Постанова № 55935138, 16.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/13058/15 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В.

Суддя-доповідач: Мамчур Я.С

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Мамчура Я.С,

суддів: Шостака О.О., Желтобрюх І.Л.

при секретарі: Кривді В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю " Мегатрейд АйТі Дистриб'юшн" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Мегатрейд АйТі Дистриб'юшн" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю " Мегатрейд АйТі Дистриб'юшн", звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.05.2015 року №0003002201, №0003012201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2015 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення судом норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - задовольнити, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2015 року - скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову виходячи із наступного.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегатрейд АйТі Дистриб'юшн" (код ЄДРПОУ 37642733) з питань дотримання вимог податкового, законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Теміс-Консалт» (код ЄДРПОУ 34353396) за період з 01.12.2014 по 31.12.2014 року при здійсненні операцій з купівлі-продажу товарі (робіт, послуг), за результатом якої складено Акт від 17.04.2015 року №1874/26-58-22-01-17/37642733.

У висновку Акт перевірки відповідач встановив порушення позивачем норм Податковго кодексу України, а саме: п.185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 8894109 грн., в тому числі по періодам: грудень 2014 р. - 8894109 грн.; п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства на суму 8004698 грн., в тому числі 2014 р. (01.12.2014-31.12.2014) 8004698 грн.

На підставі зазначеного Акту перевірки ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.05.2015 року, а саме: за №0003012201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 8004698 грн. за основним платежем та 4002349 за штрафними санкціями; №0003002201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 8894109 грн. за основним платежем та 4447055 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог, зазначив, що висновок податкового органу щодо порушення позивачем норм Податкового кодексу України є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, а винесені податкові повідомлення-рішення від 19.01.2015 року №№ 0000152201, 0000142201 є правомірними, оскільки позивачем не підтверджено реальність фінансово-господарських операцій з його контрагентом ТОВ «Теміс-Консалт».

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (№996-ХІV), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що пунктом 198.1 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Крім того, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України), а саме - Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року № 1379 «Про затвердження Порядку заповнення податкової накладної», що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071 та діяв до 01.03.2014 року, та Наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.01.2014 року № 10 «Про затвердження Форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної», що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 січня 2014 року за № 185/24962 (набрав чинності 01.03.2014 року та діяв до 01.12.2014 року, тобто був чинний на момент виписки спірних податкових накладних).

З аналізу положень податкового законодавства вбачається, що основною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю " Мегатрейд АйТі Дистриб'юшн" є оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням. Між позивачем та його контрагентом «Теміс-Консалт» (код ЄДРПОУ 34353396) було укладено ряд договорів про надання послуг. Так, за Договором від 30.10.2014 року №0110-14/6 виконавець зобов'язується за замовленням Замовника протягом визначеного в договорі строку надавати послуги в перепродажної підготовки товару (перевірка, налаштування, запуск, тестування, упаковка тощо), зазначеного у Додатку №1 до Договору, а замовник зобов'язується оплачувати такі послуги, перелік, обсяг та вартість яких вказується в актах прийому-передачі наданих послуг, що підписуються сторонами; за Договором від 03.11.2014 року №03/11-2014 виконавець зобов'язується за замовленням Замовника протягом визначеного в Договорі строку надавати послуги, а замовник зобов'язується оплачувати такі послуги, перелік, обсяг та вартість послуг вказується в актах прийому-передачі наданих послуг, що підписуються сторонами. На підтвердження здійснення господарських операцій позивачем надано документи, а саме: договір поставки, видаткові та податкові накладні.

Представником податкового органу зазначено, що до перевірки надані копії актів наданих послуг за договорами №03/11-2014 від 03.11.2014 та №0110-14/6 від 30.10.2014 р., але з вказаних актів наданих послуг не можливо встановити зміст та обсяг наданих послуг, що свідчить про відсутність реального здійснення господарських операцій, на підтвердження яких складались вказані первинні документи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що за вказаними документами не можливо встановити місце поставки (отримання) товару, а також умови поставки товару.

Однак, колегія суддів вважає таке твердження суду першої інстанції помилковим, оскільки, здійснені позивачем господарські операції оформлені усіма необхідними первинними документами (видатковим накладними та актами приймання-передачі послуг), копії яких надавались до суду першої інстанції. Первинні документи були оформлені у відповідності до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. N 88.

Позивач також надав копії податкових накладних, наданих TOB «Теміс-Консалт» відповідної до ст. 201 ПК України. Дані податкові накладні були оформлені відповідно до вимог Податкового законодавства.

Так, колегія суддів звертає увагу, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (п. 198.1 ст. 198 ПК України). Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог законодавства чи не підтверджені митними деклараціями. Проте суми податкового кредиту, нарахованого у зв'язку з придбанням товарів/послуг позивачем, були підтверджені податковими накладними. Відповідність первинних документів нормам законодавства не ставилась під сумнів податковим органом ні під час складання акту, ні під час судового розгляду справи.

Крім того, у постанові суду першої інстанції зазначено вимоги, яким повинні відповідати первинні документи та податкові накладні, з посиланням на норми законодавства, проте не вказано, яким саме з цих норм не відповідають первинні документи та податкові накладні, надані позивачем на підтвердження факту здійснення господарських операцій.

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач надав копії договорів, що регулювали відносини ТОВ «Мегатрейд АйТі Дистриб'юшн» з TOB «Теміс- Консалт» та копії банківських виписок, що засвідчують факти оплати позивачем вартості товарів (робіт, послуг), придбаних у TOB «ТЕМІС-КОНСАЛТ».

Проте, суд першої інстанції дослідивши копії первинних документів (податкових накладних, договорів, банківських виписок) не надав належної оцінки, чим порушив, встановлений ст. 86 КАС України обов'язок щодо безпосереднього, всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів. Неприйняття судом до уваги належним чином оформлених первинних документів та податкових накладних, що підтверджують факт здійснення господарських операцій, невизнання за позивачем права на податковий кредит на суми, підтверджені податковими накладними, є порушенням норм матеріального права, зокрема ст.ст. 198, 201 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції було надано невірну оцінку тому факту, що придбані ТОВ «Мегатрейд АйТі Дистриб'юшн» у TOB «TEMIC- KOHCAJIT» товари та послуги були у подальшому реалізовані контрагентам-покупцям позивача, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач надав копії договорів з такими контрагентами, копії первинних документів, що підтверджують подальшу реалізацію товарів та послуг, копії податкових накладних наданих контрагентам-покупцям.

Так, наявність первинних документів, оформлених під час або одразу після подальшої реалізації товарів, робіт, послуг з дотриманням вимог ЗУ «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» підтверджує: реальність, товарність та направленість на настання законних правових наслідків операцій позивача з TOB «Теміс-Консалт» по придбанню товарів та послуг; наявність змін майнового стану позивача в процесі господарської діяльності останнього (підтверджується первинними документами щодо подальшої реалізації відповідних товарно-матеріальних цінностей та послуг); наявність легальної ділової мети для придбання послуг та товарів, рух активів в результаті здійснення господарської діяльності ТОВ «Мегатрейд АйТі Дистриб'юшн».

Крім того, колегія суддів звертає увагу, судом першої інстанції неповно досліджено походження товару придбаного ТОВ «Мегатрейд АйТі Дистриб'юшн» у свого контрагента та неповно досліджено документи надані позивачем, а саме: копії декларацій з ПДВ ТОВ «Теміс-Консалт» та копії вантажно-митних декларацій, оскільки, у жовтні-грудні 2014 року TOB «Теміс-Консалт» імпортував на митну територію України товару вартістю більш ніж шістнадцять мільйонів гривень, який у подальшому поставив позивачу. Імпорт товару був підтверджений належним чином оформленими вантажно-митними деклараціями, під час митного оформлення ним було сплачено ПДВ, інші збори та митні платежі. Наявність вантажно-митних декларацій унеможливлює будь-які сумніви в реальності вказаного товару, його придбанні TOB «Теміс-Консалт» та подальшій поставці позивачу.

Що стосується товару та послуг, придбаних на території України у резидентів, слід заначити, що вартість цих товарів та послуг була врахована при визначенні суми податкового кредиту TOB «Теміс-Консалт» за листопад-грудень 2014 р., зазначено в податкових деклараціях TOB «Теміс-Консалт» за листопад-грудень 2014 р., прийнятих податковим органом, відповідно до яких TOB «Теміс-Консалт» сплатив податок на додану вартість. На даний момент TOB «Теміс-Консалт» не має узгоджених податкових зобов'язань, які ним не були сплачені. Відсутні судові рішення, які б підтверджували нереальність операцій з придбання товарів та послуг TOB «Теміс-Консалт» у контрагентів-резидентів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що товар, який позивач придбав у TOB «Теміс-Консалт», був імпортований на територію України або придбаний у реальних контрагентів на території України. При цьому операції з придбання товару та отримання послуг TOB «Теміс-Консалт» не були визнані недійсними.

Крім того, задовольняючи апеляційну скаргу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідачем при складанні Акту та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень порушено принцип персональної відповідальності платника податку, встановлений п.36.5 ст. 36 Податкового кодексу України: «відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку, нарахування та сплату податку, в тому числі податку на додану вартість несе платник податків».

