Постанова № 55982097, 16.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2016 р. Справа№ 910/7346/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Коротун О.М.

за участю представників сторін

від позивача: Поліщук Т.А. - представник за дов. б/н від 01.01.2016 року;

від відповідача: Бацуца О.М. - представник за дов. б/н від 20.01.2016 року,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2015 року (дата підписання повного тексту рішення 16.11.2015 року)

у справі № 910/7346/15-г (суддя: Любченко М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Центр-Н"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К"

про стягнення 1753721,51 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Центр-Н" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" (далі - відповідач) про стягнення 3% річних в сумі 178 585,65 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1 816 255,03 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" своїх грошових зобов'язань за договором №3813/80/10 від 02.08.2010 року поставки товарів в частині оплати продукції у обсязі та строки, передбачені укладеним між сторонами правочином, що було встановлено рішенням суду по справі №910/8715/14. Вказані обставини і стали підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат і звернення до суду з розглядуваним позовом.

Рішенням від 20.05.2015 року Господарського суду міста Києва по справі №910/7346/15-г позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 159641,95 грн та інфляційні втрати в розмірі 1597526,13 грн.

Постановою від 21.07.2015 року Київського апеляційного господарського суду рішення від 20.05.2015 року Господарського суду міста Києва залишено без змін.

Постановою від 09.09.2015 року Вищого господарського суду України рішення від 20.05.2015 року Господарського суду міста Києва та постанову від 21.07.2015 року Київського апеляційного господарського суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2015 року у справі № 910/7346/15-г частково задоволено позовні вимоги. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Центр-Н" 3% річних в сумі 156083,33 грн, інфляційні втрати в розмірі 1597526,13 грн та судовий збір в сумі 35072,19 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права.

При цьому, скаржник відзначив, що він не користувався спірними коштами, що є однією із обов'язкових умов для стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Сума основного боргу була попередньо арештована в якості забезпечення позову в рамках судового розгляду справи №910/8715/14.

Крім того, скаржник звернув увагу на безпідставність, а також неправильність здійсненого позивачем та судом першої інстанції розрахунків як суми процентів так і інфляційних втрат,

Також, скаржник зазначив, що судом першої інстанції не було враховано 1016,14 грн, які були перераховані на користь стягувача в рахунок погашення боргу згідно з наказом Господарського суду міста Києва №910/8715/14 від 03.10.2014 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2015 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" було прийнято до провадження.

У судовому засіданні 16.02.2016 року представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду - скасувати.

У відзиві на апеляційну скаргу від 28.01.2016 року позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2015 року по справі №910/7346/15-г без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" - без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2015 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" зазначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу (аналогічна позиція міститься в постановах Вищого господарського суду України від 30.01.2013 року по справі №5020-660/2012, від 06.03.2014 року по справі №910/11595/13 та від 09.04.2015 року по справі № 910/14874/14.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, Господарським судом міста Києва розглядалась справа №910/8715/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Центр-Н" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" про стягнення основного боргу в сумі 35653731,59 грн, пені в розмірі 216455,67 грн, 3% річних в сумі 40 849,55 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2014 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 року та постановою від 19.11.2014 року Вищого господарського суду України, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Центр-Н" задоволено в повному обсязі та стягнуто з відповідача основний борг в сумі 35653731,59 грн, пеню в розмірі 216455,67 грн та 3% річних в сумі 40849,55 грн.

Даним рішенням було встановлено, що 02.08.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Центр-Н" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" (покупець) було укладено договір №3813/80/10 поставки, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставляти покупцеві товар у встановлені строки, а покупець зобов'язується приймати такий товар і сплачувати за нього на умовах даного договору грошові кошти.

Пунктом 9.2. договору №3813/80/10 від 02.08.2010 року визначено, що оплата за поставлений постачальником товар здійснюється покупцем після його реалізації споживачам, один раз на тиждень.

Відповідно до п. 12.1 укладеного між сторонами правочину (з урахуванням додаткової угоди №5 від 16.05.2012р.) договір вступає в дію з дати його укладення обома сторонами і діє до 31.12.2012 року. Сторони домовилися, що у випадку, якщо за один місяць до зазначеної дати ні одна із сторін не заявить про намір розірвання договору, то договір автоматично (без укладення додаткової угоди) продовжує свою дію на наступний календарний рік.

У наведеному вище судовому акті було встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Центр-Н" було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" прийнято та частково оплачено товар за договором №3813/80/10 від 02.08.2010 року, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі 35653731,59 грн.

Враховуючи приписи ч.2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що рішення від 28.07.2014 року Господарського суду міста Києва по справі №910/8715/14, яке залишено без змін постановою від 30.09.2014 року Київського апеляційного господарського суду та постановою від 19.11.2014 року Вищого господарського суду України, має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як вказувалось вище, п. 9.2. договору №3813/80/10 від 02.08.2010 року встановлено, що оплата за поставлений постачальником товар здійснюється покупцем після його реалізації споживачам, один раз на тиждень.

Так, на виконання судового рішення від 28.07.2014 року Господарського суду міста Києва по справі №910/8715/14, Господарським судом міста Києва видано наказ від 03.10.2014 року.

На підставі зазначеного виконавчого документу 10.10.2014 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. було відкрито виконавче провадження №45041071.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання даного наказу відповідачем було перераховано грошові кошти в наступному порядку: 24.10.2014 року сплачено 1827216,84 грн, 21.11.2014 року сплачено 31816292,47 грн, 10.12.2014 року - 409532,53 грн та 17.01.2015 року на рахунок заявника надійшло 3684 776,64 грн.

Так, факт отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Центр-Н" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" на виконання рішення від 28.07.2014 року Господарського суду міста Києва по справі №910/8715/14 грошових коштів на загальну суму 37737 818,48 грн підтверджується банківськими виписками з рахунку заявника (наявні в матеріалах справи).

Посилаючись на порушення відповідачем строків виконання своїх грошових зобов'язань за договором №3813/80/10 від 02.08.2010 року, заборгованість за яким була підтверджена рішенням від 28.07.2014 року Господарського суду міста Києва, яке залишено без змін постановою від 30.09.2014 року Київського апеляційного господарського суду та постановою від 19.11.2014 року Вищого господарського суду України, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення за період з 30.09.2014 року по 17.01.2015 року (з урахуванням часткових оплат) 3% річних на суму 156 083,33 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1 597 638,18 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з представленого заявником розрахунку, останнім нараховано 3% річних та інфляційні втрати за загальний період з 30.09.2014 року по 17.01.2015 року, з якого за період з 30.09.2014 року по 23.10.2014 року за порушення грошового зобов'язання в розмірі 35 653 751,39 грн, з 24.10.2014 року по 20.11.2014 року за порушення зобов'язання на суму 33826 534,55 грн, за період з 21.11.2014 року по 09.12.2014 року за порушення грошового зобов'язання на суму 2 010 242,08 грн та за період з 10.12.2014 року по 17.01.2015 року за порушення зобов'язання з оплати товару на суму 1 600 709,55 грн.

З розрахунку позивача вбачається, що нарахування передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України сум, було проведено виключно на суму основного боргу в розмірі 35653731,54 грн.

Пунктом 1.9 Постанови №14 від 17.12.2013 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Як вказувалось вище, наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що грошові кошти на виконання рішення суду по справі №910/8715/14 надійшли на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Центр-Н" 24.10.2014 року в сумі 1827216,84 грн, 21.11.2014 року в розмірі 31816292,47 грн, 10.12.2014 року - 409532,53 грн та 17.01.2015 року на рахунок заявника надійшло 3684 776,64 грн.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що у період з 30.09.2014 року по 23.10.2014 року у відповідача існувала заборгованість в розмірі 35 653 751,39 грн, з 24.10.2014 року по 20.11.2014 року заборгованість становила 33826534,55 грн. (з урахуванням оплати, що була внесена 24.10.2014 року), за період з 21.11.2014 року по 09.12.2014 року заборгованість становила 2010 242,08 грн (з урахуванням оплати, яка була внесена 21.11.2014 року).

Одночасно, суд приймає до уваги, що заборгованість в розмірі 1600709,55 грн існувала у відповідача у період з 10.12.2014 року по 16.01.2015 року, оскільки 17.01.2015 року на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Центр-Н" надійшли грошові кошти в розмірі 3 684776,64 грн, а отже, вказана заборгованість була погашена.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованим лише за період з 30.09.2014 року по 16.01.2015 року.

При цьому, спірна сума 1016,14 грн, на неврахування якої відповідач вказує як на підставу неправильного розрахунку 3% річних та інфляційних, що в свою чергу є підставою для скасування оскаржуваного рішення, надійшла на рахунок позивача лише 03.02.2015 року, що підтверджується банківською довідкою про надходження коштів на поточний рахунок позивача за період з 01.12.2014 року по 28.02.2015 року та платіжним дорученням №5805 від 08.12.2014 року, оплата по якому була здійснена лише 03.02.2015 року (докази прийняті судом з урахуванням ст. 101 Господарського процесуального кодексу України та наявні в матеріалах справи), тоді як нарахування 3% річних та інфляційної складової боргу нарахована позивачем до 17.01.2015 року.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника на безпідставність здійснення нарахувань 3 % річних та інфляційних, оскільки заборгованість перед позивачем станом на день винесення оскаржуваного рішення не погашена, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання грошового зобов'язання, і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки. Приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.п. 3.1, 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з п. 7.1 вищевказаної постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 року прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум.

Відповідно до п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Тобто, саме лише прийняття господарським судом Рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке Рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексуУкраїни сум.

Здійснивши розрахунок 3% річних, Київський апеляційний господарський суд погоджується з розрахунком суду першої інстанції щодо часткового задоволенні 3% річних в сумі. 156083,33 грн.

Щодо нарахування Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Центр-Н" інфляційних втрат, Київський апеляційний господарський суд відзначає наступне.

Пунктом 3 Постанови №14 від 17.12.2013 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.3.2 Постанови №14 від 17.12.2013 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі №62-97р від 03.04.1997 року Верховного Суду України.

Відповідно до Листа №62-97р. від 03.04.1997 року Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Відповідно до повідомлень Державної служби статистики України індекс інфляції у жовтні 2014 року становив 102,4%, у листопаді 2014 року - 101,9%, у грудні 2014 року - 103% та у січні 2015 року - 103,1%. Сукупний індекс інфляції за період з грудня 2014 року по січень 2015 року складав 106,193%.

Тобто, наведене свідчить, що саме вказані вище визначення індексу інфляції і повинні були бути застосовані заявником при визначенні розміру інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача.

Здійснивши розрахунок інфляційних нарахувань, Київський апеляційний господарський суд погоджується з розрахунком суду першої інстанції щодо часткового задоволення інфляційних в сумі 1597526,13 грн (з врахуванням виправлення помилки допущеної позивачем при їх розрахунку).

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, щодо безпідставності та неправильності здійсненого судом першої інстанції розрахунків як суми процентів так і інфляційних втрат.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що під час нового розгляду справи № 910/7346/15-г суд першої інстанції виконав обов'язкові вказівки Вищого господарського суду України, викладені у постанові №910/7346/15-г від 09.09.2015 року.

Відповідно до ст. 111- 12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника про відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних з огляду на те, що на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" було накладено арешт, що фактично перешкоджало перерахуванню грошових коштів позивачу, а у межах виконавчого провадження, відкритого на підставі наказу 03.10.2014 року по справі №910/8715/14, державним виконавцем було не своєчасно проведено списання грошових коштів, на які було накладено арешт, в результаті чого і відбулась затримка погашення заборгованості, що і стало підставою для виникнення даного спору, з огляду на наступне.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 625 Цивільного кодексу України регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 Цивільного кодексу України у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань.

Відповідно до ст. 607 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Згідно зі ст.614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст.617 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 Цивільного кодексу України, слід враховувати особливість правової природи цієї відповідальності.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Верховним Судом України наголошено, що доводи про неможливість виконання грошового зобов'язання чи відсутність вини як підстави для звільнення від відповідальності, що передбачена ст.625 Цивільного кодексу України не виключають можливості нарахування 3% річних та інфляційних втрат, а відмова судами з цих підстав у стягненні нарахувань, що передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, є неправильною.

Разом з тим, судам слід мати на увазі, що за змістом ч. 4 ст. 613 Цивільного кодексу України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, тобто у випадку, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку (ч.1 ст.613 Цивільного кодексу України). Тому, якщо боржник доведе, що невиконання ним грошового зобов'язання мало місце через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, яка передбачена ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення боржником не настало і в такому разі вважається, що виконання зобов'язання відстрочено на час прострочення кредитора (ч. 2 ст. 613 Цивільного кодексу України).

Проте, як зазначалось вище, саме накладення арешту на грошові кошти, які обліковувались на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К", та дії (бездіяльність) державного виконавця з примусового виконання рішення суду шляхом списання грошових коштів, на думку відповідача, свідчать про відсутність вини останнього у порушенні грошового зобов'язання та виключають можливість застосування ст. 625 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин.

Нормами чинного законодавства встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, грошові зобов'язання, порушення строків виконання яких і стало підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, вимоги стосовно стягнення яких є предметом розглядуваного спору, повинні були бути виконані Товариством з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" саме у строки, наведені договором №3813/80/10 від 02.08.2010 року, а не тільки після рішення суду та у порядку його примусового виконання у відповідності до Закону України "Про виконавче провадження".

Також суд першої інстанції, погоджується з твердженням суду першої інстанції, що матеріали справи не містять в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України належних та допустимих доказів того, що порушення строків виконання грошового зобов'язання відповідачем виникло внаслідок прострочення кредитора.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що наявність винних дій (бездіяльності) органів Державної виконавчої служби та спричинені внаслідок цього відповідачу збитки (у разі наявності всіх необхідних складових) є підставою для звернення відповідача до суду з окремими позовом за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 Господарського процесуального кодексу України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 32-34, 36, 43, 49, 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2015 року у справі №910/7346/15 - г залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/7346/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

О.М. Коротун