Постанова № 55917967, 18.02.2016, Буський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер №445/2245/15-а

Провадження № 2-а/440/27/2016

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2016 року

Буський районний суд Львівської області

в складі: головуючого судді Журибіда Б. М.

при секретарі Гута О.С.

за участю представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду місті Буськ адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Золочівському районі Львівської області про визнання протиправним рішення та зобов»язання вчинити дії , -

В С Т А Н О В И В :

23.12.2015 року до Буського районного суду для розгляду, після скерування Золочівським районним судом Львівської області, згідно ухвали суду від 16.12.2015 року, надійшла справа за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Золочівському районі Львівської області про визнання протиправним рішення відповідача щодо відмови у нарахуванні, призначенні та виплаті йому пенсії державного службовця, відповідно до положень Закону України «Про державну службу», та зобов»язання вчинити дії. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 29 червня 1980 року до 23 листопада 2015 року працював на посаді судді Золочівського районного суду Львівської області. Відповідно до постанови Верховної ради України від 12.11.2015 року звільнений з посади судді, а наказом голови Золочівського районного суду від 23.11.2015 року відрахований з штату Золочівського районного суду, у звязку із досягненням шістдесяти пяти років.. Маючи право на отримання пенсії як державний службовець, у відповідності до ст.141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст.37 Закону України «Про державну службу», 26.11.2015 року звернувся в управління Пенсійного фонду у Золочівському районі з заявою про призначення і виплати пенсії як держаному службовцю, однак рішенням відповідача від 27.11.2015 року відмовлено у призначенні такої пенсії.

ОСОБА_2 подав заяву з проханням справу слухати у його відсутності, позов підтримує.

Представник відповідача за довіреністю від 25.01.2016 року № 402/06-17, ОСОБА_1 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги заперечив, покликаючись на те, що до заяви про призначення пенсії позивач долучив Довідку ро доходи № 1130 від 27.11.2015 року , яка не відповідає вимогам законодавства, а саме Закону України «Про державну службу», Постанові Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 року № 865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розміру заробітку для обчислення пенсії» і Постановам правління Пенсійного фонду України від 04.09.2013 року № 15-1 та від 14.02.2011 року № 5-1. Відповідно до ч. 8 ст. 37 Закону України «Про державну службу», визначення заробітної плати для обчислення пенсій державним службовцям здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Даний порядок визначений Постановою КМУ від 31.05.2000 року № 865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розміру заробітку для обчислення пенсії». Крім того, постановою правління ПФУ від 04.09.2013 року № 15-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.09.2013 року за № 1661/24193) затверджено форму довідки про складові заробітної плати (посадовий оклад, надбавки за ранг, або кваліфікаційні класи, або класний чин, або спеціальні звання, або дипломатичний ранг, надбавка (винагорода) за вислугу років), що також подається при зверненні за призначенням пенсії, як державному службовцю. Враховуючи вище наведене, ОСОБА_2, при зверненні в управління із заявою про призначення пенсії, не надав довідки про складові заробітної плати встановленої форми. Неподання даних довідок унеможливлює визначення розміру пенсії.

Заслухавши пояснення представника відповідача, оглянувши матеріали справи, дослідивши матеріали та всебічно зясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач, у звязку з досягненням шістдесяти пяти років, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року № 788-VІІІ "Про звільнення суддів" та Наказу голови Золочівського районного суду Львівської області від 23 листопада 2015 року № 67-К «Про відрахування зі штату Золочівського районного суду судді Постигача Б.А.» був звільнений з посади судді з 23 листопада 2015 року.

На момент звільнення його стаж роботи державного службовця становив більше 35 років, за що йому виплачувалась відповідна надбавка за вислугу років.

Отримавши розрахункові документи, 26 листопада 2015 року позивач звернувся з заявою до управління Пенсійного фонду України в Золочівському районі з проханням призначити йому пенсію державного службовця, відповідно нарахувавши її згідно діючих положень щодо призначення пенсії державним службовцям.

Згідно рішення останнього від 27.11.2015 року ; 7319/03-40, позивачу відмовлено у призначенні такої пенсії. Свою відмову управління мотивувало тим, що згідно з п.5 «Прикінцевих положень» Закону України від 02.03.2015 року № 213-V111 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії /щомісячне довічне грошове утримання призначаються, зокрема, відповідно до законів України «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів» .

Особливий статус судді, гарантії його незалежності визначено Конституцією і законами України, зокрема - на час виникнення спірних відносин Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI.

Згідно з ч.1 ст. 52 Закону № 2453-VI суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

Статтею 1 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII державна служба в Україні визначена як професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Згідно зі статтею 2 вказаного Закону посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що суддя, на якого поширюється дія положень статей 1, 2 Закону № 3723-XII, є державною службовою особою, яка здійснює функції представника державної судової влади на постійній основі, наділений повноваженнями здійснювати правосуддя та одержує суддівську винагороду за рахунок державних коштів.

Пенсійне забезпечення державних службовців регулюється статтею 37 Закону № 3723-XII, яка, зокрема, визначає підстави для виходу на пенсію державних службовців та її розмір, а також передбачає, що пенсія державному службовцю виплачується незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.

У відповідності зі змістом статей 23 та 37 зазначеного Закону особи, які досягли пенсійного віку, мають право на отримання пенсії державних службовців (за наявності відповідних підстав) та продовження терміну перебування на державній службі (за наявності погодження Начальника Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України).

Відносини, повязані із відставкою судді регулює ст. 141 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та яка, у свою чергу, є підставою для виникнення спеціальної правоздатності у судді для набуття особливого соціального забезпечення.

Зазначена стаття, як і в цілому Закон № 2453-VI, посилює гарантії незалежності суддів порівняно з іншими категоріями державних службовців, право на пенсію яких передбачено статтею 37 Закону № 3723-XII. Зокрема, вона передбачає можливість вибору суддею одного з двох варіантів соціального забезпечення у разі виходу у відставку - отримання пенсії на умовах, визначених статтею 37 Закону № 3723-XII, або неоподаткованого щомісячного довічного грошового утримання.

Виходячи з особливого статусу суддів як носіїв державної влади з притаманним їм спеціальним соціальним захистом та конституційними гарантіями їхньої незалежності, стаття 43 Закону № 2862-XII ( нині це ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI) не суперечить положенням статті 37 Закону № 3723-XII та не обмежує право суддів на отримання пенсії державних службовців, а встановлює для них додаткові гарантії. У зв'язку з цим судді мають право на отримання пенсії на визначених Законом № 3723-XII умовах в разі досягнення ними пенсійного віку.

Відповідно до ст. 3 Конституції України: "Людина, її життя і здоров"я, честь гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави."

Згідно статті 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 22 КУ зазначає: права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод .

Аналізуючи категорію "звуження змісту прав і свобод" ОСОБА_3 Суд України в мотивувальній частині свого Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання ) констатував: "Зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод-це зменшення кола субєктів, розміру території, часу розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики (абзаци пятий, шостий пункту 4).

Крім того, ОСОБА_3 Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) розяснив своє розуміння словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що міститься в частині третій статті 22 Конституції України. Так, ОСОБА_3 Суд вважає, що "конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих праві свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод-це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними". При цьому Конституційний суд зазначив, що "загальновизнаним є право, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена".

Отже, визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянина ОСОБА_3 Суд вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Відповідач, посилаючись на колізійні норми п.5 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 року № 213, вчинив щодо позивача протиправні дії (прийняв протиправне рішення), оскільки фактично звузив зміст і обсяг моїх існуючих прав і свобод, не забезпечив виконання наданих державою соціальних прав, гарантій, пільг, компенсацій, які були встановлені законами України.

Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України N 9 від 01.11.96 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», відповідно до ст.8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_3 права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст.22 Конституції закріплені в ній права і свободи людини й громадянина не є вичерпними.

У абзаці 1 пункту 2 вище згаданої постанови зазначено, що оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Аб. 3 п. 3 даної постанови передбачено що, суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі: 1) коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом; 2) коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй; 3) коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України; 4) коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

Зокрема, статтею 37 Закону України "Про державну службу", який є діючим на момент набуття позивачем права на отримання пенсії державного службовця, він має право на одержання пенсії державного службовця, оскільки досяг необхідного пенсійного віку, має відповідний стаж державної служби, під час роботи на якій сплачував підвищену ставку внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування.

Означеним Законом передбачено, що тільки з 1 січня 2016 року пенсія, призначена відповідно до ст.37 Закону, виплачується у розмірі обчисленому відповідно до закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування".

Будь-які зміни в Закон України "Про державну службу" після прийняття Закону України від 02.03.2015 року, щодо не призначення позивачу заслуженої пенсії державного службовця не внесені.

Щодо посилання відповідача на п.5 "Прикінцевих положень", то як вбачається з вищенаведеного, таке посилання є протиправним, оскільки сутність цього положення вступає в колізію з діючим спеціальним Законом України "Про державну службу", тобто з прийняттям п.5 виникла розбіжність або суперечність між нормативно-правовими актами, що регулюють суміжні правовідносини, що повязані з проблемами правової системи.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до норм Міжнародного права (Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод), положень Конституції України та діючого законодавства України при вирішенні спорів, повязаних із трактуванням правових колізій, пріоритет надається верховенству права людини. Тобто при вирішенні даного спору суду слід керуватись спеціальним Законом «Про державну службу», а не «Прикінцевими положеннями «Закону загального спрямування».

Таким чином, позивача протиправно позбавлено права на призначення нарахування і отримання пенсії, що призначається у відповідності до Конституції України, Закону України "Про державну службу", і Порядок нарахування якої затверджено діючою Постановою Кабінету Міністрів України.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відмова Управління пенсійного фонду України у Золочівському районі Львівської області у нарахуванні, призначенні та виплаті ОСОБА_2 пенсії державного службовця, відповідно до положень Закону України «Про державну службу» є неправомірною, а тому оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов є підставний та підлягає до задоволення.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 6, 8, 9, 11, 69, 71, 86, 158, 160, 162, 163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити.

визнати рішення управління Пенсійного фонду України у Золочівському районі Львівської області від 27.11.2015 року № 7319/03-40 про відмову ОСОБА_2 у призначенні і виплаті пенсії державного службовця відповідно до Закону України «Про держану службу», протиправним.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Золочівському районі

Львівської області нарахувати і виплачувати ОСОБА_2 з 26.11.2015 року, довічно пенсію державного службовця в розмірі, передбаченому Законом України «Про державну службу».

Стягнути з управління Пенсійного фонду України у Золочівському районі Львівської області на користь ОСОБА_2 - 487,20 гривень сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Б. М. Журибіда