Рішення № 55917451, 16.02.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЄУН 310/3642/15 Головуючий у 1-й інстанції Ревуцький С.І.

№ 22ц/778/976/16 Суддя-доповідач: Кухар С.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2016 року місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого, суддіОсоцького І.І.суддів:Панкеєва О.В. Кухаря С.В.секретарБурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8 про витребування з володіння нерухомого майна,-

В С Т А Н О В И Л А:

22 квітня 2015 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом, який надалі уточнила та в якому вказує, що їй на праві власності належить 1/2 частина квартири АДРЕСА_1. Інша частина квартири належала ОСОБА_9, яка померла, а спадщину після її смерті фактично прийняла третя особа ОСОБА_8, яка фактично проживала у цій квартирі та була там зареєстрована.

У квітні 2015 року позивач випадково дізналася, що вказана квартира від імені ОСОБА_8 продана. Як виявилося пізніше, квартира була продана третій особі ОСОБА_7, а потім він її продав відповідачу ОСОБА_5 Тому в своєму позові позивач просить витребувати з володіння ОСОБА_5 та повернути у володіння ОСОБА_6 нерухоме майно, а саме: 1/2 частину квартири АДРЕСА_2.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 грудня 2015 року позов задоволено. Витребувано з володіння ОСОБА_5, та повернути у володіння ОСОБА_6, нерухоме майно, а саме: 1/2 частину квартири АДРЕСА_3.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_5, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове яким відмовити у задоволенні позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

В силу ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло №5210, виданого 01.02.1997 року Виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним об'єднанням виконкому Бердянської міської ради Державного комітету України по житлово-комунальному господарству квартира АДРЕСА_4 відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» належить ОСОБА_8 Вказане свідоцтво має реєстраційне посвідчення на право власності на житло вчинене БТІ від 24.10.2006 року (а.с. 93, 93 зворот)

Згідно ухвали Бердянського міського суду від 06.05.1997 року про затвердження мирової угоди, квартира АДРЕСА_5 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_9 та ОСОБА_6 (по 1/2 частині). Вказана судова ухвала має реєстраційний напис БТІ від 23.05.1997 року (а.с. 4).

Згідно договору купівлі-продажу від 14.03.2015 р., посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_10, квартира АДРЕСА_5 продана ОСОБА_7 ОСОБА_11, що діяла від імені ОСОБА_8 Відповідно до п. 2 договору право власності ОСОБА_8 на всю вказану квартиру було посвідчено вказаним свідоцтвом про право власності на житло №5210, виданим Виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним об'єднанням виконкому Бердянської міської ради Державного комітету України по житлово-комунальному господарству 01.02.1997 року та зареєстрованим КП з технічної інвентаризації Бердянської міської ради 24.10.1997р. в реєстровій книзі №898 за р.№10830. Перед посвідченням вказаного договору нотаріус здійснила державну реєстрацію права власності ОСОБА_8 на вказану квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 91-92).

Згідно договору купівлі-продажу від 16.04.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Шевченко Т.В., ОСОБА_7 продав а ОСОБА_5 придбав квартира АДРЕСА_5.

Вказані обставини сторонами не оспорюються.

Суд першої інстанції з підстав ч. 1 ст. 388 ЦК України задовольняючи частково позов виходив з того, що вказане свідоцтво про право власності на житло №5210 є таким, що містить завідомо неправдиві дані, оскільки воно протирічить матеріалам інвентаризаційної справи, а також самому статусу квартири, яка насправді була кооперативною і оформлення права власності на неї здійснювалась в зовсім іншому порядку. Та вважав, що таким чином, договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_6 був укладений та посвідчений нотаріусом на підставі правовстановлюючого документу, який не є справжнім, тобто таким, що містить неправдиві відомості. За таких обставин суд вважав, що вказаний договір є нікчемним в розумінні ч. 2 ст. 215 ЦК України і визнання його недійсним судом не вимагається.

З таким висновком повністю не погоджується колегія суддів.

Так, за статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, оскільки недійсність вказаного договору, за яким ОСОБА_8 продала квартиру прямо не вказана в законі, вказаний договір купівлі-продажу, не є нікчемним, а вимог про його недійсність позивач яка не була його стороною не заявляла, тому висновок суду про нікчемність вказаної угоди виходить за межі позовних вимог.

Окрім іншого, за статтею 16 ЦК України позивач не заявляв вимог про недійсність вказаного Свідоцтва про право власності на житло №5210, виданого 01.02.1997 року Виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним об'єднанням виконкому Бердянської міської ради Державного комітету України по житлово-комунальному господарства за яким власником майна в порядку приватизації була ОСОБА_8 Рішення органу приватизації позивачем теж не оспорювалось.

При цьому суд, і в цій частині вийшов за межі як позовних вимог та і за межі способів захисту порушених прав визначених статтею 16 ЦК України і визнав вказане свідоцтво, таким, що містить неправдиві дані, та не є справжнім.

При цьому орган приватизації, який видав вказане свідоцтво, чи його правонаступник до участі в справі не залучався.

Окрім цього, відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, з підстав якої позивач звернувся до суду і суд позов задовольнив, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо це майно вибуло з володіння у власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Однак відповідно до матеріалів справи, право власності позивача на частку нерухомого майна не є безспірним, оскільки ще до постановлення судом ухвали про затвердження мирової угоди за якою позивач стала власником частини майна було видане вказане свідоцтво органом приватизації на все майно третій особі ОСОБА_8

Таким чином позов з підстав лише ч. 1 ст. 388 ЦК України є передчасним, вимог про визнання недійсним вказаного свідоцтва та рішення органу приватизації позивач не заявляла, а тому суд прийшов до передчасного висновку про захист права яке не безспірним.

Таким чином, рішення суду підлягає скасуванню з зазначених підстав. При цьому у позивача залишається право на звернення до суду з вказаним позовом разом з вказаними вимогами до органу приватизації чи його правонаступника.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 грудня 2015 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: