Ухвала суду № 55966063, 17.02.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа №640/19762/15-ц Головуючий суддя І інстанції Діденко С. А.

Провадження № 22-ц/790/1440/16 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року м. Харків.

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді Яцини В.Б.,

суддів: - ОСОБА_1, ОСОБА_2

за участю секретаря Костюченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення процентів за користування коштами, трьох процентів річних та неустойки,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення процентів за користування коштами, трьох процентів річних за період з 05 серпня 2013 року по 17 листопада 2015 року в сумі, еквівалентній 13751 доларам США, за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення у справі, та неустойки за прострочення виконання зобов?язань за вказаний період в розмірі 6 672000 грн.

26.11.2015р. позов ОСОБА_3 внаслідок невідповідності вимогам ст. 119 ЦПК України залишено без руху для виправлення на протязі 5 днів недоліків: сплати судового збору відповідно до ціни позову.

У зв'язку з тим, що позивач не усунув вказані недоліки ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2015 року позов ОСОБА_3 визнано неподаним та повернуто позивачу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на те, що ухвала суду необгрунтована, незаконна, судом порушено норми процесуального права, просить скасувати ухвалу суду з передбачених п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України підстав.

Вказав, що ухвала про залишення заяви без руху належним чином не вмотивована, а вимога сплатити судових збір для позивача, який перебуває в умовах СІЗО і внаслідок цього відповідно до п. 4 Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 460/5 від 18 березня 2013 року не має можливості володіти грошима, - становить надмірний тягар, що порушує передбачене у ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право ОСОБА_3 ініціювати процес перед судом, як складу частину права на доступ до суду. При цьому ОСОБА_3 послався на правову позицію, яка викладена в рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року по справі Горнсбі проти Греції. Оскільки суд не взяв до уваги надані докази про перебування позивача у Харківському СІЗО і не звернув увагу на те, що він там з 05 квітня 2011 року утримується під вартою, заробітної плати не отримує, його рухоме та нерухоме майно знаходиться під арештом, внаслідок чого не зясував неможливість сплати внаслідок судовогозбору, - то залишення позову без руху та повернення не відповідає закону.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

За вимогами ч. 5 ст. 119 ЦПК України до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

Відповідно до статті 121 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 цього Кодексу, сплатить суму судового збору позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Однак при цьому відповідно до ч. 2 статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати.

Крім того, згідно до ч. 1 ст. 8 вказаного Закону України та ч.ч. 1, 2 статті 82 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. Якщо у встановлений судом строк судові витрати, до яких відповідно до ч. 1 статті 79 цього ж Кодексу належить й судовий збір, не будуть оплачені, - заява відповідно до статті 207залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли оплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.

Виходячи з наведених норм цивільного процесуального права, залишення позову без руху для сплати судового збору здійснюється судом лише після відмови у задоволенні заяви про звільнення від його оплати, чи відстрочення оплати судового збору.

Постановляючи ухвалу про визнання позовної заяви неподаною та повернення її позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем недоліки, які були зазначені в ухвалі судді Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2015 року, усунуті не були.

При цьому, залишаючи позов ОСОБА_3 без руху ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2015 року, суд вказав, що всупереч вимогам ст. 119 ЦПК України позивачем не сплачено судовий збір відповідно до ціни позову. Крім того, враховуючи характер та предмет спору, відсутність даних щодо майнового стану позивача, які за його клопотанням позбавляють його можливості здійснити сплату судового збору, є підстави для відмови позивачу у його клопотанні щодо відстрочення та звільнення його від сплати судового збору (а.с. 7).

Однак при цьому суд не надав оцінки тому факту, що відповідач внаслідлок перебування під вартою в СІЗО відповідно до п. 4 Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 460/5 від 18 березня 2013 року обмежений у володінні грошовоим коштами, і в цьому контектсі не запропонував позивачу надати докази його майнового стану, який визначає його можливості по сплаті судового збору, внаслідок чого ці можливості не встановив, а висновки суду про відсутність підстав для відстрочення чи звільнення від сплати судолвгго збору грунтуються лише на припущеннях. Більш того, заяву ОСОБА_3 про звільнення від сплати судового збору суд по суті не вирішив, внаслідок чого порушив передбачений вказаними нормами цивільного процесуального права порядок відкриття провадження у справі.

Крім того, у контексті заявленого предмету позову, оскільки на момент його предявлення до суду встановити точну його ціну неможливо, суд повинний був відповідно до положень п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 80 ЦПК України попередньо самостійно визначити точну його ціну, з урахуванням офіційного курсу НБУ на день звернення позивача до суду. Тому подальші вимоги суду до позивача про сплату судового збору та оскаржена ухвала суду про повернення позову також не відповідають принципу юридичної визначеності, як складової частини конституційного принципу верховенства права, ст. 8 Основного закону.

Тому, з підстав, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 312 ЦПК України, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання про відкриття провадження у справі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому колегія суддів не вбачає підстав для застосування правової позиції, яка викладена в рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року по справі Горнсбі проти Греції., оскільки вказане рішення Європейського суду стосується іншого аспекту застосування п. 1 ст. 6 Конвенції, повязаного з позитивним обовязком держави виконувати рішення суду, без чого здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, п. 45 вказаного рішення.

Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» (РИМ, 4.ХІ.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81) 7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.

Разом з тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції про право кожного на доступ до суду та рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі», заява № 28249/95, - сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету сплати судового збору, п. 1 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах.

У цьому контексті у п.п. 55, 64-67 зазначеного рішення Європейського суду з прав людини у справі «Креуз проти Польщі» (далі по тексту Суду) вказано, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

Реальним є той факт, що збирання та оцінювання доказів є головним чином справою національних державних судів, а роль Суду полягає в тому, щоб дати оцінку, чи діяли суди під час здійснення своїх повноважень відповідно до пункту 1 статті 6 конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод.

Польська судова влада відмовилася прийняти аргументи заявника про те, що він не спроможний сплатити судові збори, без отримання або розгляду будь-яких доказів, які суперечили б фактам, наданим ним у своїй декларації про доходи.

Крім того, польські суди зробили певні припущення щодо фінансового стану заявника, які не були належним чином підтверджені фактами.

Суд також зауважує, що згідно з польським законодавством звільнення від сплати судових зборів у будь-який час може бути скасоване судами, якщо підстави, на яких воно надавалося, більше не існують. Дозвіл заявникові подати позов на початковій стадії

судового провадження не зміг би зашкодити польським судам зібрати судові збори, якби на подальшій стадії розгляду справи його фінансовий стан змінився на кращий.

Оцінюючи факти справи в цілому та зважаючи на визначне місце, яке займає право на суд у демократичному суспільстві, Суд дійшов висновку, що судові власті не змогли забезпечити належного балансу між інтересами держави у стягненні судових зборів за розгляд позовів, з одного боку, та інтересом позивача у відстоюванні свого позову в суді, з другого боку.

Збір, який вимагався від заявника за розгляд його справи, був надмірним. Внаслідок цього він утримався від позову, і його справу так і не було розглянуто судом. Це, на думку Суду, завдало шкоди самій суті його права на доступ до суду.

Спираючись на вищезазначені підстави, Суд у справі "Креуз проти Польщі" зробив висновок, що у даному випадку накладання судових зборів на заявника становило непропорційне обмеження його права доступу до суду. Відповідно Суд дійшов висновку про наявність порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

При новому розгляді питання про відкриття провадження у справі районному суду слід зважити на вищевикладені норми цивільного процесуального права та наведену правову позицію, яка міститься в рішенні Європейського суду з прав людини, що відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, яке застосовують суди.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч. 2 ст. 307, ст.ст. 315, 317, 319, 324 ЦПК України, судова колегія,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу судді Київського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2015 року скасувати.

Позов ОСОБА_3 разом з доданими документами направити до суду першої інстанції на новий розгляд питання про відкриття провадження у справі

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Головуючий -

Судді -