Ухвала суду № 55927857, 16.02.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №486/1849/15-ц 16.02.2016 16.02.2016 16.02.2016

Провадження №22-ц/784/229/16 Суддя по 1 інстанції - Падалка В.О.

Категорія 27 Доповідач апеляційного суду - ОСОБА_1

Ухвала

Іменем України

16 лютого 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання - Гавор В.Б.,

без участі осіб, які беруть участь у справі, належно повідомлених про час і місце слухання справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на заочне рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 листопада 2015 року у справі за

позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виконання умов договору позики та застосування наслідків порушення грошового зобовязання,

встановила:

30 вересня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виконання умов договору позики та застосування наслідків порушення грошового зобовязання, передбачених ст. 625 ЦК України.

В обгрунтування позову вказував, що 15 вересня 2012 року ОСОБА_3 позичила у нього 800 грн. для медичного обстеження сина у м. Миколаєві та зобовязалася повернути борг до 30 вересня 2012 року, про що в той же день було складено розписку за її підписом.

В розписці вона зобовязалася у випадку неповернення боргу до 15 жовтня 2012 року сплачувати проценти за користування грошима у розмірі 5 % щомісячно до повернення суми боргу.

Позивач вказував, що своє зобовязання позичальник не виконала і вважав, що обовязок щодо його виконання слід покласти на обох відповідачів, виходячи з того, що вони перебувають у фактичних шлюбних відносинах, а договір позики було укладено в інтересах сімї.

Посилаючись на викладені обставини, позивач вважав, що згідно із борговою розпискою та з урахуванням вимог ст. 625 ЦК України відповідачі мають перед ним заборгованість у розмірі 2901,20 грн., однак просив стягнути на свою користь лише 1303,60 грн., із яких: 400 грн. сума боргу, 580 грн. проценти за користування грошима, 294,60 грн. інфляційні втрати, 29 грн. 3% річних.

Заочним рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 задоволені. Стягнуто з ОСОБА_3 на його користь 1303,60 грн. Відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_4, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким стягнути 1303,60 грн. солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність та обгрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознакам, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа , - незалежно від суми (ч.1 ст. 1047 ЦК України).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2 ст.1047 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів. Їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 15 вересня 2012 року позивач передав в борг ОСОБА_3 800 грн., який вона зобовязалася повернути до 30 вересня 2012 року, про що в той же день було складено розписку за її підписом.

В розписці вона також зобовязалася у випадку неповернення боргу до 15 жовтня 2012 року сплачувати проценти за користування грошима у розмірі 5 % щомісячно до повернення суми боргу.

30 вересня 2015 року (згідно із відміткою пошти на конверті) позивач звернувся до суду з позовом про повернення боргу та надав оригінал розписки позичальника, що свідчить про неповернення боргу ОСОБА_3 Проте, не визнаючи факту навіть часткового повернення боргу, позивач просив стягнути суму боргу згідно із борговою розпискою у половинному розмірі, як і інфляційні втрати та 3% річних згідно із ст. 625 ЦК України.

Тому, вирішуючи спір та діючи у межах заявлених позовних вимог, суд першої інстанції стягнув предявлену позивачем суму боргу з позичальниці. Розмір стягнутої судом грошової суми не оскаржується.

Відмовляючи у задоволенні позову до ОСОБА_4, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що він не є позичальником, тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог до нього.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на вимоги ст.ст. 61, 65 СК України, а також на те, що договір позики був укладений ОСОБА_3 в інтересах сімї, а тому створює обовязок щодо його повернення і для ОСОБА_4, який, на його думку, є її співмешканцем, безпідставні.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сімї, створює обовязок для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сімї.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сімєю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обовязків подружжя.

Матеріали справи не містять доказів перебування відповідачів у зареєстрованому шлюбі між собою.

Відповідно до частин 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

З врахуванням викладеного, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення районного суду.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а заочне рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області 30 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: