Постанова № 55908277, 17.02.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2016 р.м.ОдесаСправа № 489/5290/15-а

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Коваленко І.В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Крусяна А.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції на постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про визнання незаконними дій та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати неправомірними дії державного виконавця ВДВС Шелегей Т.В. та скасувати постанову від 20.07.2015 року про стягнення витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 400 грн.

Позивач вказав, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28.12.2012 року його зобов'язано демонтувати огорожу, розміщену на землях громади міста. Рішення суду ним виконано в 2013 році, що підтверджується постановою державного виконавця від 05.08.2013 року. Однак, 20.07.2015 року державний виконавець Шелегей Т.В. винесла постанову про стягнення витрат на проведення виконавчих дій, яку вважає протиправною, в т.ч. з підстав необґрунтованості вказаних в ній витрат.

В судовому засіданні позивач позов підтримав та просив задовольнити.

Державний виконавець просила в задоволенні вимог відмовити, оскільки остаточно рішення виконано в 2015 році, а вказані в постанові витрати розраховано відповідно до фактичних витрат.

Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 листопада 2015 року адміністративний позов ОСОБА_2 - задоволено частково. Визнано незаконною та скасовано постанову державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Шелегей Т.В. 20.07.2015 року про стягнення з ОСОБА_2 витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 400 грн. Присуджено з державного бюджету на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 73,08 грн. (сімдесят три гривні 08 коп.). У іншій частині вимог - відмовлено.

Не погодившись із вищезазначеною постановою суду першої інстанції Ленінський відділ державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції звернувся до суду з апеляційною скаргою. Апелянт просить скасувати постанову суду та ухвалити нову постанову, якою в задоволені позову відмовити.

Згідно до вимог п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28.12.2012 року по справі № 2-1675/12 зобов'язано ОСОБА_2 демонтувати за його власний рахунок металеву огорожу, що знаходиться на земельній ділянці по вул. Севастопольській, 234/1 у м. Миколаєві, розміщеної на землях територіальної громади міста площею 300,44 кв.м. (а.с. 5).

Постановою державного виконавця Ленінського ВДВС Миколаївського міського управління юстиції від 26.03.2013 року відкрито виконавче провадження та встановлено боржнику строк для добровільного виконання рішення до 02.04.2013 року.

З актів державного виконавця від 04.04.2013 року, 18.04.2013 року вбачається, що на дату їх складання рішення суду не виконано (а.с. 23, 24).

Із заяви ОСОБА_2 від 08.08.2013 року, адресованої начальнику Ленінського відділу ДВС Миколаївського міського управління юстиції вбачається, що боржник повідомляє про виконання рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва, виконавчий лист № 2/1416/1675 від 19.03.2013 року, а саме щодо демонтування за його власний рахунок металевої огорожи, що знаходиться на земельній ділянці по вул. Севастопольській, 234/1 (а.с. 26).

Актом державного виконавця від 06.09.2013 року встановлено не виконання рішення суду (а.с. 27).

Актом спеціаліста Комунального підприємства «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» Борисовою О.О. від 22.11.2013 року в ході перевірки встановлено, що станом на дату проведення перевірки має місце самочинне захоплення земельної ділянки площею 161 кв.м за рахунок земель територіальної громади (а.с. 25).

З матеріалів справи вбачається, що в січні 2014 року державний виконавець зверталася до суду з поданням про зміну способу і порядку виконання рішення суду шляхом надання державному виконавцю права на проведення дій із демонтування спірної огорожі. Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07.02.2014 року було відмовлено у задоволенні подання державного виконавця про зміну способу і порядку виконання рішення суду (а.с. 21).

14.07.2015 року державним виконавцем складено акт про повне виконання рішення суду (а.с. 28).

20.07.2015 року державний виконавець Ленінського ВДВС Миколаївського міського управління юстиції Шелегей Т.В. винесла постанову про стягнення з ОСОБА_2 витрат на проведення виконавчих дій в сумі 400,00 грн. (а.с. 6).

Постановою державного виконавця Ленінського ВДВС Миколаївського міського управління юстиції Шелегей Т.В. від 20.07.2015 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2/1416/1675, виданого 19.03.2013 року Ленінський районним судом м. Миколаєва закінчено на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення суду (а.с. 30).

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задовольнити адміністративний позов частково.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що з оспорюваної постанови державного виконавця вбачається, що до складу витрат державним виконавцем включено вартість паперу, роздрукування тексту, виготовлення копій, вартість поштових конвертів, витрат понесених на ЄДРВП, оренду приміщень, придбання канцелярських товарів, оплату послуг зв'язку, телефонних послуг та інших витрат. Однак, як вважав суд першої інстанції, доказів того, яким чином було розраховані витрати на оплату вказаних послуг та товарів (калькуляцію, розрахунок орендної плати та комунальних послуг тощо), а також фактичного несення вказаних витрат державною виконавчою службою державним виконавцем суду не надано. У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов до висновку про недоведеність державним виконавцем витрат, вказаних в оспорюваної постанові, а тому вона, на думку суду першої інстанції, є неправомірною та підлягає скасуванню.

Однак, колегія суддів не погоджується з вищевикладеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч.2 ст.2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно положень статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до вимог статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Кошти виконавчого провадження складаються з: авансового внеску стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; стягнутих з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій; інших надходжень, що не суперечать законодавству. До витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату: перевезення, зберігання і реалізації майна боржника; послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій; поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; розміщення оголошення в засобах масової інформації; виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень; інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби. Про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову.

Положеннями частини третьої статті 27 наведеного Закону передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Таким чином, з урахуванням вищенаведених норм права та встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що доводи позивача про повне виконання рішення до початку примусового його виконання - є безпідставними, так як вони спростовуються належними і допустимими доказами.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що державний виконавець мала підстави для винесення постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.

Як вбачається з оспорюваної постанови, до складу витрат державним виконавцем включено вартість паперу, роздрукування тексту, виготовлення копій, вартість поштових конвертів, витрат понесених на ЄДРВП, оренду приміщень, придбання канцелярських товарів, оплату послуг зв'язку, телефонних послуг та інших витрат.

До апеляційної скарги доданий лист Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 22.06.2015 року з додатком щодо розрахунку витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій для органів державної виконавчої служби Миколаївської області на 2015 рік; розрахунком витрат на канцелярські товари з розрахунку на 1 виконавче провадження; розрахунком оплати вартості комунальних послуг та послуг телефонного зв'язку з розрахунку на виконавче провадження (а.с. 44-49).

Отже, колегія суддів доходить до висновку, що апелянтом до суду апеляційної інстанції надані докази розрахунку витрат на оплату вказаних в оскаржуваній постанові послуг та товарів.

Таким чином, на підставі наведеного, колегія суддів вважає, що державним виконавцем доведений розрахунок витрат, вказаних в оспорюваної постанові, а тому вона є правомірною та скасуванню не підлягає. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідач-апелянт свою позицію суду доказав та обґрунтував її.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і, крім того, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвалене судове рішення на підставі вимог ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 202; 205; 207; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції задовольнити, постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 листопада 2015 року скасувати, прийняти у справі № 489/5290/15-а нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Головуючий: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька

Суддя: А.В. Крусян