Ухвала суду № 55941669, 18.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2016 року м. Київ К/800/66173/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Мін доходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 по справі № 826/1199/13-а.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий день»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення ,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2013 року Товариством до суду заявлений позов про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 15.08.2012 № 0000682250, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 157 583,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 78 791,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013, позовні вимоги Товариства задоволено, оскаржуване податкове повідомлення - рішення визнано протиправним та скасовано.

Судові рішення обґрунтовані тим, що позивачем цілком правомірно сформовано податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій.

Не погодившись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову Товариства.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка Товариства щодо документального підтвердження господарських відносин з платниками податків ТОВ «Карбонові Технології» та ПП «Автохімзв'язок» їх реальності та повноти відображення в обліку за березень - квітень 2012 року, за результатами якої складено акт від 02.08.2012 № 2066/22-521/32204811 та прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення.

Відповідно до висновків викладених в акті перевірки, позивачем порушено вимоги п. 185.1 ст. 185, ст. 186, п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ на суму 157 583,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства обґрунтовано тим, що згідно акту про неможливість проведення зустрічної звірки у контрагента ТОВ «Карбонові Технології», останній відсутній за юридичною адресою, крім того, контролюючий орган зазначає і про відсутність необхідних трудових та матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності у ТОВ «Карбонові Технології», а отже проведені позивачем господарські операції з вказаним контрагентом фактично не спричинили реального настання правових наслідків, зокрема, і щодо формування податкового кредиту з ПДВ.

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»)

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

У ході розгляду справи судами попередніх інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договору поставки з контрагентом, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених первинних документів (договір, податкові, видаткові накладні), враховано і правосуб'єктність сторін на час укладення спірних правочинів, зокрема, контрагент позивача на момент укладення договору та оформлення податкових накладних був належним учасником цивільних та господарських правовідносин та був платниками ПДВ.

Доводи відповідача про недійсність укладеного договору між позивачем та його контрагентом, судами першої та апеляційної інстанцій правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність у останнього матеріальних чи будь - яких інших ресурсів, як і наявність чи відсутність такого контрагента за юридичною адресою, чи неможливість проведення у вказаного суб'єкта господарювання перевірки не має своїм наслідком недійсність укладених ним правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаного суб'єкта господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як не може нести відповідальність і за ненадання контрагентом первинних документів для проведення перевірки. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами попередніх інстанцій з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростували доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Мін доходів у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 по справі № 826/1199/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко