Ухвала суду № 55941265, 08.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" лютого 2016 р. м. Київ К/800/29940/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26.02.2014 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2014 року

у справі № 806/8232/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Дніпровуд»

до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області

про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне акціонерне товариство «Дніпровуд» звернулось до суду з адміністративним позовом до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 26.02.2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2014 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано прийняте Бердичівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Житомирській області податкове повідомлення-рішення від 03.08.2011 року № 0000792301.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами виїзної планової перевірки ЗАТ «Дніпровуд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року відповідачем складено акт від 18.07.2011 року № 2995/23-01/31030962, яким встановлено порушення пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 207 037, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.08.2011 року № 0000792301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств в розмірі 1 207 084, 00 грн. за основним платежем та 123 595, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про невключення позивачем до складу валових доходів грошових коштів у сумі 1 934 662, 00 грн., отриманих від компанії «New Global Enterprises Limited» та СП ТОВ «Керос-Київ» в якості оплати за акції, та відсутність у ПрАТ «Дніпровуд» права на формування валових витрат у сумі 2 893 474, 00 грн. при придбанні дошки та половника від його контрагентів.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та неправомірного прийняття податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Вищого адміністративного суджу України від 26.11.2013 року К/9991/75621/12 постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 27.09.2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2012 року скасовано та направлено справу на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.

Дане рішення суду касаційної інстанції мотивоване, зокрема, тим, що судами попередніх інстанцій обставини справи досліджені в неповному обсязі, та вказано на необхідність для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи надати належну правову оцінку кожному окремому доказу, який міститься в матеріалах справи або витребовується.

Зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що судами першої та апеляційної інстанції відповідні вимоги рішення суду касаційної інстанції не виконані, оскільки висновки у даній справі судами зроблено без встановлення конкретних господарських операцій з посиланням на належні первинні документи, не конкретизуючи їх суті.

У відповідності до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому дослідженню мають підлягати обставин щодо укладення та виконання договорів.

Також доведенню у таких справах підлягають обставини щодо придбання платником податків товарів (робіт/послуг) з метою використання у власній господарській діяльності, у зв'язку з чим необхідно встановлювати види господарської діяльності, що здійснювалися платником податків, мету здійснення господарських операцій тощо та надавати оцінку таким обставинам у їх сукупності.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, обмежившись встановленням відсутності порушень відповідачем за формальними ознаками при проведенні перевірки позивача, залишили поза межами дослідження та не перевірили й не встановили наявність фактичних обставин (або їх відсутність) щодо порушення позивачем норм податкового законодавства, наведених в акті перевірки, при формуванні останнім власних податкових зобов'язань з податку на прибуток, у зв'язку з якими відповідачем були нараховані позивачу податкові зобов'язання та штрафні санкції та прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

З приводу перевірки висновків акта перевірки щодо неправомірної поведінки позивача в результаті невключення до складу валового доходу суми коштів, які надійшли згідно договорів підписки на акції, та на які не відбулися емісія та розміщення акцій, слід зазначити таке.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

В силу пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Згідно із пп. 4.2.5 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валового доходу: суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи.

В силу пп. 1.28.2 п. 1.28 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» пряма інвестиція - господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Задовольняючи позов у відповідній частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що внесені акціонерами суми коштів згідно договорів підписки на акції за своєю юридичною природою були внесками у статутний фонд, тому підстав для віднесення внесеної суми до валових доходів підприємства і для її врахування при визначенні бази оподаткування податком на прибуток немає.

Встановлено, що відповідно до протоколу Загальних зборів акціонерів ЗАТ «Дніпровуд» від 11.05.2006 року № 26 акціонерами товариства було прийнято рішення про додатковий випуск акцій, в результаті чого позивачем було підписано договори підписки на акції від 04.07.2006 року з Компанією «New Global Enterprises Limited» та з Спільним українсько-американським підприємством «Керос-Київ», відповідно до умов яких позивач повинен провести випуск акцій в кількості всього 1297 штук номінально вартістю 1 500, 00 грн.

Від Компанії «New Global Enterprises Limited» (Великобританія) позивачу надійшло коштів на загальну суму 231 573, 39 євро, що в гривневому еквіваленті складає 1 484 850, 10 грн. та від СПУАП «Керос-Київ» 450 000, 00 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 22 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» (в редакції, чинній на момент прийняття позивачем рішення про додатковий випуск акцій) емітент має право на випуск акцій, облігацій підприємств з моменту реєстрації цього випуску у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Порядок реєстрації випуску облігацій підприємств і акцій, а також інформації про їх випуск визначається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

На виконання приписів ст. 22 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11.06.2002 року № 167 було затверджене Положення про порядок реєстрації випуску акцій закритих акціонерних товариств (далі - Положення № 167) та рішенням ДКЦПФР від 06.10.2000 року № 158 - Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства (далі - Положення № 158).

В силу пп. «є» п. 2.2 розділу 2 Положення № 167 для реєстрації випуску акцій товариство подає до реєструвального органу такі документи: довідку, засвідчену підписами та печатками емітента, про сплату кожним з акціонерів або засновників не менше 50 % номінальної вартості акцій до дня реєстрації змін до статуту товариства, пов'язаних із збільшенням розміру статутного капіталу товариства (при першому випуску акцій - до дня скликання установчих зборів), з переліком внесків, унесених в оплату за акції із наданням засвідчених копій документів, які підтверджують сплату.

Тобто, на момент прийняття позивачем рішення про додатковий випуск акцій, пов'язаний зі збільшенням статутного капіталу, вказаним положенням передбачалося, що оплата акцій додаткового випуску здійснюється акціонерами до моменту реєстрації випуску акцій та внесення змін, пов'язаних із збільшенням статутного капіталу, до статуту акціонерного товариства.

13.05.2006 року набув чинності Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок», частиною 2 ст. 28 якого визначалися етапи, за якими здійснюється емісія у разі закритого (приватного) розміщення цінних паперів серед заздалегідь визначеного кола осіб.

Так, зокрема вказаною нормою цього Закону передбачено, що реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску цінних паперів здійснюється перед закритим (приватним) розміщенням цінних паперів.

Однак п. 6 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» визначено, що дія цього Закону не поширюється на емісії цінних паперів, рішення про які були прийняті до набрання чинності цим Законом.

Разом з тим, рішеннями ДКЦПФР від 22.02.2007 року № 387, від 26.04.2007 року № 942 Положення № 158 та № 167 були скасовані. Натомість, вказаними рішеннями були затверджені Положення про порядок реєстрації випуску акцій, розроблені на виконання вимог Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок».

Судами попередніх інстанцій зроблено висновок про те, що оскільки у лютому-квітні 2007 року ДКЦПФР були скасовані нормативно-правові акти, у відповідності до яких ЗАТ «Дніпровуд» мало здійснювати реєстрацію додаткового випуску акцій, вона не могла проводитись у відповідності до положень, розроблених на виконання вимог Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок».

З даного приводу колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що предметом спору у відповідній частині є вирішення питання щодо правомірності чи безпідставності невключення позивачем до складу валових доходів грошових коштів у сумі 1 934 662, 00 грн., отриманих від компанії «New Global Enterprises Limited» та СП ТОВ «Керос-Київ» в якості оплати за акції, яке має визначатися з урахуванням наявності або відсутності факту реєстрації емісії акцій у тому періоді, в якому, на думку податкового органу, товариством допущено порушення податкової дисципліни.

Крім того, в силу приписів пп. 4.2.5 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валового доходу кошти, отримані від прямої інвестиції, яка, в свою чергу, передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Таким чином, вказаним вище обставинам справи надана правова оцінка не в повному обсязі, оскільки судами не з'ясовано, яким чином підприємству відображати в податковому обліку суму коштів по спірним операціям в момент їх отримання і в подальшому після скасування рішення про збільшення розміру статутного фонду.

Також залишилися невстановленими обставини з приводу того, чому саме у 2011 році податковим органом виявлено таке порушення як невіднесення до складу валових доходів коштів у сумі 1 934 662, 00 грн., отриманих в рахунок оплати акцій, хоча про їх надходження на рахунки позивача відповідачу було відомо ще з 2006 року.

Допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, з метою з'ясування викладених обставин, що входять до предмета доказування у справі, в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області задовольнити частково.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26.02.2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2014 року у справі № 806/8232/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук