Постанова № 55907985, 16.02.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2016 р.Справа № 923/1155/15Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Лисенко В.А.

суддів: Гладишевої Т.Я., Ліпчанської Н.В.

При секретарі судового засідання: Молодові В.С.

Представники сторін в судове засідання не з'явились. Про час, дату та місце його проведення повідомлені належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на рішення господарського суду Херсонської області від 28.09.2015р.

по справі № 923/1155/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 38 764,26 грн.

Встановила:

У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Херсонська теплоелектроцентраль" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в якому просило стягнути заборгованість за неналежне виконання умов договору № 185 від 01.12.2008 року про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, у розмірі: 28 197,64 грн. - суму основного боргу, 6 456,37 грн. - інфляційних втрат, 314,82 грн. - 3% річних та 3 795,40 грн. пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення ст.ст. 15, 16, 526, 527, 530, 549, 610-611, 625, 629, 632 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 216, 217, 230, 276 Господарського кодексу України, ст.ст.1, 2, 12, 22, 55, 56, 57 Господарського процесуального кодексу України, ст. 20 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги", ст. 1 ЗУ "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача умов оплати за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, укладеного між сторонами.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 28.09.20154р. (суддя Александрова Л.І.) позов задоволено повністю; стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ПАТ "Херсонська теплоелектроцентраль" 28 197,64 грн. основного боргу, 6 456,37 грн. інфляційних втрат, 314,82 грн. 3 % річних, 3 795,40 грн. пені та 1 827 грн. витрат по сплаті судового збору. Приймаючи рішення суд першої інстанції з посилкою на ст. ст. 193, 230, 231 ГК України та ст.ст. 525,526,530,625 ЦК України дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки факт наявності у відповідача боргу перед позивачем підтверджується матеріалами справи.

Не погодившись із вищезазначеним судовим рішенням, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального права, просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області та постановити нове, яким в задоволені позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу сторона посилається на те, що послуги від позивача не отримував, оскільки приміщення відключене від мереж централізованого теплопостачання. Договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води припинений 03.12.2012р. внаслідок недосягнення згоди з приводу перегляду умов договору.

Крім того, відповідач не погоджується з розрахунком позивача пені та інфляційних втрат.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судова колегія відхилила клопотання про залучення додаткових доказів, спрямованих відповідачем за допомогою електронних засобів, оскільки сторона взагалі не обґрунтувала неможливість подання їх суду першої інстанції.

У пункті 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що відповідно до частини першої статті 101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.

У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (частина друга статті 101 ГПК).

Повноваження апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції вичерпно визначено статтею 103 ГПК, яка не передбачає можливості передачі справи, на новий розгляд до суду першої інстанції. Таке право надано апеляційній Інстанції лише у разі скасування ухвал, зазначених у частині сьомій статті 106 ГПК.

Отже, якщо у процесі перегляду справи апеляційним господарським судом буде встановлено, що суд першої інстанції, приймаючи процесуальний акт, неправомірно відмовив у задоволенні частини позовних вимог, або припинив провадження чи залишив без розгляду позов у певній частині, або ж не розглянув одну чи кілька заявлених вимог, у тому числі в зв'язку з неправомірною відмовою в прийнятті зустрічної позовної заяви тощо, суд апеляційної інстанції повинен самостійно усунути відповідне порушення. Він не вправі передавати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Представники сторін у судове засідання не з'явились, не скористались наданим їм ст. 22 ГПК України правом та повноважних представників не направили.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Причини неявки повноважних представників суду не відомі.

Апеляційною інстанцією також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою.

Відповідно до приписів п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду від 15.03.2010р. № 01-08/140 „Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судова колегія дійшла висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників сторін.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Херсонської області, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступників висновків.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

ПАТ "Херсонська ТЕЦ" створене Міністерством палива та енергетики України відповідно до Указу Президента від 15 червня 1993 року № 210 "Про корпоратизацію підприємств". Метою діяльності Товариства є виробництво та постачання електричної та теплової енергії.

Предметом діяльності Товариства є виробництво, передача та постачання електричної та теплової енергії. Відповідно до статуту позивача, останній надає фізичним та юридичним особам м. Херсона наступні послуги: постачання теплової енергії; підігрів води.

Як вбачається з матеріалів справи, що 01.12.2008 року між ВАТ «Херсонська ТЕЦ» та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір №185 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відповідно до п. 1 Договору, Виконавець (ВАТ «Херсонська ТЕЦ») зобов'язується надати споживачеві послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а Споживач (ФОП ОСОБА_1) зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, передбачених договором.

Згідно п. 3 Договору визначено об'єкт надання послуг, а п.2 - місцезнаходження приміщення відповідача.

Пунктом 8 Договору передбачено, що оплата за спожиті послуги здійснюється в строк не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Відповідно до п. 15 Договору - споживач зобов'язаний оплачувати послуги в строки встановлені Договором.

Даний договір укладений на строк до 31.12.2009р. і набирає чинності з дня його укладання. Договір вважається щороку продовженими, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду (п. 26 договору)

Договір підписаний уповноваженим представником ВАТ "Херсонська теплоелектроцентраль" (правонаступником якого є ПАТ "Херсонська теплоелектроцентраль") та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 особисто. Підписи засвідчено печатками суб'єктів господарювання.

Відповідно до ст.275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно до ч.6 ст.276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України (ч.1 ст.277 ГК України).

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Херсонська ТЕЦ» направляло відповідачу лист повідомлення щодо зміни тарифів. (а.с. 23, 24).

Вартість послуг з теплопостачання, що застосовувалась ПАТ «Херсонська ТЕЦ» протягом у листопаді 2014 року затверджена постановою №595 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг України від 23.05.2014, протягом грудня 2014 - лютого 2015 року постановою №618 від 28.11.2014, протягом березня 2015 року постановою №282 від 27.02.2015 року.

Позивачем були виставлені відповідачу в період з листопада 2014 р. - березень 2015р. рахунки для оплати вартості теплової енергії №№ 475б за листопад 2014 на 2692 грн. 96 коп., за грудень 2014 року на суму 6590 грн. 14 коп., за січень 2015 року на суму 6774 грн. 60 коп., за лютий 2015 р. на суму 5399 грн. 56 коп., за березень 2015 року на суму 6740 грн. 38 коп.

Таким чином, вартість послуг з постачання теплової енергії, що були надані відповідачу в період з листопада 2014 року по квітень 2015 року, становить 28 197 грн. 64 коп.

Позивач належним чином виконував свої зобов'язання щодо надання послуг з централізованого опалення, що довідками про наявність опалення в приміщенні Споживача за листопад 2014 р., за грудень 2014 р., за січень 2015 р., за лютий 2015 р., за березень 2015 р.

Відповідачу направлялась вимога «про сплату заборгованості» №06-1/1114 від 20.05.2015 року та Акт звірки взаєморозрахунків від 10.06.2015 року (а.с. 47-48).

Між тим, такі вимоги позивача залишені відповідачем без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення ПАТ „Херсонська теплоелектроцентраль" до суду з відповідним позовом.

Тобто відповідач в порушення положень Договору відповідач не розрахувався за спожиту теплову енергію, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в сумі 28 197,64 грн. за період з 01.11.2014 р. по 01.06.2015р.

Відповідно до п. 3 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв. Відповідно до п. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання - споживача до теплової мережі, а споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч. 1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

З урахуванням вищевикладених, встановлених фактичних обставин, умов договору та зазначених норм матеріального права, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача вказаної заборгованості, а доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, у зв'язку з чим не приймаються до уваги суду.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів апеляційної інстанції за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі „Законодавство" перевірила наданий позивачем розрахунок нарахованих ним відповідачу, відповідно до приписів ст. 625 ЦК України, 3 % річних та інфляційних і дійшла висновку, що його зроблено арифметично і методологічно вірно.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 6 456,37 грн. інфляційних втрат та 314,82 грн. 3 % річних.

Згідно умов п.12. договору сторони узгодили, що позивач у разі несвоєчасного внесення відповідачем плати за надані послуги має право нараховувати пеню у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочки терміну сплати.

Зазначений порядок (методика) нарахуванням пені узгоджується з приписам ст.1 Закону України „Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".

Відповідно до положень п. 2.1 розділу 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначалось вище сторони передбачили у договорі можливість стягнення з відповідача пені за несвоєчасне здійснення розрахунків за поставлену теплову енергію.

Колегія суддів за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі „Законодавство" перевірила зроблений позивачем розрахунок нарахованої ним відповідачу пені на загальну суму 3795 грн. 40 коп. пені за період з 21.12.2014 року по 13.07.2015 року та дійшла висновку, що він є арифметично та методологічно вірними.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.

Доказів щодо припинення дії договору апелянтом не надано.

В матеріалах справи наявні докази належного виконання позивачем умов договору щодо надання послуг (довідки про наявність опалення в будинку, в якому знаходиться приміщення Споживача, у листопаді, грудні 2014 року, січні, лютому, березні 2015 року). Проте, колегія суддів зауважує, що відповідачем не надано до суду жодних доказів, в розумінні ст.ст.32-33 ГПК України, щодо невиконання позивачем своїх зобов'язань за договором по постачанню теплової енергії.

Відповідно до п. 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила N 630), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Згідно з п. 26 Правил N 630 відключення споживачів від мережі централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про теплопостачання" схемою теплопостачання за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.

В матеріалах справи відсутні докази відключення відповідача від мережі централізованого опалення в установленому порядку.

За таких обставин судова колегія доходить до висновку, що судом першої інстанції цілком вірно встановлені обставини справи, ним дана правильна юридична оцінка із застосуванням належних норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права.

Таким чином, оскаржуване рішення залишається без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.99, 101, 103 п.1, 105 ГПК України, судова колегія -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

- залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Херсонської області від 28.09.2015р. по справі № 923/1155/15 - залишити без змін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 18.02.2016р.

Головуючий суддя В.А. Лисенко

Суддя Т.Я. Гладишева

Суддя Н.В. Ліпчанська