Ухвала суду № 55987276, 09.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2016 року м. Київ К/800/26155/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В.,суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4, представника позивача ОСОБА_5 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Державної інспекції сільського господарства України про визнання протиправним та скасування наказу,поновлення на роботі, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної інспекції сільського господарства України у якому просив: визнати незаконним і скасувати наказ від 30.07.2014 № 141-кт «Про звільнення ОСОБА_5»; поновити його на посаді першого заступника начальника ДІСГ у Львівській області.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2015 року позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволені позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач у письмових запереченнях на вказану касаційну скаргу, які надійшли до Вищого адміністративного суду України просить в її задоволенні відмовити.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що16.07.2014 року позивачем (посада - перший заступника начальника ДІСГ у Львівській області) на ім'я начальника ДІСГ України подана заява про звільнення за згодою сторін з 30.07.2014 року, на якій головою ДІСГ України Поєдинком М.С. вчинено напис «погоджено». Також погоджено звільнення позивача Міністерством аграрної політики та продовольства України (лист від 29.07.2014 № 37-25-4-7/11300).

29.07.2014 року позивачем на адресу відповідача поштою надіслано заяву про відкликання заяви від 16.07.2014 року про звільнення за власним бажанням, до якого долучив повідомлення Личаківсько-Шевченківсько-Залізничного ОРВК м. Львова про його призов за мобілізацією з 31.07.2014 року. Доставлена адресату 01.08.2014 року

Наказом голови ДІСГ України від 30.07.2014 року № 141-кт, ОСОБА_5 звільнено з посади першого заступника начальника ДІСГ у Львівській області з 30.07.2014, за згодою сторін, згідно пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю (далі -КЗпП України).

Вважаючи, що угоди про звільнення між сторонами не досягнуто, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Відмовляючи у задоволені позову суд апеляційної інстанції дійшов до висновків, з якими погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, що 16.07.2014 року ОСОБА_5 на ім'я начальника ДІСГ України подана заява про звільнення за згодою сторін з 30.07.2014, на якій головою ДІСГ України Поєдинком М.С. вчинено напис «погоджено», що свідчить про те, що сторони дійшли чіткої згоди щодо підстави звільнення (угода сторін) та дати звільнення з 30.07.2014 року. Заява про відкликання заяви про звільнення позивачем на адресу відповідача надіслана поштою 29.07.2014 року, яка згідно представленої позивачем роздруківки відстеження поштового відправлення №7901902891830 доставлена адресату 01.08.2014, тобто вже після проведення звільнення позивача (30.07.2014 року). Отже на час винесення відповідачем наказу про звільнення, у його розпорядженні була відсутня заява позивача від 29.07.2014 року, а тому така не могла бути врахована під час винесення наказу № 141-КТ. Жодних доказів написання заяви про звільнення під психологічним тиском матеріали справи не містять. Крім того, заява від 29.07.2014 року про відкликання заяви позивача про звільнення з посади за згодою сторін від 16.07.2014 року не містить посилання, що така заява ним написана під психологічним тиском, натомість вказував на те, що така подана за власним бажанням. Не зазначав позивач про такий тиск і в первинному обґрунтуванні позовної заяви, а як на підставу для поновлення на роботі зазначав відкликання заяви про звільнення за власним бажання та порушення його прав як військовослужбовця Крім того, згідно повідомлення Личаківсько-Шевченківсько-Залізничного ОРВК м. Львова від 15.10.2014 року № 552/МВ, ОСОБА_5 на військову службу призваний 31.07.2014 року, що підтверджується і повідомленням, яке надіслане позивачем на адресу відповідача 29.07.2014 року та отримане останнім 01.08.2014 року. Таким чином, станом на день призову на військову службу - 31.07.2014, ОСОБА_5 не перебував у трудових відносинах з відповідачем, так як був звільнений за згодою сторін 30.07.2014.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Стаття ж 30 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-XII передбачає додаткові підстави припинення державної служби, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, пунктом 1 частини 1 статті 36 якого однією з підстави припинення трудового договору визначено угоду сторін.

Відповідно до пункту 8постановиПленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Таким чином, основними умовами для припинення трудового договору за угодою сторін є досягнення останніми згоди щодо його припинення як такого та строк, з якого договір припиняється.

Судом апеляційної інстанції встановлено, а позивачем - не заперечується, що у власноруч написаній та поданій начальнику ДІСГ України від 16.07.2014 року ОСОБА_5 просив звільнити його з займаної посади за угодою сторін з 30.07.2014 року.

При цьому, вказана заява містить дату її складання - 16.07.2014 року, підпис позивача, підставу для звільнення - угода сторін та дату звільнення - 30.07.2014 року. Заява була прийнята відповідачем, про що свідчить резолюція начальника ДІСГ України «погоджено», та Міністерством аграрної політики та продовольства України. Відтак, сторони досягли домовленості про дату та підстави припинення трудового договору.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції прийшов до правильного висновку про законність виданого ДІСГ України наказу від 30.07.2014 № 141-кт про звільнення позивача з посади першого заступника начальника ДІСГ у Львівській області з 30.07.2014 року, за згодою сторін, згідно пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю, а отже відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Водночас, всупереч приписів статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем не було надано судам доказів в підтвердження його посилань на подання заяви про звільнення під тиском керівництва й відсутність дійсного наміру звільнятись зі служби. Доводи позивача, про те що керівництвом йому ставились умови під вибір подальшого виконання своїх посадових обов'язків та проходження військової служби, спростовуються матеріалами справи.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду і обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційні скарги без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, представника позивача ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Державної інспекції сільського господарства України про визнання протиправним та скасування наказу,поновлення на роботі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.В. Малинін

Судді: О.Ф. Ситников

В.В. Швець