Рішення № 55959905, 22.02.2016, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/6163/15-ц

(2/199/250/16)

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18 лютого 2016 року м. Дніпропетровськ

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

Головуючий-суддя Сенчишин Ф.М.

При секретарі Герасименко В.А.

За участю представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представників відповідачів ОСОБА_3

ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за обєднаними в одне провадження позовними вимогами Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічними позовними вимогами ОСОБА_2 та ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсними кредитного договору та договору поруки,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «ОТП Банк» звернулося до суду з позовом, за яким просить:

-стягнути з солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на їх користь суму боргу за Кредитним договором № ML-302/020/2007 від 30 січня 2007 року станом на 14 липня 2015 року в сумі 51594,53 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 1133209,51 грн., з урахуванням:

●основного боргу у розмірі у розмірі 42907,53 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 942410,39 грн.;

●несплачених відсотків за користування кредитом у розмірі 8687 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 190799,12 грн.;

-стягнути пропорційно з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на їх користь сплачений судовий збір у розмірі 3654 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 30 січня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № МL-302/020/2007 за умовами якого позичальник отримав кредит в сумі 59970 доларів США, що підтверджується меморіальним валютним ордером № 1 від 30 січня 2007 року. Згідно п. 3 ч. 1 Кредитного договору, за користування кредитними коштами встановлена плаваюча процента ставка 5,49 % + FIDR, де FIDR - процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. В залежності від зміни вартості кредитних ресурсів банку ставка FIDR може змінюватись Банком (збільшуватись чи зменшуватись) в порядку передбаченому цим договором. Інформація щодо розміру ставки FIDR розміщується на сайті Банку www.otpbank.com.ua, а також в приміщенні Банку (як в головному офісі так і в інших установах Банку) на інформативних стендах. 06 травня 2008 року між банком та позичальником було укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору, відповідно до умов якого, сторони погодили доповнити п. 2.8 кредитного договору підпунктом 2.3.8. 27 березня 2009 року між банком та позичальником було укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору відповідно до умов якого, п. 3 частини 1 кредитного договору виклали в новій редакції: пункт 3.2. кредитного договору - на період з 27 березня 2009 року по 26 серпня 2009 року для розрахунку процентів за користування кредитом використовувалась фіксована процентна ставка в розмірі 7 % річних; пункт 3.4 кредитного договору - на період з 27 серпня 2009 року - плаваюча процентна ставка у розмірі 6,05 % + FIDR. 26 жовтня 2009 року між банком та позичальником було укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору, відповідно до умов якого, п. 3 частини 1 кредитного договору виклали в новій редакції: пункт 3.1. кредитного договору на період з 27 жовтня 2009 року по 29 березня 2010 року для розрахунку процентів за користування кредитом використовувалась фіксована процентна ставка в розмірі 10,96 %; пункт 3.2 кредитного договору - на період з 29 березня 2010 року - плаваюча процентна ставка у розмірі 6,52 % + FIDR. 12 квітня 2010 року між банком та позичальником було укладено додатковий договір № 3 до кредитного договору, відповідно до умов якого, внесено зміни та доповнення до кредитного договору: пункт 2.1.1- на період з 27 квітня 2010 року по 27 липня 2010 року для розрахунку процентів за користування кредитом використовувалась фіксована процентна ставка в розмірі 14,02 %; пункт 2.1.1.1 - на період з 27 липня 2010 року по 27 січня 2011 року для розрахунку процентів за користування кредитом використовувалась фіксована процентна ставка в розмірі 14,03 %; пункт 2.1.2 - на період з 27 січня 2011 року - плаваюча процентна ставка у розмірі 6,53 % відсотків річних + FIDR. Для забезпечення повного і своєчасного виконання боргових зобовязань за кредитним договором, між ОСОБА_5 та банком був укладений договір поруки № SR-302/020/2007 від 30 січня 2007 року, відповідно до якого поручитель прийняв на себе зобовязання відповідати за повне та своєчасне виконання позичальником всіх боргових зобовязань перед Банком за Кредитним договором № МL-302/020/2007 від 30 січня 2007 року. У звязку із укладанням додаткових договорів до кредитного договору, між банком та позичальником було укладено додаткові договори до договору поруки, а саме:

-27 березня 2009 року додатковий договір № 1 до кредитного договору;

-26 жовтня 2009 року додатковий договір № 2 до кредитного договору;

-12 квітня 2010 року додатковий договір № 3 до Кредитного договору;

Пунктом 1.9.1 ч. 2 кредитного договору встановлено, що «незважаючи на інші положення цього Договору, Банк має право вимагати дострокового виконання Боргових зобовязань в цілому або у визначеній Банком частині у випадку невиконання Позичальником та/або Поручителем своїх Боргових та інших зобовязань за цим Договором (в тому числі, але не виключно, встановлених п.2.3.7. та ст. 3 цього Договору) та/або умов Договору іпотеки, та/або умов Договору поруки». Позивач зазначає, що станом на 14 липня 2015 року утворилася заборгованість у вищевказаному розмірі, яку позивач просить суд стягнути з відповідачів на його користь солідарно.

ОСОБА_2 та ОСОБА_5, в свою чергу, звернулися до суду з зустрічним позовом, за яким просять суд:

- визнати недійсним кредитний договір № МL-З02/020/2007 від 30 січня 2007 року, додатковий договір № 1 до кредитного договору від 27 березня 2009 року, додатковий договір № 2 від 26 жовтня 2009 року та додатковий договір № 3 від 12 квітня 2010 року, укладені між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк»;

- визнати недійсним договір іпотеки № РСL-302/020/2007 від 30 січня 2007 року;

- визнати недійсним договір поруки № SR-302/020/2007 від 30 січня 2007 року, додатковий договір № 1 від 27 березня 2009 року, додатковий договір № 2 від 26 жовтня 2009 року та додатковий договір № 3 від 12 квітня 2010 року, укладений між ОСОБА_5 та ПАТ «ОТП Банк».

- зобовязати приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 виключити з реєстру іпотек та заборони відчуження записи про іпотеку та заборону відчуження квартири АДРЕСА_1.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовуються тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 вважають укладений кредитний договір з ПАТ «ОТП Банк» незаконним, таким що порушує норми цивільного законодавства, та таким, що не відповідає всім істотним умовам двостороннього правочину. Кредит наданий банком ОСОБА_2 з цільовим призначенням на придбання нерухомого майна та в розумінні п. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є споживчим кредитом. Пунктом 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що обов'язковою умовою договору споживчого кредиту є річна відсоткова ставка за кредитом. Згідно ст.1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі. Зауважують, що в пункті 3.3 Постанови НБУ № 168 від 10 травня 2007 року, якою затверджені «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» вказано, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, визначивши її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки (в процентах річних), так і в грошовому виразі. В п.п. «а» п. 3.3 Правил наведена формула розрахунку значення реальної процентної ставки, елементами якої є процентна ставка, чиста сума кредиту, порядковий номер періоду дії кредитного договору та загальна кількість періодів. Застосування вищевказаної формули спрямоване на те, щоб точно розрахувати, з урахуванням дисконтування, усі майбутні грошові платежі споживача. Використання будь-яких інших показників для розрахунку реальної процентної ставки за кредитом законом не передбачено. Укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» кредитний договір № МL-302/020/2007 від 30 січня 2007 року не містить вищевказаних відомостей. Натомість, всупереч вищевказаним актам цивільного законодавства України, цим кредитним договором передбачений інший порядок визначення розміру процентів, а саме: для розрахунку процентів за користування кредитом відповідач мав намір використовувати плаваючу процентну ставку, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 5,49 % річних + FIDR. FIDR формується на основі процентних ставок по строковим депозитам для фізичних осіб, при цьому ПАТ «ОТП Банк» на власний розсуд встановлює вищезазначені проценти, які змінює в додаткових нових договорах за №№ 1, 2, 3. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надання фізичній особі коштів на визначений строк під процент є фінансовою послугою. Внаслідок вищенаведеного ОСОБА_2, як споживач фінансової послуги, не може взяти участь у формуванні FIDR. Оскільки FIDR є найбільшою складовою частиною плаваючої процентної ставки за користування кредитом, а її розмір обумовлений виключно власним розсудом виконавця. Тому банком фактично здійснюється формування вартості фінансової послуги без участі споживача та його згоди. В п. 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту визначено, що банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї зі сторін. Всупереч вищевказаній нормі закону порядок обчислення процентів встановлений оскаржуваним кредитним договором дозволяє банку змінювати процентну ставку за кредитом за власним бажанням. За таких обставин споживач фінансової послуги не може спрогнозувати свої витрати на оплату процентів за користування кредитом. Крім того, що позичальник не має можливості вплинути на формування ставки FIDR, він також обмежений і в способах отримання інформації про неї. Так пунктом 1.4.1.5.3 Кредитного договору № МL-З02/020/2007 від 30 січня 2007 року банк зазначає, що протягом дії договору позичальник може з'ясовувати суми нарахованих процентів, що належать до сплати, в приміщенні банку - філії або відділенні, в якому позичальником відкривався Позичковий рахунок. Таким чином, для того щоб сплатити проценти, позичальник повинен кожного разу з'ясовувати їх розмір у відділенні банку. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Зокрема несправедливою умовою договору вважається встановлення дискримінаційних стосовно споживача правил зміни відсоткової ставки. Застосування ставки FIDR для розрахунку процентів за користування кредитом передбачає зміну розміру процентів впродовж всієї дії кредитного договору, при цьому вартість кредитних ресурсів для позичальника буде залежати від волевиявлення інших фізичних осіб - клієнтів Банку, що розмістили вільні кошти на строкових депозитах у валюті, тотожній валюті кредиту на строк 360 днів. Такий порядок розрахунку процентів за користування кредитом суперечить нормам чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини - ст. 1056-1 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», п.п. 3.3 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Крім того, відповідно до п. 3.8 Правил, у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобовязані під час укладання кредитного договору попередити позичальника, що він несе валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором. Однак всупереч вказаній нормі права банк не попередив позичальника про те, що він несе валютні ризики. Позичальника було повідомлено листом від 05 січня 2012 року про встановлення плаваючої відсоткової ставки FIDR на рівні 7%, але без повідомлення сукупної вартості кредиту з урахуванням вищезазначеної відсоткової ставки. Листом-повідомленням від 17 грудня 2014 року банк знову повідомляв позичальника ОСОБА_2 про зміну плаваючої відсоткової ставки FIDR, але до якого рівня вона була змінена в цьому листі не вказав. 15 жовтня 2014 року позичальник ОСОБА_2 звернулася до банку з завою про неможливість сплати валютного боргу за кредитним договором № МL-302/020/2007 від 30 січня 2007 року. Крім цього, банком не було надано позичальнику графіку погашення заборгованості за вищезазначеним кредитним договором помісячно з урахування відсоткової ставки та FIDR. З огляду на викладене при підписанні кредитного договору та додаткових договорів до нього сторонами не було досягнуто згоди, щодо істотних умов кредитного договору:

-не визначено належним чином річна відсоткова ставка за кредитом.

-не наведено детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, повязаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту).

Згідно п. 7.2 Кредитного договору сторони погодили, що будь-які умови Договору є істотними та підлягають виконанню. Оскільки кредитний договір є видом договорів приєднання, умови якого розробляються банком, і позичальник не впливає на зміст договору, Банк, встановивши завищений розмір процентів, в ході виконання кредитного договору збільшив страхові платежі та змінивши умови щодо строку та порядку погашення кредиту, порушив принцип добросовісності, розумності та справедливості щодо споживача. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства передбачені також ст. 3 ЦК України і практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Із частини 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» витікає, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Частинами 5, 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути замінено або визнане недійсним, а коли визнання положення договору недійсним зумовлює зміну інших положень договору, то договір може бути визнаний недійсним в цілому. Однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Відповідачі вважають, що під час укладення кредитного договору № МL-302/020/2007 від 30 січня 2007 року відповідач (банк) приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту для здійснення позичальником свідомого вибору схеми кредитування та вказав у договорі занижені значення показників істотних умов договору щодо реальної відсоткової ставки, абсолютного значення здорожчання кредиту та кінцевої загальної суми кредиту, яку позичальник сплатив би відповідачу по закінченню дії кредитного договору. Більш того, додатковими договорами Банк фактично змінив умови укладеного кредитного договору. Враховуючи, що кредитний договір розроблявся саме банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 вважають, що відповідальність щодо його змісту повністю покладається на відповідача. З викладених підстав вважають, що укладений між сторонами кредитний договір та додаткові договори до кредитного договору необхідно визнати недійсними. Наполягають на тому, що згідно із ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню.

Ухвалою суду від 08 жовтня 2015 року зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_5 до ПАТ «ОТП Банк» про визнання недійсними кредитного договору та договору поруки прийнято до спільного провадження із первісним позовом ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором. У задоволенні клопотання про прийняття до спільного розгляду з первісним позовом зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_5 до ПАТ «ОТП Банк» про визнання недійсними договору іпотеки та зобовязання приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 виключити з реєстру іпотек та заборони відчуження записи про іпотеку та заборону відчуження квартири, відмовлено з тих підстав, що такі позовні не є зустрічними.

В судовому засіданні представник ПАТ «ОТП Банк» ОСОБА_1 підтримав в повному обсязі власні позовні вимоги та доводи позовної заяви на яких вони ґрунтуються. Заперечив проти задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у звязку з їх безпідставністю.

Відповідачка ОСОБА_2, представники відповідачів ОСОБА_3 ОСОБА_4 в суді підтримали зустрічні позовні вимоги і фактичні обставини, на яких вони ґрунтуються, в повному обсязі. Заперечили проти задоволення позовних вимог ПАТ «ОТП Банк» з підстав, викладених у зустрічній позовній заяві. ОСОБА_3 доповнила обґрунтування зустрічних позовних вимог відсутністю у банку на час укладення договору ліцензії на проведення валютних операцій, порушенням при укладенні договору вимог ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», а також тим, що кредитний договір від імені банку підписала неповноважна особа.

Вирішуючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Позивачем до позову додана копія договору про надання кредиту № МL-302/020/2007 (т. 2 а.с. 4-7), укладеного 30 січня 2007 року між відповідачем ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк, за умовами якого банк надає позичальнику кредит в сумі 59970 доларів США на купівлю нерухомого майна на строк до 30 січня 2022 року з поверненням платежу щомісячними платежами до 27 числа кожного місяця у розмірі 333,17 доларів США + сума нарахованих процентів на дату платежу. Сторони домовилися, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде застосовуватися плаваюча процентна ставка, яка складається з суми фіксованого відсотка та FIDR, де FIDR - процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. На час укладення кредитного договору фіксований відсоток був визначений в розмірі 5,49 %.

Відповідачкою ОСОБА_2 визнаний той факт, що кредитний договір підписаний особисто нею і кредитні кошти були отримані нею в повному обсязі.

Фактичне отримання кредитних коштів позичальником також узгоджується з наданою позивачем копією меморіального валютного ордеру № 1 від 30 січня 2007 року (т. 2 а.с. 8).

27 березня 2009 року між банком та позичальником було укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору (т. 2 а.с. 10-11) відповідно до умов якого п. 3 частини 1 кредитного договору виклали в новій редакції: пункт 3.2. кредитного договору - на період з 27 березня 2009 року по 26 серпня 2009 року для розрахунку процентів за користування кредитом використовувалась фіксована процентна ставка в розмірі 7 % річних; пункт 3.4 кредитного договору - на період з 27 серпня 2009 року - плаваюча процентна ставка у розмірі 6,05 % + FIDR.

26 жовтня 2009 року між банком та позичальником було укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору (т. 2 а.с. 12-13), відповідно до умов якого п. 3 частини 1 кредитного договору виклали в новій редакції: пункт 3.1. кредитного договору на період з 27 жовтня 2009 року по 29 березня 2010 року для розрахунку процентів за користування кредитом використовувалась фіксована процентна ставка в розмірі 10,96 %; пункт 3.2 кредитного договору - на період з 29 березня 2010 року - плаваюча процентна ставка у розмірі 6,52 % + FIDR.

12 квітня 2010 року між банком та позичальником було укладено додатковий договір № 3 до кредитного договору (т. 2 а.с. 14-15), відповідно до умов якого внесено зміни та доповнення до кредитного договору: пункт 2.1.1- на період з 27 квітня 2010 року по 27 липня 2010 року для розрахунку процентів за користування кредитом використовувалась фіксована процентна ставка в розмірі 14,02 %; пункт 2.1.1.1 - на період з 27 липня 2010 року по 27 січня 2011 року для розрахунку процентів за користування кредитом використовувалась фіксована процентна ставка в розмірі 14,03 %; пункт 2.1.2 - на період з 27 січня 2011 року - плаваюча процентна ставка у розмірі 6,53 % відсотків річних + FIDR.

Згідно ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником.

Для забезпечення повного і своєчасного виконання боргових зобовязань за кредитним договором, між ОСОБА_5 та банком був укладений договір поруки № SR-302/020/2007 від 30 січня 2007 року (т. 2 а.с. 16-17), відповідно до якого поручитель прийняв на себе зобовязання відповідати за повне та своєчасне виконання позичальником всіх боргових зобовязань перед банком за кредитним договором № МL-302/020/2007 від 30 січня 2007 року. У звязку із укладанням додаткових договорів до кредитного договору між банком та позичальником, було укладено додаткові договори до договору поруки, а саме:

-27 березня 2009 року - додатковий договір № 1 до кредитного договору (т. 2 а.с. 18);

-26 жовтня 2009 року - додатковий договір № 2 до кредитного договору (т. 2 а.с. 19);

-12 квітня 2010 року - додатковий договір № 3 до Кредитного договору (т. 2 а.с. 20);

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги в частині визнання кредитного договору та додаткових договорів до нього недійсними, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першоютретьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Обґрунтування зустрічних позовних вимог зводиться до того, що:

-умови кредитного договору в частині визначення розміру процентної ставки із застосуванням складової FIDR, яка визначається без участі позичальника і впливати на розмір якої позичальник не має можливості, є несправедливими;

-банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту для здійснення позичальником свідомого вибору схеми кредитування та вказав у договорі занижені значення показників істотних умов договору щодо реальної відсоткової ставки, абсолютного значення здорожчання кредиту та кінцевої загальної суми кредиту, яку позичальник сплатив би відповідачу по закінченню дії кредитного договору;

-банк не попередив позичальника про те, що він несе валютні ризики:

Оцінюючи зазначені доводисуд враховує, що згідно із частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому вираженні) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, повязаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

За положеннями частини пятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім процентної ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які с несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до пункту 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі Правила), банки зобовязані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобовязань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.

На банки покладається також обовязок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобовязань споживача, які повязані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (пункт 3.3 Правил).

Спірним кредитним договором передбачено порядок визначення розміру процентів. Так, для розрахунку процентів за користування кредитом банк використав плаваючу процентну ставку, яка складається з фіксованого відсотка + FIDR, що формується на основі процентних ставок за строковими депозитами для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд установлює такі проценти.

У разі зміни договору, як зазначено в частині третій статті 653 ЦК України, зобовязання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

Укладаючи кредитний договір, сторони домовились, що для розрахунку процентів за кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого процента + FIDR (процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк до 360 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). При цьому сторони висловили свою цілковиту згоду щодо передбаченої договором зміни плаваючої процентної ставки.

Отже, виходячи з умов кредитного договору зміна розміру ставки FIDR не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами двостороннього кредитного договору.

Таким чином, положення кредитного договору про встановлення плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого процента + FIDR, не можна вважати несправедливими, тому підстав для визнання спірних договорів недійсними з цих підстав немає.

Разом з тим, Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні знижки, тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобовязальні відносини, тому до спорів щодо виконання такого договору положення Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовуються.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом України у постанові № 6-511цс15 від 11 листопада 2015 року і така правова позиція згідно вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, підлягає врахуванню судом.

Положення законодавства щодо зобовязання банківської установи під час укладання кредитного договору:

- попередити позичальника, що він несе валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором;

- надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту;

набули чинності після укладення сторонами кредитного договору і застосуванню при вирішенню цього спору не підлягають.

З огляду на викладене, зустрічні позовні вимоги в частині визнання кредитного договору та додаткових договорів до нього недійсними задоволенню не підлягають.

Зустрічні позовні вимоги в частині визнання договору поруки та додаткових договорів до нього недійсними ґрунтуються виключно на недійсності кредитного договору, є похідними щодо відповідних позовних вимог і задоволенню також не підлягають.

Пояснення представників відповідачів щодо інших порушень чинного законодавства під час укладення оспорюваних договорів судом відхиляються, оскільки не зазначалися в якості підстав зустрічного позову, які визначають межі судового розгляду і за які суд з урахуванням вимог ст. 11 ЦПК України вийти не може.

Вирішуючи позовні вимоги ПАТ ОТП «Банк» суд виходить з наступного.

За ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Як зазначено у ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до приписів ст. 610 ЦК України, порушення зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно розрахунку заборгованості за кредитом (т. 3 а.с. 126-127), починаючи з березня 2014 року позичальник ОСОБА_2 припинила погашення кредиту та сплату нарахованих відсотків.

Наведена обставина узгоджується з наданою ОСОБА_2 копією її заяви до банку (т. 1 а.с. 161), датованої 15 жовтня 2014 року, в якій вона повідомила про неможливість подальшого погашення кредиту.

Позивач стверджує, що наслідком прострочення сплати позичальником чергової частини кредиту є виникнення у позивача права вимагати дострокового повернення тієї частини кредиту, строк повернення якої не минув.

Суд враховує, що укладеним сторонами кредитним договором (п. 1.9.1 ч. 2) передбачено, що Пунктом 1.9.1 ч. 2 кредитного договору встановлено, що «незважаючи на інші положення цього Договору, Банк має право вимагати дострокового виконання Боргових зобовязань в цілому або у визначеній Банком частині у випадку невиконання Позичальником та/або Поручителем своїх Боргових та інших зобовязань за цим Договором (в тому числі, але не виключно, встановлених п.2.3.7. та ст. 3 цього Договору) та/або умов Договору іпотеки, та/або умов Договору поруки». При цьому, виконання боргових зобовязань повинно бути проведено позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

Наведені положення договору кореспондуються з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якою передбачено, що якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення чергової частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Зазначена норма міститься у параграфі 1 «Позика» глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України.

За ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлене цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Оскільки укладений між сторонами кредитний договір є договором про надання споживчого кредиту, положення ч. 2 ст. 1054 ЦК України підлягають застосуванню з урахуванням вимог п. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», за яким, якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі:

1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або

2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або

3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або

4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Оскільки ОСОБА_2 затримала сплату чергової частини кредиту більш ніж на один календарний місяць, у позивача на підставі п. п. 1.9.1 ч. 2 кредитного договору, ч. 2 ст. 1054 ЦК України з урахуванням вимог п. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» виникло право вимагати від позичальника дострокового повернення чергової частини позики, що залишилася.

Позивачем до позову додана копія датованої 02 липня 2014 року вимоги на адресу ОСОБА_2 (т. 3 а.с. 129), за якою банк вимагав від останньої протягом 30 днів погасити прострочену заборгованість з попередженням про визнання терміну повернення кредиту таким, що настав у разі її не погашення.

Зазначена вимога спрямована на адресу відповідачки рекомендованим відправленням 05 липня 2014 року, що підтверджується копією опису вкладення в цінний лист (т. 3 а.с. 130). Однак поштове відправлення було повернуто поштовою установи до банку неврученим за закінченням терміну зберігання (т. 3 а.с. 131-132).

Представники відповідачів в судовому засіданні категорично заперечили факт отримання такої вимоги від банківської установи.

Оскільки право вимоги банком повернення тієї частини кредиту, строк сплати якого не минув, пов'язується з закінченням певного строку з дня одержання позичальником повідомлення про таку вимогу від кредитодавця, в судовому засіданні 07 грудня 2015 року до відома сторони відповідачів було доведено наявність відповідної вимоги від банку і в слуханні справи було оголошено перерву для надання відповідачці можливості погасити прострочену заборгованість за кредитним договором.

Відповідачка ОСОБА_2 своїми правами розпорядилася на власний розсуд і в судовому засіданні 18 лютого 2016 року поінформувала суд як про те, що вона будь яких заходів до погашення простроченої заборгованості не вживала, так і те, що не має наміру взагалі вживати будь-які заходи для врегулювання з кредитодавцем питання погашення заборгованості та просить зазначене спірне питання вирішити суд.

Оскільки протягом 60 календаних днів ОСОБА_2 прострочену заборгованість не погасила, у ОСОБА_2 виникло зобовязання з дострокового повернення чергової частини позики, що залишилася.

Згідно розрахунку заборгованості (т. 2 а.с. 21, т. 3 а.с. 126-128), неповернута сума кредиту становить 42907,53 доларів США. Крім цього, станом на 14 липня 2015 року нараховані відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 8687 доларів США.

Загальний розмір заборгованості становить 51594,53 долари США (42907,53 + 8687).

Розрахунок заборгованості позивачем здійснений арифметично правильно та відповідачами не спростований.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідачка ОСОБА_2 згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України не звільняється від відповідальності за неможливість виконання нею грошового зобовязання, і згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України зобовязана сплати суму боргу.

За ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Таким чином, співвідповідач ОСОБА_5, як поручитель ОСОБА_2, згідно вимог ч. 1 ст. 553, ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України відповідає перед банківською установою у тому ж обсязі, що і остання, включаючи сплату основного боргу і процентів.

Суд, керуючись вимогами ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, враховує правовий висновок, викладений Верховним судом України у постанові № 6-128цс14 від 08 жовтня 2014 року, за яким установивши, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до моменту припинення дії основного договору, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявив вимогу до поручителя про виконання зобовязання, суд дійшов правильного висновку про те, що зобовязання за договором поруки припинилися.

Договором поруки з ОСОБА_5 передбачено, що договір набирає чинності з дати підписання сторонами і діє до повного виконання боргових зобовязань за кредитним договором (п. 4.1). Відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобовязань в повному обсязі.

Оскільки договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, вимог до поручителя позивачем можуть бути предявлені протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Суд також, керуючись вимогами ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, враховує правові висновки, викладені Верховним судом України у постановах № 6-28цс14 від 10 вересня 2014 року, № 6-125цс14 від 17 вересня 2014 року, № 6-106цс14 від 24 вересня 2014 року, № 6-190цс14 від 21 січня 2015 року, за якими предявивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та пені, кредитор, відповідно до ч. 2 ст.1054 ЦК України, змінив строк виконання основного зобовязання, і строк предявлення вимоги до поручителя піддягає обрахуванню від зміненого строку виконання основного зобовязання.

Позивач скористався своїм правом на дострокове повернення позичальником кредиту.

Відповідна вимога позивача, як було встановлено судом, датована 02 липня 2014 року. Разом з тим, змінений строк виконання основного зобовязання підлягає обрахуванню не з дати вкзаної вимоги, а після спливу шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця.

За наведених обставин, позивачем строк предявлення вимоги до поручителя не пропущений.

Суд враховує розяснення, викладені у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», за якими суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

Суд також враховує, розяснення, викладені у п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», згідно яких у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК.

Окрім цього суд, керуючись вимогами ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, враховує правовий висновок, викладений Верховним судом України у постанові № 6-145цс14 від 24 вересня 2014 року, за яким у силу положень статей 192, 533 ЦК України та статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Вирішуючи питання щодо того, чи правомірно наданий кредит в іноземній валюті, суд виходить з розяснень, викладених у п. 10 зазначеної постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, за якими банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Позивачем надана копія банківської ліцензії (т. 3 а.с. 90), а також дозволу на проведення операцій з валютними цінностями (т. 3 а.с. 91-93), які в сукупності підтверджують право позивача здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті, отже стягненню підлягає заборгованість за тілом кредиту саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 533 ЦК України.

За наведених обставин, позовні вимоги піддягають задоволенню в повному обсязі.

Позивач просить суд визначити гривневий еквівалент стягнутої суми заборгованості.

Згідно службового розпорядження Національного Банку України, офіційний курс гривні до долару США станом на час ухвалення судового рішення становить 2672,3709 гривень за 100 доларів США.

За наведених обставин з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість еквівалентна 1004,11долари США, яка дорівнює 25255,14 гривень (1004,11 х 25,151769).

За наведених обставин, з відповідачів на користь позивача піддягає стягненню заборгованість у розмірі 51594,53 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 1378797,21 грн. (51594,53 х 26,723709), з яких:

- заборгованість за тілом кредиту у розмірі 42907,53 долари США, що за офіційним курсом НБУ становить 1146648,53 грн. (42907,53 х 26,723709);

- заборгованість за відсотками у розмірі 8687 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 232148,86 грн. (8687 х 26,723709).

До розподілу між сторонами підлягають понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3654 грн. (т. 2 а.с. 1).

При цьому суд враховує розяснення, викладені у п. 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», за якими солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Отже, з кожного з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі по 1827 грн. (3654 / 2).

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212 та 214 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити в повному обсязі.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за Кредитним договором № ML-302/020/2007 від 30 січня 2007 року станом на 14 липня 2015 року розмірі 51594 (пятдесят одна тисяча пятсот девяносто чотири) долари США 53 (пятдесят три) цента, що за офіційним курсом НБУ становить 1378797 (один мільйон триста сімдесят вісім тисяч сімсот девяносто сім) гривень 21 (двадцять одну) копійку, з яких:

- заборгованість за тілом кредиту у розмірі 42907 (сорок дві тисячі девятсот сім) доларів США 53 (пятдесят три) центи, що за офіційним курсом НБУ становить 1146648 (один мільйон сто сорок шість тисяч шістсот сорок вісім) гривень 35 (тридцять пять) копійок;

- заборгованість за відсотками у розмірі 8687 (вісім тисяч шістсот вісімдесят сім) доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 232148 (двісті тридцять дві тисячі сто сорок вісім) гривень 86 (вісімдесят шість) копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі по 1872 (одній тисячі вісімсот сімдесят дві) гривні з кожного.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсними кредитного договору та договору поруки відмовити в повному обсязі.

На рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуючий :