Ухвала суду № 55979559, 10.02.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/5741/15

Категорія: 6.3 Головуючий в 1 інстанції: Свида Л. І.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Кіселик Д.С.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 та 3-ї особи ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року по справі за адміністративним позовом Одеської міської ради до державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Заяць Костянтина Вікторовича, Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, Одеського міського управління юстиції в особі Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, 3-х осіб ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 про скасування свідоцтва та рішення,-

В С Т А Н О В И В:

16.09.2015р. Одеська міська рада звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Одеського МУЮ Заяць К.В., Реєстраційної служби Одеського МУЮ, Одеського МУЮ в особі Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, 3-х осіб ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, в якому просила суд:

- скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Одеського МУЮ Заяць К.В. від 16.09.2014р. №15832351101;

- скасувати свідоцтво про право власності на самовільно реконструйоване нерухоме майно від 16.09.2014р. НОМЕР_1;

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5, не маючи прав на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, незаконно, без будь-якого дозволу та проекту, збудували на ній прибудову до своєї квартири НОМЕР_2, потім зареєстрували відповідну декларацію про готовність цього об'єкта до експлуатації, після чого, на підставі цієї декларації державним реєстратором було прийнято незаконне рішення про реєстрацію права власності на цей самовільно реконструйований об'єкт та видано свідоцтво про право власності. Оскільки в подальшому, вказана вище декларація про готовність цього об'єкта до експлуатації була скасована в судовому порядку, то відповідно, спірне рішення РС Одеського МУЮ від 16.09.2014р. і видане на його підставі свідоцтво про право власності НОМЕР_1 підлягають скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року адміністративний позов Одеської міської ради задоволено повністю. Скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Одеського МУЮ Заяць К.В. від 16.09.2014р. НОМЕР_3 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в рівних частках на квартиру НОМЕР_2 в будинку АДРЕСА_1. Скасовано свідоцтво від 16.09.2014р. НОМЕР_4 про право спільної часткової власності за ОСОБА_7 та ОСОБА_3 на квартиру НОМЕР_2 по АДРЕСА_1, загальною площею 212,8 кв.м.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_8 26.11.2015р. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального і процесуального права та просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.10.2015р., а адміністративний позов Одеської міської ради залишити без розгляду.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

3-ї особи - ОСОБА_5 та ОСОБА_3 є власниками в рівних частках квартири НОМЕР_2 по АДРЕСА_1, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 20.12.2011р. НОМЕР_5.

14.12.2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7 отримали Свідоцтво про право власності на цю квартиру загальною площею 113,8 кв.м., яка належить останнім на праві спільної часткової власності в рівних частках.

При чому, дане свідоцтво від 14.12.2011р. було видано 3-м особам на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією ДАБК в Одеській області 30.11.2011р. за № ОД 14211090358 замість 2-х договорів купівлі-продажу від 24.02.2011р.

01.09.2014р. Інспекцією ДАБК в Одеській області за №ОД142142430024 була здійснена реєстрація поданої замовниками ОСОБА_7 та ОСОБА_3 декларації про готовність об'єкта до експлуатації: «Реконструкція квартири без зміни геометричних розмірів, за адресою: АДРЕСА_1» із зазначенням площі 212,8 кв.м.

Далі, на підставі цієї зареєстрованої Інспекцією ДАБК декларації, державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Одеського МУЮ Заяць К.В. було прийнято рішення НОМЕР_3 від 16.09.2014р. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в рівних частках на квартиру НОМЕР_2 в будинку АДРЕСА_1, загальною площею 212,8 кв. м..

В той же день, т.б. 16.09.2014р., на підставі вказаного рішення державного реєстратора від 16.09.2014р., вказаним особам було видано відповідне свідоцтво про право власності НОМЕР_1.

Однак, в подальшому, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26.05.2015 року (по справі №815/1530/15), яке набрало законної сили 17.07.2015 року, було задоволено позов Одеської міськради та зобов'язано Департамент ДАБІ в Одеській області скасувати реєстрацію зазначеної вище декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 01.09.2014 року №ОД 142142430024.

В зв'язку із скасуванням реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка була основною підставою для ухвалення державним реєстратором оскаржуваного рішення, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції, з врахуванням приписів ч.1 ст.72 КАС України, виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно з неправомірності та передчасності спірного рішення відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із приписами ст.9 Закону України «Про архітектурну діяльність» №687-ХІV, будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Так, відповідно до ч.2 ст.26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів.

Частиною ж 5 ст.26 цього ж Закону встановлено, що проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених ст.31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

При чому, необхідно підкреслити, що як слідує зі змісту вимог п.2 ч.1 ст.34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», замовник має право виконувати будівельні роботи, зокрема, виключно лише після: реєстрації відповідною Інспекцією ДАБК за місцезнаходженням об'єкта нерухомого майна декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I - III категорій складності.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, після придбання 3-ми особами ОСОБА_3 та ОСОБА_5 квартири НОМЕР_2 загальною площею 113,8 кв.м., останні, без будь-яких дозволів і погоджень, здійснили будівельні роботи по її реконструкції, фактично збудувавши до неї на належній Одеській міськраді земельній ділянці прибудову. А у вересні 2014р. останні подали до ДАБІ України декларацію про готовність цього самовільно реконструйованого об'єкта до експлуатації, яку було зареєстровано 01.09.2014р. за №ОД 142142430024.

Так, відповідно до змісту приписів п.п.17-21 Порядку №461 та Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», декларація приймається в дозвільному центрі за місцезнаходженням об'єкта. Реєстрацію декларації здійснює Інспекція за місцезнаходженням об'єкта на безоплатній основі, яка, в свою чергу, повинна протягом 10-ти робочих днів з дати подання (надходження) до неї декларації перевірити повноту даних, зазначених у ній, та зареєструвати її. У разі коли декларація подана чи оформлена з порушенням установлених вимог, Інспекція повертає її на доопрацювання з обґрунтуванням підстав повернення у строк, передбачений для її реєстрації.

Разом з тим, згідно із ст.7 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», підставами для анулювання документа дозвільного характеру є, зокрема, встановлення факту надання в заяві та документах, що додаються до неї недостовірної інформації.

А у відповідності до вимог п.29 вказаного Порядку №461, у разі виявлення Інспекцією недостовірних даних (т.б. встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації), наведених у зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такої декларації підлягає скасуванню Інспекцією. Також Інспекція скасовує реєстрацію декларації і за рішенням суду про скасування реєстрації декларації, що набрало законної сили.

Як встановлено судовою колегією з матеріалів справи та вже зазначалося вище, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26.05.2015 року (по справі №815/1530/15), яке набрало законної сили 17.07.2015 року, було скасовано реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 01.09.2014р. за №ОД 142142430024 з підстав внесення замовниками недостовірних даних .

Згідно із положеннями ч.1 ст.72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Далі, щодо питання, яке стосується безпосередньо державної реєстрації спірного об'єкту нерухомого майна, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, 01.01.2013 року набрав чинності новий порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відповідно до якого, реєстраційні служби територіальних управлінь юстиції у своїй роботі керуються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (затв. Постановою КМУ №868 від 17.10.2013р.) та іншими нормативно-правовими актами, діючими у цій сфері.

Як визначено статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно є офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; а Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - це єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Таким чином, судова колегія наголошує, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, в тому числі реєстрація права власності об'єкта нерухомого майна здійснюється реєстраційними службами територіальних органів юстиції тільки з 01.01.2013 року, до цієї дати така реєстрація покладалася на органи БРТІ.

При цьому, необхідно вказати, що усі записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносяться державним реєстратором по заявочному принципу. Тобто, порядок держаної реєстрації речових прав та їх обтяжень передбачає обов'язкове звернення власника (уповноваженої особи) до органу реєстрації прав, а державний реєстратор, в свою чергу, у відповідності до вимог ч.4 ст.9 Закону, самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Як видно з матеріалів справи та вже вказувалося вище,16.09.2014р. ОСОБА_3 та ОСОБА_5 до реєстраційної служби Одеського МУЮ було подано заяву, до якої було додано декларацію від 01.09.2014р. про готовність об'єкта до експлуатації (яка в травні 2015р. була скасована судом), попереднє свідоцтво про право власності від 14.12.2011р., витяг КП «ОМБТІ та РОН» від 20.12.2011р. та технічний паспорт від 03.09.2014р. Саме на підставі цих документів, державним реєстратором РС Одеського МУЮ Зайцем К.В., без уважного їх вивчення і співставлення, 16.09.2014р. і було прийнято оскаржуване рішення НОМЕР_3 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень цієї квартири НОМЕР_2 адресою: АДРЕСА_1, а потім, в той же день на підставі цього ж рішення було видано і свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 16.09.2014р.

Як слідує зі змісту вимог ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», запис про скасування державної реєстрації вноситься до Державного реєстру прав у разі скасування рішення державної реєстрації прав на підставі рішення суду.

Таким чином, за вказаних обставин, апеляційний суд приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про те, що державний реєстратор РС Одеського МУЮ, приймаючи оскаржуване рішення на той час діяв неправомірно, формально і необачно, та враховуючи факт скасування постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26.05.2015 року (по справі №815/1530/15) реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 01.09.2014р. за №ОД 142142430024 (в зв'язку з недостовірністю даних та наявністю самочинної реконструкції з суттєвою зміною площі), яка, в свою чергу, була основною підставою для прийняття державним реєстратором оскаржуваного рішення, судова колегія вважає, що дане спірне рішення відповідача на цей час не може вважатися законним та відповідно, підлягає скасуванню.

До того ж, при цьому, слід звернути увагу й на те, що відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається фізичним і юридичним особам лише на новозбудовані та реконструйовані на законних підставах (т.б. з дозволу ІДАБК) об'єкти нерухомого майна.

Вказана ж у спірному свідоцтві про право власності квартира НОМЕР_2, як вже зазначалося вище, фактично є самочинно реконструйованою.

Одночасно, слід звернути увагу і на те, що згідно зі змісту вимог ст.376 ЦК України, «самочинним будівництвом» вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди чи іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документу, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Крім того, як слідує з положень ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Вважається, що право власності виникло правомірно, якщо інше прямо не слідує з закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

До того ж, при цьому необхідно зауважити, що відповідно до змісту ст.24 Закону України «Про планування та забудову територій», право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та у відповідності до містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, встановлених згідно із вимогами цього Закону.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, містобудівні умови та обмеження цим 3-и особам (як замовникам) не видавалися. Докази зворотного у справі не містяться.

Що ж стосується тверджень апелянта щодо пропущення Одеською міською радою встановленого законом строку для звернення до суду із даним позовом, то судова колегія вважає цю позицію необґрунтованою, помилковою та такою, що не заслуговує на увагу, оскільки по-перше, позивачу тривалий час не було відомо про спірне рішення від 16.09.2014р., а по-друге, підстави для його оскарження з'явилися у останнього лише в червні 2015 року (т.б. після набрання законної сили постановою ООАС від 26.05.2015р.).

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко