Ухвала суду № 55924247, 19.02.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 212/770/2012 Провадження № 22-ц/772/271/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія Доповідач Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого Медвецького С.К.,

суддів: Жданкіна В.В., Зайцева А.Ю.,

з участю секретаря Маркевич Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2015 року у справі за скаргою ОСОБА_2 про визнання рішень головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_3 непраовмірними та зобовязання вчинити певні дії,

встановила:

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із цією скаргою, мотивуючи її тим, що на виконанні у головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_3 перебувало виконавче провадження № 32297526 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 20 квітня 2012 року Ленінським районним судом м. Вінниці, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 боргу в розмірі 167333 доларів США, що еквівалентно 1336957 грн. 20 коп. та судового збору. Це виконавче провадження було обєднане у зведене виконавче провадження разом з виконавчим листом у справі № 127/976/13-ц, виданого 26 березня 2013 року Вінницьким міським судом Вінницької області, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 боргу в розмірі 1182657 грн. 88 коп.

08 жовтня 2015 головним державним виконавцем Паламарчуком В.В. було винесено постанову про виведення виконавчого провадження, про стягнення коштів з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, із зведеного виконавчого провадження та повернення виконавчого документа, так як судом відновлено строк для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ та апеляційна скарга прийнята до розгляду.

Посилаючись на те, що зазначені постанови порушують його права як стягувача, ОСОБА_2 просив визнати рішення головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_3 щодо винесення постанови про виведення виконавчого провадження № 32297526 із зведеного виконавчого провадження № 37899854 від 08 жовтня 2015 року та постанови про повернення виконавчого документа від 08 жовтня 2015 року ВП № 32297526 неправомірними та скасувати ці постанови.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2015 року у задоволенні скарги відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову ухвалу про задоволення скарги, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких міркувань.

Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із того, що головний державний виконавець при примусовому виконанні рішення діяв відповідно до вимог статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», «Інструкції з організації примусового виконання рішень» та в межах своєї компетенції.

Проте повністю погодитися з такими висновками не можна з таких підстав.

Згідно зі статтею 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно із частиною першою статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобовязаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У розясненнях, які містяться у пунктах 1, 2 постанови № 6 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи

державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» визначено, що відповідно до частини пятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обовязковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обовязковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обовязкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обовязок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

При розгляді справ за скаргами сторін виконавчого провадження на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні керуватися положеннями Конституції України, пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК), законами України: від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», від 24 березня 1998 року

№ 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу», від 21 квітня 1999 року

№ 606-XIV «Про виконавче провадження» (у редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI) (далі Закон про виконавче провадження), іншими нормативно-правовими актами, які регулюють примусове виконання судових рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, тощо.

Матеріалами справи встановлено, що на виконанні у головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області перебувало виконавче провадження № 32297526 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 20 квітня 2012 року Ленінським районним судом м. Вінниці, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 боргу в розмірі 167333 доларів США, що еквівалентно 1336957 грн. 20 коп. та судового збору. Це виконавче провадження було обєднане у зведене виконавче провадження разом з виконавчим листом у справі № 127/976/13-ц, виданого 26 березня 2013 року Вінницьким міським судом Вінницької області, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 боргу в розмірі 1182657 грн. 88 коп.

08 жовтня 2015 року головним державним виконавцем Паламарчуком В.В. винесено постанову про виведення виконавчого провадження № 32297526 із зведеного виконавчого провадження.

Цього ж дня головним державним виконавцем Паламарчуком В.В. винесено постанову про повернення виконавчого документа, так як судом відновлено строк для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ та апеляційна скарга прийнята до розгляду апеляційним судом.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до

виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню).

Однак, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на виконання рішення, яке виніс суд, є невідємною частиною «права на суд», а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобовязання адміністративних органів виконувати рішення (наприклад, пункт 41 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

З огляду на зазначене, повернення виконавчого листа стягувачу, є перепоною у завершенні судового провадження і в реалізації гарантованого Конвенцією «права на суд».

Вирішуючи заяву, суд першої інстанції неповно зясував обставини, що мають значення для справи, не дав належну оцінку доводам заявника, а відтак дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні скарги.

При новому розгляді справи, суду першої інстанції слід встановити у чому саме полягають неправомірні дій державного виконавця і яким чином порушуються права стягувача.

Окрім цього, відповідно до розяснень, які містяться у пункті 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» згідно зі статтею 26 ЦПК сторона виконавчого провадження, яка звернулася до суду зі скаргою, бере участь в її розгляді як заявник, а інші учасники цього провадження, прав і обовязків яких безпосередньо стосується розгляд і вирішення цієї скарги, як заінтересовані особи.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК з особливостями, встановленими статтею 386 ЦПК, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються. До участі у справі як заінтересованої особи залучається інша сторона виконавчого провадження, оскільки судовим рішенням може бути вирішено питання про її права чи інтереси.

Матеріалами справи встановлено, що боржник ОСОБА_4 не брав участі у справі та належним чином не був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, хоча судовим рішенням може бути вирішено питання про його права чи інтереси.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Таким чином, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 312, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2015 року скасувати.

Передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий /підпис/ ОСОБА_6

Судді: /підпис/ ОСОБА_7

/підпис/ ОСОБА_8

З оригіналом вірно: