Ухвала суду № 55992443, 15.02.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/3760/15-ц Головуючий у І інстанції Протасова О. М.Провадження № 22-ц/780/1333/16 Доповідач у 2 інстанції Верланов С. М.Категорія 43 15.02.2016

УХВАЛА

Іменем України

15 лютого 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Воробйової Н.С., Березовенко Р.В.,

при секретарі - Волинець Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про виселення,

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2015 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ «КБ «Приватбанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 25 грудня 2007 року між ПАТ «КБ «Приватбанк» і ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 82 640 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором, з кінцевим терміном повернення цих коштів 25 грудня 2027 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ «КБ «Приватбанк» і ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки від 25 грудня 2007, згідно з яким ОСОБА_4 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

Свої грошові зобов'язання ОСОБА_4 належним чином не виконав, у зв'язку із чим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2013 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу квартири ПАТ «КБ «Приватбанк».

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру, банком була направлена відповідачам письмова вимога про добровільне звільнення квартири, однак відповідачі добровільно її не звільнили.

На підставі наведеного позивач просив суд виселити відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з вказаної квартири.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2015 року в позові ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується відповідними розписками.

Зважаючи на вимоги ч.2 ст.305 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив із того, що в іпотеку передано спірну квартиру, яка була придбана не за рахунок отриманих кредитних коштів, а тому суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення відповідачів із спірної квартири без надання їм іншого постійного житла.

Такі висновки суду є правильними, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 25 грудня 2007 року між закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк», перейменований в подальшому на ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №KICWGA00000141, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 82 640 доларів США зі сплатою 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості строком до 25 грудня 2027 року (а.с.5-7).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки від 26 грудня 2007 року, згідно з яким ОСОБА_4 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_2, яка належить йому на підставі договору дарування, посвідченого другою Білоцерківською державною нотаріальною контрою від 29 березня 2002 року за реєстровим №1-1527 (а.с.8-10).

Таким чином, судом вірно встановлено, що квартира, яка є предметом іпотеки, придбана не за рахунок коштів, які отримані за кредитним договором.

Свої грошові зобов`язання ОСОБА_4 належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором. Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суд Київської області від 17 липня 2013 року, яке набрало законної сили 13 вересня 2013 року, задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» та звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу квартири ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с.11-13).

По справі встановлено, що відповідно до довідки житлово-експлуатаційної контори №1 Білоцкерківської міської ради від 14 жовтня 2014 року у квартирі АДРЕСА_2 з 09 жовтня 2002 року зареєстровані та проживають: ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.14).

22 грудня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надіслало на адресу ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 письмове повідомлення від 09 грудня 2014 року про добровільне звільнення вказаної вище квартири (а.с.15-17).

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року (справа № 6-39цс15) та від 02 вересня 2015 року (справа № 6-1049цс15).

Установивши, що ОСОБА_4 в іпотеку передано квартиру, яка не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із зазначеної вище квартири без надання їм іншого постійного житла.

Таким чином рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не передавали квартиру в іпотеку та вселилися в неї без письмової згоди банку, а тому, на думку позивача, вони не мають права користуватися цим майном, є необґрунтованими, оскільки по справі встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 разом з іпотекодавцем ОСОБА_4, як члени сім`ї, зареєстровані та проживають в спірній квартирі з 09 жовтня 2002 року, а договір іпотеки був укладений 25 грудня 2007 році.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність передбачених законом підстав для виселення відповідачів із спірної квартири без надання їм іншого постійного житла.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглядаючи спір повно та всебічно дослідив обставини справи, надані сторонами докази, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді