Ухвала суду № 55908670, 16.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" лютого 2016 р. м. Київ К/800/56196/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуПриватного підприємства «Хацьки-Агро»

на постановуЧеркаського окружного адміністративного суду від 27.03.2014та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2014

у справі № 823/466/14за позовомПриватного підприємства «Хацьки-Агро»доДержавної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління Міндоходів у Черкаській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Хацьки-Агро» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління Міндоходів у Черкаській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000812200, №0000782200 від 20.11.2013 та №0000912200 від 24.12.2013.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 24.02.2014 роз'єднано у самостійні провадження заявлені у справі №823/428/14 позовні вимоги Приватного підприємства «Хацьки-Агро» та виділено у самостійне провадження позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000782200 від 20.11.2013.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 27.03.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2014, у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000782200 від 20.11.2013 відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 30.06.2013, за результатами якої складено акт №27/23-25-22-010/33409070 від 06.11.2013;

- названим актом перевірки встановлено, що позивачем вимог пп.242.1.1 п.242.1 ст.242, п.250.2 ст.250 Податкового кодексу України, в результаті ненарахування та несплати екологічного податку за період з 01.01.2011 по 30.06.2013 на суму 148 826,79 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000782200 від 20.11.2013, якими позивачу збільшено грошове зобов'язання з надходження від викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення на суму 182 770,52 грн. (з яких: 148826,79 грн. - основний платіж та на 33 943,73 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що у позивача відсутній дозвіл на викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря, а жодних доказів на підтвердження нарахування та сплати сум екологічного податку позивачем не надано.

Колегія суддів касаційної інстанції такі висновки судів попередніх інстанцій вважає передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного встановлення всіх обставин справи, у зв'язку з чим зазначає наступне.

Згідно пп. 240.1.1 п.240.1 ст.240 Податкового кодексу України платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до першої групи, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

За змістом пп.14.1.230 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України стаціонарне джерело забруднення - підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об'єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти.

Згідно пп.242.1.1 п.242.1 ст.242 названого Кодексу об'єктом та базою оподаткування є обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період, який підлягав перевірці, позивач не обчислював і не сплачував екологічний податок та дозвіл на викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення не отримував.

Відповідно до ст.138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що, розглядаючи дану справу по суті, судами попередніх інстанцій не досліджено та не встановлено обставин щодо наявності факту здійснення позивачем викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин (а саме, пилу зернового та рідкого аміаку) стаціонарними джерелами забруднення та не перевірено висновки відповідача щодо обсягів забруднення атмосферного повітря з метою визначення дійсного об'єкта та бази оподаткування.

Крім того, суди попередніх інстанцій, в порушення вимог процесуального закону, не надали належної правової оцінки доводам позивача про те, що стаття 243 Податкового кодексу України, якою встановлено ставки податку за викиди в атмосферне повітря окремих забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, не містить найменування такої забруднюючої речовини як «пил зерновий».

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору та вважати, що оскаржувані судові рішення винесені з дотриманням принципів законності та обґрунтованості у відповідності до приписів ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Хацьки-Агро» задовольнити частково.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27.03.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2014 скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний