Ухвала суду № 55935059, 18.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 757/42871/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Батрин О.В. Суддя-доповідач: Літвіна Н. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді: Літвіної Н.М.

Суддів: Коротких А.Ю.

Хрімлі О.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії,-

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року адміністративний позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії - залишено без розгляду в частині позовних вимог про перерахунок пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по 01 травня 2015 року, у зв'язку з тим, що ним було пропущено строки звернення до адміністративного суду.

На вказану ухвалу суду позивачі звернулися з апеляційною скаргою, в якій просять її скасувати та постановити нове рішення, яким справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржує дії Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо поновлення виплати пенсії за період з 07 жовтня 2009 року як пенсіонеру, що проживає за кордоном.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно до ст. 51 Закону - у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року пункт 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Отже, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009, оспорюваними нормами вказаного вище Закону держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Оскільки рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику Європейського суду з прав людини, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Враховуючи викладене, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Тобто, підстави поновлення виплати пенсії позивачу виникли з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009, а саме з 07.10.2009 року.

Правова позиція по даному питанню висловлена у постанові Верховного суду України від 12 травня 2015 року (реєстровий номер 44749697) та постанові Вищого адміністративного суду України від 30 липня 2015 року (реєстровий номер 47913898).

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про залишення позову без розгляду у вказаній частині.

Відповідно до ст. 204 КАС України - підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст. ст. 160, 197, 204, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 - задовольнити.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії в частині залишення позовних вимог про перерахунок пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по 01 травня 2015 року без розгляду - скасувати та винести нову, якою адміністративний позов в цій частині направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Літвіна Н.М.

Судді Коротких А.Ю.

Хрімлі О.Г.

Головуючий суддя Літвіна Н. М.

Судді: Коротких А. Ю.

Хрімлі О.Г.