Постанова № 55908267, 17.02.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року Справа № 902/1499/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: представник не прибув;

від відповідача: представник не прибув;

від Третьої особи: представник не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 підприємство "Аеропорт Вінниця" на рішення господарського суду Вінницької області від 26.11.15р. у справі № 902/1499/15 (суддя Банасько О.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "МОТОР СІЧ"

до відповідача ОСОБА_2 підприємства "Аеропорт Вінниця"

про стягнення 622 237 грн 84 коп за договором № 87 від 2 квітня 2013 року

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Мотор Січ» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (а.с. 2-4) до ОСОБА_2 підприємства «Аеропорт Вінниця» (надалі Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача: інфляційних в розмірі 587 607 грн 86 коп.; трьох процентів річних в розмірі 34 629 грн 98 коп..

Рішенням господарського суду Вінницької області від 26 листопада 2015 року (а.с. 117-120) з підстав, вказаних у рішенні, позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача інфляційних в розмірі 563 218 грн 78 коп. за період з 11 грудня 2014 року по 2 листопада 2015 року та річні в розмірі 34 629 грн 98 коп. за період з 11 грудня 2014 року по 2 листопада 2015 року. Також, даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 24 389 грн 08 коп..

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 129-132) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Вінницької області від 26 листопада 2015 року скасувати та прийняти нове рішення, котрим відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права. Крім того, Відповідач як на підставу скасування рішення суду посилається на той факт, що суд в оскаржуваному рішенні вийшов за межі позовних вимог та стягнув з Відповідача на користь Позивача інфляційні втрати, а не інфляцію як просив Позивач. Також, апелянт зауважує, що здійснити погашення боргу на вказаний в розділі 11 Договору рахунок, апелянт не міг, оскільки зазначени бакн ПАТ «ПУМБ», знаходиться в місті Донецьк, де відбувається збройний конфлікт.

Ухвалою суду від 21 грудня 2015 року (а.с. 127) апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження та призначено її розгляд на 3 лютого 2016 року на 15 годину 10 хвилин.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 146-155) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить суд залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення.

Ухвалою суду від 3 лютого 2016 року (а.с. 175), з підстав, висвітлених у даній ухвалі, розгляд справи було відкладено на 17 лютого 2016 року на 15 годину 50 хвилин та залучено до участі в справі в якості Третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача Вінницьку міську раду (надалі Третя особа).

На виконання вимог ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2016 року Третя особа подала письмові пояснення з приводу апеляційної скарги (а.с. 183-188).

Представники Позивача, Відповідача та Третьої особи в судове засідання від 17 лютого 2016 року не зявилися. Про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, про що свідчать повідомлення про врученя поштового відправлення (а.с. 176-179). Водночас, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2016 року явка сторін не була визнана обовязковою.

При цьому, Третя особа подала, через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі представника (а.с. 180).

Згідно з пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26 грудня 2011 року: у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору; господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.).

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням того, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору і міститься апеляційна скарга Відповідача, в котрій висвітлена його позиція, і зважаючи на закінчення двомісячного строку, встановлено для розгляду справи, в правовому полі статтей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників Позивача, Відповідача та Третьої особи, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Вінницької області від 26 листопада 2015 року по даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення. При цьому, суд виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 2 квітня 2013 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір № 87 (надалі Договір; а.с. 10-16).

Згідно пунктів 1.1, 1.2 Договору, Позивач зобов'язався виконати авіарейси повітряними суднами по маршруту Вінниця - Москва - Вінниця (Москва - Вінниця -Москва), а Відповідач провести оплату Позивачу за виконання рейсів згідно пункту 4 даного Договору.

Відповідно до пункту 7.2 Договору, Договір діє до 31 грудня 2013 року.

Розділом 11 Договору визначено юридичні адреси сторін, відповідно до котрого, зазначені наступні реквізити Позивача: отримувач-Позивач; Публічне акціонерне товариство «ПУМБ» м. Донецьк; р/р 26008962490692.

Позивачем та Відповідачем 2 квітня 2013 року до Договору було підписано додаткову угоду № 87/1 (а.с. 15-16), відповідно до котрої сторони прийшли згоди до наступного: Відповідач доручає, а Позивач бере на себе відповідальність організовувати виконання перевозок (продаж квитків) на погодженні в додатку рейси, шляхом використання власної системи бронювання та продажу; прибуток від продажу квитків та рейси Відповідача є власністю Відповідача і перераховується на його рахунок, за виключенням агенського нагородження Позивача та затрат на банківські операції; агенське нагородження Позивача, за здійснення перевозок, складає 1 грн 20 коп., в тому числі ПДВ 20%, за кожного перевезеного пасажира в одну сторону.

Позивачем та Відповідачем 1 травня 2013 року до Договору було підписано додаткову угоду № 87/2 (а.с. 17-19), згідно котрої змінено, зокрема, розділ 4 Договору, щодо порядку взаєморозрахунків.

Відповідно, з урахуванням внесених додатковими угодами змін до Договору, а саме пункту 4.2 Договору, вартість одного рейсу складає 94 916 грн 88 коп, без врахування пасажирських зборів, багажу в аеропортах, харчування (кетерінг) пасажирів в польотах.

При цьому, пунктом 2 Додаткової угоди від 2 квітня 2013 року № 87/1 до Договору були внесені зміни, зокрема в пункт 4.5, 4.5.1 Договору, та викладено його в наступній редакції: виручка від продажу авіаквитків на рейси Відповідача являється власністю Відповідача і перераховується на його розрахунковий рахунок за мінусом агентської винагороди Позивача і затрат на банківське обслуговування; взаєморозрахунки між сторонами проводяться в два етапи: перший етап взаєморозрахунків проводиться по попереднім підсумкам минулого місяця на підставі реєстру рейсів у відповідності з польотними завданнями; реєстр рейсів формується Позивачем на 5-6 день після закінчення звітного місяця і направляється разом зі сформованим рахунком Відповідачу із розрахунку вартості одного рейса згідно пункту 4.2; Відповідач на протязі п'яти банківських днів після отримання рахунку проводить перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Позивача.

Також, Додатковою угодою № 87/1 від 2 квітня 2013 року підпункт 4.5.2 Договору висвітлено в наступні редакції: другий етап взаєморозрахунків проводиться по фактичним (кінцевим) підсумкам звітного місяця; на протязі 25 календарних днів місяця, наступного за звітним, Позивач направляє Відповідачу - звіт по фактичним витратам і складає звіт (довідку) про доходи отримані від продажу авіаквитків на рейси Відповідача, акт виконаних робіт за звітний місяць, який включає в себе суму фактичних витрат за мінусом доходу, рахунок на погашення заборгованості, який формується з врахуванням раніше перерахованої Відповідачем суми; при необхідності сторони складають акт звірки взаєморозрахунків; не пізніше чим до 30-го числа, місяця наступного за звітним Відповідач підписує акт виконаних робіт і надсилає другий екземпляр Позивачу.

З огляду на не проведення Відповідачем розрахунків з Позивачем по даному Договору в повному обсязі, Позивач звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом до Відповідача про стягнення за Договором № 87 від 2 квітня 2013 року (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог): 1 288 475 грн 36 коп. основного боргу, 223 802 грн 31 коп. інфляційних втрат за період з 29 жовтня по 1 грудня 2014 року, 37 056 грн трьої відсотків річних за період з 29 жовтня 2013 року по 1 грудня 2014 року та 76 525 грн 15 коп. пені за період з 29 жовтня 2013 року по 29 квітня 2014 року.

Водночас суд констатує, що в судовому рішенні по справі № 902/1407/14 були встановлені наступні обставини.

"Під час розгляду справи № 902/1407/14 встановлено, що Позивач на умовах Договору надав Відповідачу послуги за період з 1 травня 2013 року по 31 жовтня 2013 року на загальну суму 4 918 510 грн 80 коп (в які увійшли 3 210 095 грн 35 коп коштів отриманих Відповідачем в якості оплати за авіаквитки).

При цьому, Відповідачем було сплачено за період з 12 липня 2013 року по 27 листопада 2013 року 260 000 грн грошових коштів.

Також між сторонами проведено залік взаємних вимог на суму 159 940 грн 09 коп (сума заборгованості Позивача перед Відповідачем по договору № 1.12.11 від 1 січня 2012 року).

Таким чином заборгованість Відповідача перед Позивачем за Договором № 87 від 2 квітня 2013 року становить 1 288 475 грн 36 коп (4 918 510 грн 80 коп - 3 210 095 грн 35 коп. - 260 000 грн).

Невиконання належним чином Відповідачем свого зобов'язання за Договором № 87 від 2 квітня 2013 року, стало підставою для звернення Позивача 23 вересня 2014 року (дата здачі позовної заяви на пошту) з позовом до суду підставі якого було порушено провадження у справі № 902/1407/14 про стягнення з Відповідача 1 381 898 грн 36 коп. заборгованості за договором № 87 від 2 квітня 2013 року, з яких: 1 131 295 грн 22 коп. - основний борг, 144 788 грн 29 коп. - інфляційні витрати за період з 29 жовтня 2013 року по 8 вересня 2014 року, 29 289 грн 70 коп. три відсотки річних за період з 29 жовтня 2013 року по 8 вересня 2014 року та 76 525 грн 15 коп. пені за період з 29 жовтня 2013 року по 29 квітня 2014 року".

Під час розгляду справи № 902/1407/14 розмір заявлених Позивачем вимог неодноразово змінювався в зв'язку із поданням ним заяв про збільшення та зменшення розміру позовних вимог.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 10 грудня 2014 року по справі № 902/1407/14 (а.с. 20-23) позовні вимоги Позивача до Відповідача про стягнення 1 381 898 грн 36 коп. заборгованості за договором № 87 від 2 квітня 2013 року задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача: 1 288 475 грн 36 коп. - основного боргу; 169 022 грн 75 коп. - інфляційних втрат; 29 359 грн 29 коп. трьох відсотків річних; 49 342 грн 49 коп. пені. В позові про стягнення 218 грн 89 коп. інфляційних втрат та 531 грн 37 коп. пені відмовлено.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що відповідно до рішення суду від 10 грудня 2014 року з Відповідача стягнуто - інфляційні втрати в сумі 169 022 грн 75 коп. та три відсотки річних в сумі 29 359 грн 29 коп за період з 21 серпня 2013 року по 10 грудня 2014 року.

Як досліджено місцевим господарським судом (та не заперечено сторонами), з огляду на неподання Відповідачем апеляційної скарги на рішення господарського суду Вінницької області від 10 грудня 2014 року по справі № 902/1407/14 та набрання ним законної сили, місцевим господарським судом 26 грудня 2014 року на виконання рішення суду від 10 грудня 2014 року видано наказ в якому зазначено про набрання рішенням законної сили 26 грудня 2014 року, який надіслано Позивачу для пред'явлення до виконання (том 4, а.с. 248 справи № 902/1407/14).

Крім того, місцевим господарським судом досліджено факт того (при дослідженні матеріалів справи № 902/1407/14), що Відповідач після винесення рішення від 10 грудня 2014 року в справі № 902/1407/14 не здійснив жодних розрахунків з Позивачем за договором № 87 від 2 січня 2014 року та виконання в добровільному порядку даного рішення суду.

Невиконання Відповідачем належним чином свого зобов'язання по виконанню договору 87 від 2 квітня 2014 року та рішення суду від 10 грудня 2014 року у справі № 902/1407/14 (яке набрало законної сили 26 грудня 2014 року) стало підставою для звернення Позивача з позовом в суд про стягнення з Відповідача: 587 607 грн 86 коп. інфляційних втрат за період з 11 грудня 2014 року по 2 листопада 2015 року та 34 629 грн 98 коп. трьох відсотків річних за період з 11 грудня 2014 року по 2 листопада 2015 року.

З врахуванням встановлених обставин, надаючи оцінку доводам Позивача в сукупності із аналізом фактичних обставин спору колегія суддів керується такою нормативно-правовою базою діючого законодавства.

Стаття 11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 173 Господарського кодексу України унормовано, що: господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, колегія суддів констатує, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 «Послуги. Загальні положення» Цивільного кодексу України.

Згідно частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України, встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як підтверджується доказами, долученими Позивачем до матеріалів справи, Відповідач станом на день розгляду справи в суді не здійснив жодних розрахунків з Позивачем за послуги отримані на умовах Договору № 87 від 2 квітня 2013 року, не здійснивши цього обов'язку навіть після винесення рішення у справі № 902/1407/15, яким встановлено основну заборгованість Відповідача перед Позивачем в сумі 1 288 475 грн 36 коп., що підтверджується довідкою від 20 листопада 2015 року № ZAP-52/1381, виданою Першим українським банком «ПУМБ» та довідкою від 20 листопада 2015 року № 11/612, виданою Публічним акціонерним товариством «Мотор-Банк» (а.с. 104-105).

З матеріалів справи вбачається, що Позивач звернувся із заявою від 24 листопада 2015 року до відділу державної виконавчої служби Вінницького районного управління юстиції про прийняття та відкриття виконавчого провадження на підставі виданого господарським судом Вінницької області наказу про виконання рішення господарського суду від 26 грудня 2014 року по справі № 902/1407/14 (а.с. 107-108).

Крім того, колегія суддів відхиляє твердження Відповідача, висвітлені в апеляційній скарзі приводу того, що Відповідач не міг здійснювати погашення боргу по рішенню суду, оскільки, відповідно до розділу 11 Договору розрахунковим рахунком Позивача, є рахунок, що обліковується в ПАТ «ПУМБ» в місті Донецьку, з огляду на таке.

Позивачем, до відзиву на апеляційну скаргу було долучено платіжне доручення № 1095 від 4 грудня 2015 року (а.с. 151), котрим підтверджено сплату Відповідачем 20 000 грн. на розрахунковий рахунок Позивача: отримувач ПАТ «ПУМБ»; код банку 334851; призначення платежу «Часткова сплата боргу згідно рішення господарського суду Вінницької області від 10 грудня 2014 року по справі № 902/1407/14».

Тобто, даним платіжним дорученням Відповідач підтвердив можливість погашення боргу та надходження коштів саме на розрахунковий рахунок Позивача, через відповідний банк.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають саме способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Вказана правова позиція відображена в постановах Верховного Суду України від 14 листопада 2011 року в справі № 3-116гс11, від 23 січня 2012 року в справі № 3-142гс11, які в силу приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для всіх судів України.

Окрім того, колегія суддів констатує, що в пункті 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» висвітлено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

З врахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Дослідивши розрахунок річних (а.с. 5), Рівненський апеляційний господарський суд погоджується з вірністю проведеного розрахунку і, відповідно задовольняє позовні вимоги в цій частині та стягує з Відповідача на користь Позивача три відсотки річних в розмірі 34 629 грн 98 коп. за період з 11 грудня 2014 року по 2 листопада 2015 року.

Водночас, колегія суду дослідивши розрахунок Позивачем інфляційних втрат, доданий до позовної заяви (а.с. 5) не погоджується з вірністю суми інфляційного збільшення боргу, визначеної Позивачем.

Відповідно, колегією суду проведено перерахування пені (із застосуванням калькулятора штрафів інформаційно-аналітичної системи «Ліга») та в розрізі кількості днів прострочення, визначених Позивачем в своєму розрахунку (а.с. 5).

Відтак, колегія суду зазначає, що позовні вимоги Позивача про стягнення інфляційних втрат, підлягають до задоволення в сумі 563 218 грн 78 коп., а в задоволенні 24 389 грн 08 коп. інфляційних втрат, суд відмовляє за їх безпідставністю та недоведеністю.

При цьому, колегією суддів не враховуються заперечення Відповідача, наведені в апеляційній скарзі, з приводу виходу суду першої інстанції за межі позовних вимог та стягнення на користь Позивача інфляційних втрат, а не суму інфляції (що, на думку Відповідача є різними речами) - оскільки, нарахування даної суми Позивач здійснював керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України, котра й закріплює право особи на стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних, та й відповідно із застосуванням калькулятора штрафів інформаційно-аналітичної системи «Ліга» саме при здійснення розрахунку індексу інфляції.

Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Вінницької області в цій частині без змін.

Колегія суду зауважує, що відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

З огляду на усе вищевказане у цій постанові та з огляду на докази наявні у матеріалах справи, колегія Рівненського апеляційного господарського суду констатує, що доводи апелянта, висвітлені в апеляційній скарзі є надуманими, безпідставними, а тому до уваги колегією суду не беруться.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається та Відповідачем, всупереч нормам статтей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, взагалі не надано будь-яких доказів на підтвердження обставин, висвітлених в апеляційній скарзі.

Враховуючи усе вищевказане Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Вінницької області без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги суд залишає за Відповідачем.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 підприємства "Аеропорт Вінниця" - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 26 листопада 2015 року в справі № 902/1499/15 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 902/1499/15 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.