Ухвала суду № 55941934, 16.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" лютого 2016 р. м. Київ К/800/4104/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Запорізького обласного військового комісаріату Міністерства оборони України на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Запорізького обласного військового комісаріату Міністерства оборони України про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Запорізького обласного військового комісаріату Міністерства оборони України, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення комісії Запорізького обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій у Збройних Силах України від 23 серпня 2013 року (протокол № 22) про відмову визнати ОСОБА_4 учасником бойових дій, зобов'язати визнати ОСОБА_4 учасником бойових дій та видати посвідчення встановленого зразка.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 у період з 29 липня 1964 року по 20 січня 1968 року проходив військову службу на території Радянського Союзу у військовій частині 09719 Тихоокеанського флоту (19 морській радіотехнічний загін), військовослужбовці якої згідно наказів командира цієї військової частини відряджалися для служби на розвідувальні кораблі, які приймали участь у бойових діях в Південно-Китайському морі (В'єтнам) в період з 3 січня 1967 року по 15 квітня 1967 року.

Рішенням комісії Запорізького обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України від 23 серпня 2013 року позивачу відмовлено у визнанні його учасником бойових дій у зв'язку з відсутністю документів про підтвердження факту його участі у бойових діях.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що згідно наказу командуючого Тихоокеанського флоту Радянського Союзу позивач неодноразово залучався до виконання спеціальних завдань в зоні бойових дій у В'єтнамі, а саме: з 3 січня 1967 року по 15 квітня 1967 року у складі оперативної групи військовослужбовців військової частини 09719 був відряджений на розвідувальний корабель "Протрактор" ( військова частина 31170), а з 5 травня 1967 року по 22 липня 1967 року - на розвідувальний корабель "Барограф" (військова частина 72131) для виконання бойових завдань в зону бойових дій у Південно-Китайському морі для забезпечення бойових дій радянських підрозділів ППО на території В'єтнаму. При цьому суди послалися на довідку Центрального архіву Міністерства оборони РФ від 28 травня 2013 року за №4246 (а.с.7) та письмові показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, яким встановлено статус учасників бойових дій та які підтвердили участь позивача у бойових походах.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 3551-XII) учасниками бойових дій на території інших країн є військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» затверджено Перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Перелік).

Згідно Переліку В'єтнам віднесений до держав, на території яких в період з 1 січня 1961 року по 31 грудня 1974 року проходили бойові дії.

Відповідно до п. 5 та п. 6 Положення про комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу ветеранів війни та визначення осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статусу ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у своїй діяльності Комісії керуються Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства оборони України та цим Положенням; на Комісії військового комісаріату Автономної Республіки Крим, обласних та Київського міського військових комісаріатів покладається вирішення питань про визначення учасників бойових дій відповідно до ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з числа осіб, звільнених зі Збройних Сил, колишніх партизанів та підпільників - за місцем їх реєстрації.

Пунктом 10 цього Положення передбачено, що за відсутності через незалежні від заявника причини необхідних документів, які підтверджують його право на отримання статусу учасника бойових дій, дозволяється брати до уваги показання свідків (не менше двох), які в період, що потребує підтвердження, проходили військову службу чи працювали разом із заявником.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, всупереч вищенаведеній нормі закону висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах вищезазначених норм матеріального права.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази про наявність наказів командуючого Тихоокеанського флоту Радянського Союзу чи командира військової частини 09719 про відрядження ОСОБА_4 до розвідувальних кораблів, які приймали участь у бойових діях.

Згідно довідки Центрального архіву Міністерства оборони РФ від 28 травня 2013 року за № 4246, яка міститься в матеріалах справи і на яку суд послався як на доказ встановлених ним обставин, ОСОБА_4 у період з 29 липня 1964 року по 20 січня 1968 року проходив службу у військовій частині 09719 Тихоокеанського флоту (19 морський радіотехнічний загін). Проте в наказах командира військової частини немає відомостей про відрядження ОСОБА_4 до розвідувальних кораблів "Протрактор", "Барограф", які приймали участь у бойових діях в період з 3 січня 1967 року по 15 квітня 1967 року та з 5 травня 1967 року по 22 липня 1967 року відповідно. Проте суди на ці обставини уваги не звернули.

В порушення вимог статей 76, 86 КАС України про те, що суд оцінює всі докази в сукупності та що ніякі докази не мають наперед встановленої сили, ні суд першої, ні суд апеляційної інстанцій не перевірили належним чином доводів відповідача про те, що за змістом п. 10 Положення дозволяється приймати до уваги заяви свідків за відсутності необхідних документів лише через незалежні від заявника причини, та не з'ясували чи є у даному випадку незалежні від заявника причини ненадання необхідних документів, за наявності у матеріалах справи довідки з архіву про відсутність наказів командира про відрядження позивача для несення служби на розвідувальних кораблях, що приймали участь у бойових діях, та не навели у рішенні мотивів, за яких відхилили ці доводи відповідача.

Приєднавши до матеріалів справи копії військових квитків свідків, суд в той же час не оглянув матеріалів, які направлялися позивачем відповідачу для розгляду питання про встановлення статусу учасника бойових дій, зокрема військового квитка позивача.

З'ясування вищенаведених обставин має істотне значення для правильного вирішення спору.

Згідно ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, коли судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення вищезазначених норм матеріального та процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції в силу положень ст. 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, оскаржувані судові рішення не можуть залишатися без змін та підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Запорізького обласного військового комісаріату Міністерства оборони України задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.

Головуючий: В.В. Тракало

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк