченням штатних одиниць, в тому числі і посади позивача. Первинна профспілкова організація Концерну радіомовлення знала про майбутнє скорочення чисельності та штату працівників Концерну радіомовлення з 12 серпня 2014 року.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, при звільненні ОСОБА_2 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідачем були дотримані вимоги трудового законодавства щодо порядку звільнення позивача.

Таким чином, у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, не відповідає вимогам ст.213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в цій частині та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_2 з наведених вище підстав.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_2 про виплату заробітної плати за час затримки виплати належних сум при звільненні, донарахування та виплату одноразових та щомісячних премій, вихідної допомоги, перерахунок середньої заробітної плати, донарахування і виплату заробітної плати за вересень та листопад 2014 року, виплату безпідставно утриманих коштів, оскільки такі вимоги не ґрунтується на вимогах закону та матеріалах справи.

Відповідно до пункту 5.17. колективного договору премія з нагоди Дня незалежності України та Дня працівників радіо, телебачення і зв'язку надається за наявності фінансової можливості з урахуванням трудового внеску працівника Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що питання виплати чи невиплати вищевказаних премій відноситься виключно до компетенції адміністрації Концерну радіомовлення. Враховуючи відсутність трудового внеску позивача та фінансову можливість підприємства, відповідач не вбачав підстав для виплати йому вищезазначеної премії з нагоди Дня незалежності України та Дня працівників радіо, телебачення і зв'язку.

Також по справі встановлено, що позивач була відсутня на роботі з 28 липня 2014 року по 26 серпня 2014 року та надала відповідачу листок непрацездатності за вказаний період. Згідно проведеної перевірки Фондом соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності видача листа непрацездатності АГИ №759774 28 липня 2014року, 26 серпня 2014 року на ім'я ОСОБА_2 визнана необґрунтованою, з грубим порушенням п.п. 1.4.1, 1.7 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої МОЗ України від 13 листопада 2001 року №455, п.п.5.1.4, 5.1.5 Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом МОЗ України від 09 квітня 2008року №189 та п.3.12 Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженої наказом від 03 листопада 2004 року №532/274/136-ос/1406.

Вказане свідчить про те, що ОСОБА_2 була відсутня на роботі протягом 30 днів без підтвердження поважності причини.

Також ОСОБА_2 перебувала на лікарняному в період з 01 липня 2014 року по 15 липня 2014 року.

Крім того, п.п.6.1. Правил внутрішнього трудового розпорядку Концерну радіомовлення передбачено, що за зразкове виконання трудових обов'язків, успіхів в роботі, виконання особливо важливих завдань, тривалу і бездоганну працю та за інші досягнення в роботі застосовуються такі види заохочення: оголошення подяки, преміювання, нагородження цінним подарунком, нагородження почесною грамотою.

Враховуючи вказані дані, керівник Концерну радіомовлення вважав за недоцільне преміювання ОСОБА_2 з нагоди державних свят.

Посилання позивача на те, що відповідачем зменшено розмір щомісячної премії за основні результати виробничої та фінансово-господарської діяльності, яка передбачена колективним договором Концерну радіомовлення, а в жовтні та листопаді взагалі не нарахована та не виплачена, суд першої інстанції вірно вважав їх необґрунтованими.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 97 КЗпП України та ст. 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Тобто, працівник не позбавляється частково або повністю премії, а керівнику надано право визначати для кожного працівника конкретний розмір преміювання, як із зменшенням, так і із збільшенням від основного розміру.

Як вбачається з розрахункових листків за вересень - листопад 2014 року позивачу було виплачено в жовтні премію за вересень в розмірі 50% та в листопаді 2014 року був проведений перерахунок виплат та виплачено донараховану заробітну плату та премію за вересень 2014 року. Премія за основні результати виробничої та фінансово - господарської діяльності за жовтень та листопад 2014 року була зменшена на 100%, тому відповідно не була нарахована та виплачена.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про зменшення їй премій за основні результати виробничої та фінансово - господарської діяльності не підлягають до задоволення, оскільки Концерном радіомовлення не порушено її права щодо нарахування їй премій за основні результати виробничої та фінансово - господарської діяльності за період з вересня по листопад 2014 року, так як такі премії були їй виплачені, а керівник скористався своїм правом визначати для кожного працівника конкретний розмір преміювання, як із зменшенням, так і із збільшенням від основного розміру.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що відповідачем не нараховано та не виплачено премію за основні результати виробничої та фінансово-господарської діяльності за вересень - листопад 2014 року, є необґрунтованими.

Також твердження позивача щодо розрахунку вихідної допомоги, гарантованих колективним договором 100% щомісячної премії суперечить колективному договору, оскільки його умовами передбачено, що розмір премії може бути зменшено до 50%, а змінами до колективного договору, які вступили в дію з 01 жовтня 2014, передбачено, що розмір премії може бути зменшено до 100%, що і було зроблено по відношенню до позивача.

Наказом відповідача №97/ок від 17 листопада 2014 року позивачу нарахована та виплачена вихідна допомога в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Як вбачається з розрахункового листка за листопад 2014 року позивачу було нараховано та виплачено вихідну допомогу в розмірі 8 215 грн. 88 коп., а тому посилання ОСОБА_2 на те, що їй не було виплачено вихідну допомогу, не ґрунтуються на матеріалах справи.

Також із заробітної плати позивача було відраховано 9 172 грн. 38 коп. компенсації за невикористану відпустку, тобто в липні позивач брала відпустку терміном 24 дні і їй було відповідно нараховано відпускні. Проте, при звільненні ОСОБА_2 було проведено звірку та перерахунок належних їй виплат і було встановлено, що на момент звільнення у неї виникло право на відпустку лише строком 17 календарних днів.

Таким чином, з позивачем був проведений повний розрахунок в день звільнення 17 листопада 2014 року та виплачено їй 660 грн. 59 коп., що підтверджується платіжними відомостями №01.321 від 17 листопада 2014 року та №01.329 від 25 листопада 2014 року.

Крім того, 24 листопада 2014 року ОСОБА_2 було виплачено 3 068 грн. 09 коп. (заробітна плата та премія за вересень 2014 року).

Таким чином, посилання ОСОБА_2 про донарахування 1 818 грн. та виплату їй вихідної допомоги в розмірі 10 033 грн. 88 коп., виходячи із середньоденної заробітної плати у розмірі 445 грн. 95 коп., є необгрунтованими.

Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги посилання ОСОБА_2 про не виплату їй заробітної плати за вересень 2014 року, оскільки з розрахункового листка за вересень вбачається, що позивачу було оплачено 1 робочий день, проте з розрахункового листка за 2014 рік вбачається, що в листопаді при проведенні повного розрахунку з позивачем, їй було доплачено заробітну плату за вересень (за 10 днів) та виплачено премію за вказаний період.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив, що посилання позивача на те, що їй не було нараховано та виплачено заробітної плати за вересень 2014 року, не відповідають дійсності.

Посилання позивача на те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що їй не нарахована заробітна плата за 2 дні в листопаді 2014 року, є необґрунтованими, оскільки як вбачається з табелю використання робочого часу за листопад 2014 року з 01 листопада 2014 року до 12 листопада 2014 року позивач була відсторонена (з них 7 робочих днів оплачено), 13 листопада 2014 року та 14 листопада 2014 року ОСОБА_2 була відсутня на роботі з не з'ясованих причин, а тому відповідно вказані 2 дні не були їй оплачені. 17 листопада 2014 року був днем звільнення, який їй оплачений. Таким чином, позивачу було вірно нараховано та виплачено заробітну плату за 9 робочих днів.

Щодо доводів позивача про те, що відповідач безпідставно вирахував із її заробітної плати 9 172 грн. 38 коп., то вони не заслуговують на увагу.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 мала право на 34 календарних дні відпустки за період роботи з 20 лютого 2014 року по 19 лютого 2015 року. Знаходячись у щорічній відпустці з 19 травня 2014 року по 09 червня 2014 року (8 календарних дня відпустки з нового періоду) позивач захворіла, лікарняний з 26 травня 2014 року по 30 травня 2014 року. Позивач знаходилась у невикористаній відпустці з 10 червня 2014 року по 27 червня 2014 року (з 28 червня 2014 року по 30 червня 2014 - вихідні та святкові дні). Тобто, за вказаний період позивач використала 8 днів щорічної відпустки за період роботи з 20 лютого 2014 року по 19 лютого 2015 року.

Знаходячись у щорічній відпустці з 23 липня 2014 року по 15 серпня 2014 року ОСОБА_2 захворіла, лікарняний з 28 липня 2014 року по 26 серпня 2014 року (перенесення невикористаної щорічної відпустки 19 календарних днів). Невикористана відпустка з 27 серпня 2014 року по 14 року 2014 року (19 календарних днів). Тобто, за вказаний період ОСОБА_2 використала 24 дні щорічної відпустки за період роботи з 20 лютого 2014 року по 19 лютого 2015 року. Всього за період роботи з 20 лютого 2014 року по 19 лютого 2015 рок, а позивачем використано 32 дні відпустки.

При скороченні позивача було проведено перерахунок сум належних їй виплат та встановлено, що на момент звільнення у неї виникло право на відпустку лише строком 24 календарні дні, тобто за 7 календарних днів відпустки ОСОБА_2 безпідставно оплачено 9 172 грн. 38 грн., які й були вирахувані із її заробітної плати при проведенні з нею остаточного розрахунку.

Таким чином, вимоги позивача про те, що відповідачем безпідставно вирахувано із заробітної плати 9 172 грн. 38 коп. задоволенню не підлягають.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції провідмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про виплату заробітної плати за час затримки виплати належних сум при звільненні, донарахування та виплату одноразових та щомісячних премій, вихідної допомоги, перерахунок середньої заробітної плати, донарахування і виплату заробітної плати за вересень та листопад 2014 року, виплату безпідставно утриманих коштів, є правильним.

Таким чином, рішення суду в цій частині є законним та обґрунтованим, висновки суду відповідають вимогам матеріального й процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Оскільки у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено повністю, то колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині допущення негайного виконання рішення суду про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за один місяць та в частині стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, не може бути залишене в силі та підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 лютого 2015 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв'язку зі звільненням, в частині допущення негайного виконання рішення суду та в частині стягнення судових витрат скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв'язку зі звільненням - відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді