Постанова № 55982093, 11.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2016 р. Справа№ 910/25950/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Отрюха Б.В.

Михальської Ю.Б.

За участю представників сторін:

від позивача: не з"явився

від відповідача: не з"явився

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова компанія"

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 22.12.2015р.

у справі № 910/25950/15 (суддя Ващенко Т.М. )

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова компанія"

про стягнення 2 809,75 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.15р. у справі № 910/25950/15 позовні вимоги задоволено повністю, з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" стягнуто на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "ВУСО" 22 809 грн. 75 коп. страхового відшкодування в порядку регресу, 1 218 грн. 00 коп. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить рішення Господарського суду м. Києва скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального права, яке виразилось у неправильному визначенні характеру спірних правовідносин, а також не враховано ст.2 та ст. 29 Закону України «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що місцевий суд приймаючи рішення по суті спору не звернув увагу на те, що належними доказами розміру заподіяної внаслідок ДТП матеріальної шкоди є ремонтна калькуляція та розрахунок фізичного зносу додаткового обладнання, згідно яких вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту його фізичного зносу становить 17 339 грн. 25 коп.

Апелянт зазначає, що різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, який відшкодовує страховик згідно з Законом України «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на підставі ст. 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

На думку апелянта як страховик відповідальності винної у ДТП особи, на підставі спеціальної норми ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов»язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

В судове засідання представники сторін не з»явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про отримання рекомендованого поштового відправлення.

Від відповідача через відділ документального забезпечення суду надіслав електронне повідомлення телеграфом про неможливість направлення повноважного представника в судовому засіданні у зв»язку з тим, що він бере участь у іншому судовому засіданні у Вищому господарському суді України.

Дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає, оскільки відповідачем не надано доказів неможливості участі представника у даному судовому засіданні, крім того не надано доказів неможливості направлення в судове засідання іншого представника або керівника підприємства відповідно до ст. 28 ГПК України.

Враховуючи, що представники сторін належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників сторін, оскільки вони не скористались своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія встановила наступне.

28.10.14. між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ВУСО" (страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 1539838-02-10-02, відповідно до умов якого страховик прийняв під страховий захист автомобіль марки Skoda, д.р.н. НОМЕР_1.

15.03.15. внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась в місті Києві на перехресті вулиць Вишняківська-Руденко, автомобіль марки Skoda, д.р.н. НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження, що підтверджується довідкою ВДАІ Дарницького РУ ГУМВСУ в м. Києві № 59596414 про ДТП.

Дана дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок порушення водієм автомобіля марки Volvo, д.р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_3 Правил дорожнього руху України, що встановлено постановою Дарницького районного суду міста Києва від 06.04.15. в адміністративній справі № 753/5992/15-п.

Відповідно до рахунку № 141 від 15.04.15. вартість ремонту автомобіля марки Skoda, д.р.н. НОМЕР_1 визначено в розмірі 39 824,00 грн.

Згідно квитанції № 003834 від 23.03.15. та акту виконаних робіт позивачем було сплачено 325,00 грн. за транспортування транспортного засобу (автомобіля марки Skoda, д.р.н. НОМЕР_1) з місця ДТП.

Відпвоідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Позивачем на підставі страхового акту № 1174-02 від 23.04.15. визначено суму страхового відшкодування в розмірі 40 149,00 грн. (39 824,00 грн. + 325,00 грн.). При цьому, з них 750,00 грн. було зараховано в рахунок неоплаченого страхувальником страхового платежу, а тому позивач виплатив 39 399,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4356 від 23.04.15. та довідкою-підтвердженням виплати страхового відшкодування.

Як вбачається з полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/6634435, транспортний засіб - автомобіль марки Volvo д.р.н. НОМЕР_2, яким спричинено ДТП, застрахований у відповідача.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.1,2 ст. 1187 ЦК України).

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (п.1,3 ч.1 ст.1188 ЦК України).

Виходячи із змісту вищевказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина ОСОБА_3, який керував автомобілем марки Volvo, д.р.н. НОМЕР_2, встановлена постановою Дарницького районного суду м. Києва від 06.04.2015р. у справі № 753/5992/15-п.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло у межах фактично здійсненої страхової виплати право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Як передбачено п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції станом на момент скоєння ДТП), при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування потерпілій особі перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за цими вимогами - до відповідача.

Відповідно до ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Розмір франшизи, тобто суми, на яку зменшується страхове відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілих, встановленої полісом № АІ/6634435 становить 1 000,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача з регресною вимогою № 2020 від 06.05.15. на суму 40 149,00 грн.

Відповідач листом № 03/5554 від 10.08.15. повідомив позивача про те, що розмір страхового відшкодування буде виплачено позивачу, проте на суму 16 339,25 грн.

Платіжним дорученням № 15311 від 12.08.15. відповідач сплатив позивачу 16 339,25 грн. страхового відшкодування.

Відповідач в добровільному порядку страхове відшкодування в порядку регресу позивачу на суму 22 809,75 грн. не сплатив.

Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Згідно з листом Верховного Суду України від 19.07.11. "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування", визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди у разі виникнення спору щодо визначення розміру заподіяної шкоди, як правило, виходять із фактичної (реальної) суми, встановленої висновком судової автотоварозначної експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Таким чином, нормами законодавства про страхування та договором страхування, укладеним між позивачем та страхувальником, не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням виключно звіту суб'єкта оціночної діяльності. Таким чином визначення позивачем розміру страхового відшкодування на підставі рахунку № 141 від 15.04.15. є правомірним.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 21.01.14. у справі № 910/11450/13, від 23.08.11. у справі № 42/92, від 15.01.13. у справі № 5011-72/9778-2012, від 30.01.13. у справі №5011-35/11156-2012, від 13.05.13. у справі № 5011-50/17051-2012, від 30.07.13. у справі № 910/3655/13.

Крім того, жодних заперечень чи скарг від страхувальника не надходило, отже сума, визначена позивачем, була прийнята та погоджена страхувальником.

Відповідач вважає, що до виплати належить 16 339,25 грн., враховуючи звіт № 1881 від 13.11.15. про оцінку транспортного засобу, яким визначено коефіцієнт фізичного зносу автомобіля марки Skoda, д.р.н. НОМЕР_1, які відповідачем вже були сплачені.

Відповідно до приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним з страховиком договором.

Позивач, як страховик, отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування і таке право переходить до нього саме в обсягах фактично понесених витрат, а сума його фактичних витрат на страхове відшкодування за страховим актом № 1174-02 від 23.04.15. склала 40 149,00 грн.

Таким чином, саме в межах вказаної суми до позивача в порядку статті 512 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги.

Враховуючи, що за вимогою про сплату страхового відшкодування відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності винуватця ДТП сплатив позивачу 16 339,25 грн., колегія погшоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що в даному випадку існують підстави для стягнення з відповідача решти суми, відшкодованої позивачем за договором в розмірі 22 809,75 грн. (з врахування франшизи в розмірі 1 000,00 грн.).

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Проте, здійснення позивачем виплати страхового відшкодування на користь страхувальника в сумі без врахування фізичного зносу не суперечить приписам статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки вказаний Закон не поширюється на правовідносини, що виникли за договором, а Закон України "Про страхування" відповідних застережень не містить.

Із приписів норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що обов'язки, пов'язані з оцінкою шкоди, не стосуються позивача (страховика за договором добровільного страхування майна), дії якого не регулюються цим Законом, а тому в даному випадку відсутні правові підстави перекладати на позивача обов'язки відповідача, який є страховиком за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 14.09.15. у справі № 910/7462/15-г.

Крім того, пунктом 5.1 Договору Страховиком та Страхувальником узгодили умови про визначення страхового відшкодування без врахування амортизаційного зносу запчастин, деталей, матеріалів, на підставі рахунку СТО (п. 5.2 Договору), що не суперечить приписам статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно з ч. 1 ст.14 та ст.204 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (ст.629 ЦК України).

Законом України «Про страхування» та договором страхування № 1539838-02-10- 02 від 28.10.2014 року не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу.

На підставі вищевикладеного колегія приходить до висновку, що вимоги позивача про відшкодування відповідачем шкоди в порядку регресу у розмірі 22 809,75 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки апелянтом не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки страховик має право на відшкодування суми страхового відшкодування в межах суми фактичних витрат страхувальника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 по справі № 3-50гс15, правовий висновок у якій має враховуватись іншими судами в силу ч. 1 ст. 111-28 ГПК України.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної ним у листі від 19.07.2011р щодо судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди та визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова компанія" на рішення Господарського суду м. Києва від 22.12.2015р. у справі № 910/25950/15 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 22.12.2015р. у справі № 910/25950/15 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/26950/15 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Б.В. Отрюх

Ю.Б. Михальська