Рішення № 55913091, 17.02.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/128/2016(м)

264/4402/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі :

головуючого Бугрим Л.М.

суддів Сорока Г.П., Биліни Т.І.

при секретарі Зал Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 11 листопада 2015 року за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ПрАТ «Азовелектросталь» (далі - підприємство). про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.В обгрунтування позову вказувала, що з 07.06.2010 перебувала у трудових відносинах з ПрАТ «Азовелектросталь» . 5 лютого 2015 року її було звільнено з роботи у зв'зку із скороченням чисельності штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, однак повний розрахунок підприємство не провело. З серпня 2015 року по лютий 2015 року була нарахована, але не виплачена заробітна плата і сума заборгованості складає 1586,25 грн.. Позивач просила стягнути з підприємства заборгованість по заробітній платі в сумі 15086,25 грн.,а також на підставі ст. 117 КЗпП просила стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку з 06.02.2015 року по день постановлення судового рішення та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 5000 грн. за порушення її прав.

Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Азовелектросталь» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 4130,70 грн. та моральну шкоду у розмірі 300 грн., вирішено питання щодо сплати судового збору.

На зазначене рішення суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права просила змінити рішення суду в частині періоду та розрахунку середнього заробітку та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказувала, що середня заробітна плата за один день судом обрахована невірно з порушенням вимог постанови КМУ № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» і за її підрахунками складає суму 393,61 грн., а тому вважала, що середній заробіток слід стягувати за період з 14.03.2015 року тобто з моменту звернення її до урядової « гарячої лінії « з вимогою виплати заробітної плати по день фактичної виплати останньої частки заробітної плати .

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 підтримували доводи апеляційної скарги просили змінити рішення суду в частині розміру середнього заробітку.

Представник ПрАТ «Азовелектросталь» в судове засідання не з'явився , про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення з підписом довіреної особи підприємства відповідача

Заслухавши доповідь судді , вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню,а рішення суду в частині розміру середнього заробітку - зміні виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, даним вимогам рішення суду в частині стягнення середнього заробітку не відповідає, а тому підлягає зміні.

Зокрема, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з ПрАТ «АзовЕлектроСталь».Наказом по підприємству від 5 лютого 2015 року її було звільнено з роботи у зв'язку із скороченням чисельності штату за ст. 40 п. 1 КЗпП України, що підтверджується записами в трудовій книжці.

Позивачка в день свого звільнення 05.02.2015 року на підприємстві не працювала, що підтверджується табелем обліку робочого часу, де в графі за 05.02.2015 року стоїть позначка «П», яка відповідно до заперечень ПрАТ «Азовелектросталь» є днем відсутності працівника на роботі. В такому випадку відповідно до вимог статті 116 КЗпП України позивач мав обов'язок пред'явити до відповідача вимогу про проведення остаточного розрахунку. Відповідно до змісту статті 116 КЗпП України обов'язок працівника звернутися до працедавця із вимогою про здійснення остаточного розрахунку виникає у випадку, якщо працівник в день звільнення він не працював.Наведена норма не виділяє окремо причин невиконання трудових обов'язків працівником в день його звільнення. Такими причинами серед інших можуть бути і простой підприємства.

Враховуючі вказані обставини, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що перебування підприємства в режимі простою та не виконання позивачем роботи у вказаний час, а саме в день свого звільнення, є тим випадком коли, працівник згідно статті 116 КЗпП України має додатково пред'явити вимогу про розрахунок і лише після пред'явлення такої вимоги про розрахунок у працедавця виникає обов'язок його проведення та можлива відповідальність за статтею 117 КЗпП України

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як зазначено судом позивач не надала суду доказів того, що вона зверталася із заявою до відповідача про виплату їй заборгованості по заробітній платі, а тому такою вимогою про розрахунок слід вважати звернення із позовною заявою до суду 09.07.2015 року.

Вказаний висновок суду слід визнати правильним та таким що відповідає вимогам закону.

Не можна погодитись з доводами апеляційної скарги про те, що оскільки позивач зверталась на урядову « гарячу лінію « з приводу невиплати заробітної плати , то саме з цього періоду у неї виникло право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,оскільки позивач повинна була звертатись до підприємства з приводу виплати заробітної плати та проведення відповідного розрахунку при звільненні.

У відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Враховуючі вказані обставини, суд першої інстанції прийшов до правильного правового висновку про те, що на підставі ст. 116 , 117 КЗпП України у позивача виникло право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з часу звернення до суду з позовом та по час виплати останнього платежу заробітної плати тобто за період з 09.07.2015 року по 29.09.2015 року, який складає 21 робочий день за день за графіком роботи для робітників цілодобово з робочим днем тривалістю 22 години 6 хвилин. . ( а.с.72-72 зв. т.1)

Разом з тим , колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції щодо розрахунку середнього заробітку, який розраховується згідно постанови КМУ № 100 від 06.02.1995 року « Про затвердження порядку обчислення середнього заробітку».

Як вбачається з матеріалів справи підсумок робочого часу позивача здійснюється погодинно.Відповідно до цього та п.8 зазначеної постанови нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати у випадку погодинного обліку робочого часу визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Разом з тим, в розрахунку середньоденної заробітної плати від 08.09.2015 року за № 2150 відповідачем була допущена помилка , оскільки середньомісячна заробітна плата бути розділена на кількість робочих днів за два місяці у той час , як її слід було розділити на кількість відпрацьованих робочих днів за один місяць і таким чином було зменшено розмір середньоденної заробітної плати. ( а.с. 73 т. 1 )

Фактично середньоденна заробітна плата складає суму 393 грн. 40 коп. (3147 грн.24 коп. : 8 днів (робочих змін ).

Виходячи з цього, сума середнього заробітку за період з 09.07.2015 року по 29.09. 2015 року складає 8261 грн. 40 коп. , яку і слід стягнути на користь позивача і рішення в цієї частині слід змінити. Відповідно до цього на підставі ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 267 грн. 96 коп.

В іншій частині рішення суду слід залишити без зміни.

Керуючись ст. ст. 303.304, 307, 309, ч.2 ст. 314 , 316 ЦПК України колегія суддів,-

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 11 листопада 2015 року 2015 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку змінити .

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 8261 ( вісім тисяч двісті шістдесят одна ) грн.. 40 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 267,96 грн.

В іншій частині заочне рішення Іллічівського районного суду Донецької області від 11 листопада 2015 року залишити без змін.

Рішення суду набирає законної сили після його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий суддя Л.М.Бугрим

Судді Т.І.Биліна

Г.П.Сорока