Так, Податковим кодексом України для платника податку не передбачено обов'язку та не надано права вимагати від іншого платника податку будь-яких відомостей (в т. ч. і щодо ведення останнім будь-яких бухгалтерських записів, сплату податків тощо). Так само, ПК України не передбачає обов'язку або права одного платника податку контролювати показники податкової звітності іншого платника податку чи вимагати будь-яку інформацію про його господарську діяльність.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тобто, позивач не мав законних підстав вимагати у свого контрагента інформацію, згідно з якою він міг самостійно встановити протиправність його діяльності чи його контрагентів, якщо така мала місце.

Порушення юридичною особою-контрагентом TOB «Теміс-Консалт» вимог законодавства про оподаткування, якщо таке було, не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові та видаткові накладні.

Колегія суддів наголошує, що законодавством України не передбачено підстав відповідальності платника податків за порушення його контрагентами-постачальниками нормативних приписів податкового законодавства, навіть якщо вони дійсно були допущені.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява №3991/03) де зазначено, що платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником, зобов'язань щодо сплати ПДВ до бюджету, і в результаті цього сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню, штрафні санкції. Такі вимоги є надмірним тягарем для платник податку, що порушує справедливий баланс між суспільним інтересом та вимогами захисту права власності. Оскільки компанія- заявник в повному обсязі та вчасно виконала обов'язок зі сплати ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного з основних принципів, правил системи оподаткування ПДВ, а саме визнання її права на податковий кредит щодо суми ПДВ, сплаченої постачальникові. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідної суми, до складу податкового кредиту та проведення податковим органом зустрічної звірки постачальника, могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ та сплати податку до бюджету. Т.ч., право компанії-заявника на нарахування податкового кредиту прирівнюється щонайменше до «правомірного очікування» того, що їй буде надана можливість реалізувати своє право власності (в рішенні право нарахування податкового кредиту прирівнюється до права власності).

Аналогічна правова позиція викладена в Листі Вищого адміністративного суду України 21112/11/1.3-10 від 20.07.2010 року «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів держаної податкової служби», в якому зазначено, що «.. . Відповідальною за сплату податку на додану вартість до бюджету є особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент особи. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі наслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем...»; «...У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до ЄДРПОУ, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку та додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у визначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї...».

Що стосується правомірності нарахування позивачем податкового кредиту та витрат при визначені сум податку на прибуток, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачем на момент здійснення податкового обліку по взаємовідносинах з TOB «Теміс- Консалт» за грудень 2014 року підтверджується також наступним: на момент укладання та виконання договорів з TOB «Теміс-Консалт» позивачем з офіційних джерел (сайту Міністерства юстиції та сайті Державної фіскальної служби України) було перевірено наявність державної реєстрації постачальника в ЄДРПОУ, відсутність податкового боргу, та дійсний статус платника податку на додану вартість; контрагентом-постачальником (TOB «Теміс-Консалт») складались та надавались позивачу податкові накладні, видаткові накладні та акти приймання-передачі, які є первинними документами згідно положень законодавства (ст.ст.44, 201 ПК України, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»), що були належним чином оформлені і мали всі необхідні реквізити для прийняття позивачем товарів (послуг) і здійснення оплати за ці товари (послуги), a відповідно і для нарахування податкового кредиту та витрат фактом подальшого продажу товарів; нарахування податкового кредиту позивачем відбувалось з дати отримання податкових накладних, що засвідчували факти придбання товарів (робіт, послуг) у відповідності з п.п.198.6 ст.198, п.201.11 ст.201 ПК України); за фактом здійснення господарських операцій з поставки товарів та надання послуг позивачу TOB «Теміс-Консалт» своєчасно та належним чином декларував свої податкові обов'язання та відображав їх у додатку №5 до податкових декларації з ПДВ (копія такої декларації є в матеріалах справи) та у повному обсязі сплачено відповідні податки.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що ТОВ «Мегатрейд АйТі Дистриб'юшн» було задекларовано податкові зобов'язання у зв'язку з реалізацією товару контрагентам-покупцям та сплачено їх у повному обсязі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у постанові суду від 30 жовтня 2015 року, та є підставами для її скасування.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегатрейд АйТі Дистриб'юшн" - задовольнити, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2015 року - скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 202, 205, 207, 211, 212 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю " Мегатрейд АйТі Дистриб'юшн" - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2015 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю " Мегатрейд АйТі Дистриб'юшн" - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 12.05.2015 року №0003002201, №0003012201.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий - суддя: Я.С. Мамчур

Судді: О.О. Шостак

І.Л. Желтобрюх

Повний текст складено 19.02.2016 р.

Головуючий суддя Мамчур Я.С

Судді: Желтобрюх І.Л.

Шостак О.О.