Рішення № 55963305, 02.12.2015, Лисичанський міський суд Луганської області

Справа № 1214/3356/2012

Провадження № 2/415/692/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.15 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Калмикової Ю.О.,

за участю секретарів Добуграй В.К., Мішиної А.В., Павлова О.В.,

ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лисичанську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до Лисичанського міського суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 08.05.2007 року уклали кредитний договір № LGY0GК00000092. Згідно з договором ПАТ КБ «ПриватБанк» зобовязався надати відповідачу кредит у розмірі 45000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,08 % на рік на суму заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 08.05.2017 року. Відповідно до договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інші витрати згідно з кредитним договором. Згідно з договором у випадку порушення зобовязань за кредитним договором, відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Позивач зобовязання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі передбаченому умовами кредитного договору. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за кредитним договором. У порушення ст.ст. 526, 527, 1054 ЦК України відповідач зобовязання за вказаним договором не виконав.

У звязку з зазначеними порушеннями зобовязань за кредитним договором відповідач станом на 07.04.2015 року має заборгованість у сумі 251 381, 96 грн., яка складається з наступного: 40 503, 25 грн. заборгованість за кредитом; 79 464, 48 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 5 960, 70 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом; 125 453, 53 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» і відповідач 08.05.2007 р. уклали договір іпотеки, згідно з яким відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок загальною площею 42,90 кв. м., який розташований за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Круглова, буд. 136. Майно належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 45 000, 00 грн.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про іпотеку» іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки і яка належить іпотекодавцю на праві власності на підставі документу зазначеного у договорі іпотеки.

Договором іпотеки, укладеним між відповідачем та позивачем, передбачене право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Враховуючи той факт, що іпотекодержатель не надавав своєї згоди на відповідну реєстрацію осіб за адресою предмету іпотеки, позивач вважає, що реєстрація осіб у предметі іпотеки є порушенням умов цивільно-правового договору та статті 629 ЦК України і зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захист прав іпотекодержателя та повинно відбуватись на підставі рішення суду.

На підставі викладеного, після уточнення позовних вимог, позивач просив звернути стягнення на будинок загальною площею 42,90 кв. м., який розташований за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Круглова, буд. 136, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № 436 від 08.05.2007 р.) Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» з укладанням від імені Відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з провадженням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки та стягнути судові витрати.

Представник відповідача ОСОБА_4 подав до суду письмові заперечення, в яких зазначив, що не визнає позов у повному обсязі, оскільки позивач під час визначення суми боргу відповідача здійснив розрахунок боргу виходячи із розрахунку 16,08 % та 26,93 % річних. Також позивачем під час розрахунку заборгованості була застосована підвищена відсоткова ставка за кредитом в розмірі 30,00 % та 51,70 % річних. Позивачем, виходячи із тексту позовної заяви та розрахунку боргу, не було обґрунтовано ні математично, ні нормативно, на підставі чого розмір відсоткової ставки як первинної, так і підвищеної, а також розмір відсоткової ставки за наслідками порушення відповідачем умов договору кредиту постійно збільшувався. Тому законність підвищення відсоткової ставки до розмірів зазначених в розрахунку та позові і як наслідок чого законність розрахунку суми боргу позивачем не доведено, а відповідач не визнає суми боргу. Також позивачем незаконно зазначена і сума боргу в частині визначення розміру штрафних санкцій. Позивачем ні яким чином не обґрунтовано, на підставі яких саме показників та на підставі якої норми закону або пункту договору кредиту він нараховував відповідачу відсотки за кредитом виходячи із розміру відсотків за договором кредиту на рівні 30 % річних, а також нараховував відповідачу підвищені відсотки з розрахунку 50 % та 60 %.

Відповідно до ч. 2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Вважає, що умови кредитного договору є несправедливими, бо суперечать принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача, що в свою чергу порушує ст.ст. 18, 19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів».

Вважає, що звернення стягнення на нерухоме майно (будинок) з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу, як спосіб захисту, не передбачений ані ч. 2 ст. 16 ЦК України, ані Законом України «Про іпотеку», а тому це протирічить вимогам ч. 5 ст. 38 Закону України «Про іпотеку», в якій чітко вказано, що дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені. Відповідно до статті 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. На підставі викладеного просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_5 в судове засідання не зявилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, подала до суду письмову заяву, в якій просила розглядати справу без участі їхнього представника, на позовних вимогах наполягають. Також надала суду додаткові письмові пояснення, у яких зазначено, що згідно зі ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержалеь має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим законом. Цей порядок полягає в наступному: у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»).

Під час розгляду справи було встановлено, що відповідач дійсно порушує умови кредитного договору, а саме: несвоєчасно та не в повному обсязі сплачує чергові платежі у звязку з чим утворилася заборгованість. Дана обставина підтверджується розрахунком заборгованості.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі порушення іпотекодавцем обовязків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобовязання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються і спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням процедури продажу, встановленою ст. 38 цього Закону, яка передбачає право Іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві. Названі та інші повноваження надані іпотекодержателю іпотекодавцем на здійснення дій з продажу предмету іпотеки від імені іпотекодавця будь-якій особі-покупцеві у разі порушення основного зобовязанні містяться у договорі іпотеки, укладеному між відповідачем та позивачем, у розподілі, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. На момент укладення договору іпотеки повноважень з продажу предмету іпотеки іпотекодержателем не є вичерпним.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону». Таким чином, вважає заперечення представника позивача необґрунтованими та просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не зявилась, про причину неявки суд не повідомила, про день, час та місце слухання справи повідомлялась належним чином, клопотання відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судове засідання не зявився, про причину неявки суд не повідомив, про день, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Подав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що він заперечує проти задоволення позову в повному обсязі, підтримує надані раніше письмові заперечення, додатково пояснив, що Ухвалою ВССУ від 10.12.2014 р., яка прийнята за результатами розгляду цієї справи, було встановлено, що: «вирішуючи спір у справі суди всупереч вимогам статей 212 214 ЦПК України не врахували, що в матеріалах справи відсутній додаток до договору кредиту графік погашення кредиту від 08.05.2007 р., що унеможливлює перевірку судами обґрунтованості розрахунку загальної суми боргу, а також не перевірено дотримання позивачем строку звернення до суду та права нарахування платежів в заявленому розмірі із врахуванням строку позовної давності». Таким чином, судом було звернуто увагу на відсутність в матеріалах справи та додатках до позову графіку погашення кредиту. Натомість позивачем в своїх поясненнях та доданих матеріалах ні яким чином не підтверджено або не спростовано наявність графіку погашення по кредиту. Відсутність зазначених відомостей позбавляє можливості суд повно та всебічно розглядати позовні вимоги позивача та визначити розмір суми боргу, який підлягає стягненню з відповідача в судовому порядку. Також зазначив, що позивачем в належний спосіб не було доведено законність підвищення розміру відсоткової ставки за кредитом як строкової так і простроченої. Просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У звязку з наведеним, суд вважає за можливе слухати справу за відсутністю сторін, а матеріали, що є у справі, достатніми для цього.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Щодо твердження представника відповідача про те, що під час укладення кредитного договору позивачем було порушено низку нормативно-правових актів по відношенню до відповідача суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обовязками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, яка діяла на момент укладання кредитного договору), перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобовязаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобовязаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, повязаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації субєкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обовязок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача.

Відповідно до Постанови правління НБУ від 10.05.2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», вищезазначені правила регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобовязань споживача, які повязані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту.

Відповідно до п. 3.1 Правил, банки зобовязані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобовязань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що повязані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобовязань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

З матеріалів справи вбачається, що 08.05.2007 року між Закритим акціонерним товариством КБ «ПриватБанк», назву якого було змінено на Публічне акціонерне товариство КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № LGY0GК00000092, згідно з яким позивач зобовязався надати відповідачу кредитні кошти шляхом видачі готівки на строк з 08.05.2007 року по 08.05.2017 року включно, у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 49 500, 00 грн. на наступні цілі: 45000, 00 грн., а також у розмірі 4500, 00 грн. на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,34 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Періодом сплати вважати з21 по 28 числокожного місяця. Щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти у сумі 852, 34 грн. для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.

З умовами кредитного договору відповідач був ознайомлений у повному обсязі, про що свідчить його особистий підпис на кредитному договорі від 08.05.2007 року.

Як вбачається з аналізу законодавства чинного на момент укладення кредитного договору, в Законі України «Про захист прав споживачів» та кредитному договорі прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо порядку надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобовязань споживача, які повязані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту.

Окрім цього, як вбачається з аналізу вищезазначених норм, відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», інформація повинна надаватися споживачу до укладення договору, а ненадання банком такої інформації споживачу не є підставою для визнання його недійсним, оскільки за змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 ЦК України.

Частиною 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, згідно з якими, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача.

В судовому засіданні встановлено, що під час укладення кредитного договору позивач був ознайомлений з усіма його умовами, які передбачали, зокрема: надання йому кредиту в сумі 49500, 00 грн грн. строком погашення по 08.05.2017 року включно зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,34 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом; сукупну вартість споживчого кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобовязань споживача, які повязані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту, про що свідчить його особистий підпис у кредитному договорі.

Таким чином, в даному випадку відсутні підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, містить несправедливі умови для відповідача, та що положення цього договору створюють істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача.

Крім цього, судом встановлено, що при укладенні кредитного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, і вони досягли згоди щодо істотних умов даного договору, що підтверджено власноручними підписами та печаткою сторін, правочин вчинений у формі, встановленій законом, був спрямований на отримання кредиту та на його погашення, згідно з умовами даного договору.

Таким чином, враховуючи, що сторонами досягнуто згоди щодо істотних умов кредитного договору, суд вважає, що принцип рівності сторін в договорі позивачем не порушено, а тому умови договору є обовязковими для виконання сторонами договору, які його уклали.

Щодо твердження представника відповідача про те, що сума боргу розрахована позивачем не відповідає дійсності та про необхідність застосувати наслідки спливу позовної давності, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що з метою забезпечення виконання зобовязання за кредитним договором № LGY0GК00000092 від 08.05.2007 року, укладеним між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3, 08.05.2007 року між тими самими сторонами було укладено договір іпотеки будинку № LGY0GК00000092, посвідчений приватним нотаріусом Лисичанського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстр № 436 (а.с. 19-21).

Відповідно до п. 35.3 іпотечного договору в забезпечення виконання іпотекодавцем зобовязань за кредитним договором відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з побудовами загальною площею 42,90 кв.м., житловою площею 25,30 кв.м., розташований за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Круглова, будинок 136.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором № LGY0GК00000092 від 08.05.2007 року, судом вбачається, що позивачем було виконано умови кредитного договору та надано відповідачу кредит шляхом відкриття не поновлюваної кредитної лінії у сумі 45000, 00 грн.

Вказана обставина не оспорювалася сторонами і вважається судом такою, що визнана сторонами, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, не підлягає доказуванню.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № LGY0GК00000092 від 08.05.2007 року, станом на 07.04.2015 року заборгованість ОСОБА_3 перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» становить 251381, 96 грн., яка складається з наступного: 40503, 25 грн. заборгованість за кредитом; 79 464, 48 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 5960, 70 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом; 125453, 53 грн. пеня за несвоєчасність виконаня зобовязань за договором.

Отже, судом достовірно встановлено, що відповідач свої зобовязання за кредитним договором перед позивачем не виконав, у звязку з чим наявна заборгованість ОСОБА_3 перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк».

Однак, разом з цим, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 57 ПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Так, позивачем до позовної заяви додано кредитний договір № LGY0GК00000092 від 08.05.2007 року, договір іпотеки будинку № LGY0GК00000092 від 08.05.2007 року, розрахунок заборгованості за кредитним договором № LGY0GК00000092 від 08.05.2007 року станом на 07.04.2015 року та інше. Однак, до позовної заяви позивачем не додано графік погашення кредиту за кредитним договором № LGY0GК00000092 від 08.05.2007 року, який, згідно з п. 7.9 кредитного договору, має бути невідємним додатком до даного договору.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.12.2014 року, винесеною по даній справі, рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 03.04.2014 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 04.06.2014 року скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Вказаною ухвалою встановлено відсутність у матеріалах справи графіку погашення кредиту від 08.05.2007 року та наголошено на його необхідності та обовязковості для перевірки обґрунтованості розрахунку заборгованості за кредитним договором і перевірки дотримання позивачем строку звернення до суду та права нарахування платежів в заявленому розмірі з урахуванням строку позовної давності, про застосування якого заявлено представником відповідача (а.с. 94).

В ході судового розгляду даної справи представником позивача так і не було надано суду графіку погашення кредиту від 08.05.2007 року, на якому акцентував свою увагу ВССУ в ухвалі від 10.12.2014 року, а надані замість графіку погашення кредиту виписки по рахунку та розрахунок заборгованості по кредитному договору, суд не вважає тими належними письмовими доказами, на підставі яких суд має можливість перевірити обґрунтованість розрахунку заборгованості за кредитним договором, дотримання позивачем строку звернення до суду та права нарахування платежів в заявленому розмірі з урахуванням строку позовної давності.

За таких обставин, не дивлячись на те, що судом визнано, що кредитний договір, укладений між сторонами, не містить несправедливих умов для відповідача, положення цього договору не створюють істотного дисбалансу договірних прав та обовязків на шкоду споживача, а також не заперечуючи того, що відповідач дійсно свої зобовязання за кредитним договором перед позивачем не виконав, у звязку з чим утворилась заборгованість, суд вважає, що доводи, викладені позивачем у позовній заяві в частині визначення суми заборгованості за кредитом, не знайшли свого підтвердження в ході судового засідання, не підтверджені належними та допустимими доказами, з яких суд мав можливість встановити наявність обставин, що обґрунтовують вимоги позивача.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки слід відмовити за недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57, 58, 60, 61, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 203, 215-217, 526, 527, 530, 610, 625, 626, 627, 629, 638, 1054 ЦК України, ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», Постановою правління НБУ від 10.05.2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити за недоведеністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Луганської області через Лисичанський міський суд, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ Ю.О. КАЛМИКОВА