Постанова № 55907867, 17.02.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

17.02.2016 справа №905/7/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: суддіОСОБА_1Л ОСОБА_2, ОСОБА_3при секретарі За участю представників від позивача від відповідача розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_4 ОСОБА_5 (довіреність від 05.02.2016 №374/03) не зявився Публічного акціонерного товариства Брокбізнесбанк, м.Київна рішення господарського судуДонецької областівід30.11.2015 р.у справі№905/7/15 (головуючий суддя Демідова П.В., судді: Бокова Ю.В., Гринько С.Ю.) за позовом до про Публічного акціонерного товариства Брокбізнесбанк, м.Київ Управління державної служби охорони при Головному управління МВС України в Донецькій області, м.Краматорськ, Донецька область стягнення заборгованості за договором про закупівлю послуг щодо надання кредиту банківською установою № 12-К/ДГРВ від 17.12.2013р. в розмірі 2 790 279,06 грн. ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» (м. Київ) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Управління державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в Донецькій області (м. Краматорськ Донецької області) про стягнення заборгованості за договором про закупівлю послуг щодо надання кредиту банківською установою № 12-К/ДГРВ-13 від 17.12.2013р (далі кредитний договір) в розмірі 2 790 279, 06 грн.

В обґрунтування вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором в частині своєчасного повернення кредитних коштів, сплати процентів, невиконання вимог щодо страхування предмета застави за договором застави № 46 від 16.01.2014 року, у звязку з чим нараховував та вимагав стягнути з відповідача заборгованість за кредитом, відсотками, пенею за прострочення сплати кредиту, 3 % річних за неправомірне користування чужими коштами у вигляді кредиту та відсотків, індексу інфляції за прострочення сплати заборгованості по кредиту та відсоткам, штрафу за порушення умов договору застави №46.

Рішенням господарського суду Донецької області від 30.11.2015 року у справі № 905/7/15 позовна заява задоволена частково.

Стягнуто з Управління державної служби охорони при Головному управлінні МВС України на користь Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» за договором про закупівлю послуг щодо надання кредиту банківською установою № 12-К/ДГРВ-13 від 17.12.2013р.: заборгованість за кредитом в сумі 60 974,08 грн ., заборгованість за відсотками в сумі 371 147,12 грн.; штраф за невиконання п. 3.1.4 договору застави № 46 від 16.01.2014 року в сумі 100 грн., штраф, за невиконання п. 1.2.2 договору застави № 46 від 16.01.2014 року в сумі 100 грн.

Провадження у справі в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до Управляння державної служби охорони при Головному управлінні МВС України про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 1 839 085,06 грн. припинено на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України.

В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» подана апеляційна скарга на рішення суду, в якій заявник просить скасувати судове рішення в частині відмови у задоволенні позову у звязку із порушенням судом норм матеріального та процесуального права, неповного дослідження обставин, що мають значення для вирішення спору.

Зокрема, Банк просить:

Скасувати рішення в частині припинення провадження у справі щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом у сумі 1 839 085,06грн.

Скасувати рішення в частині відмови у задоволенні стягнення:

- 1 839 085,06 грн. заборгованості по кредиту;

- 146 638,30 грн. пені за прострочення сплати основного зобовязання(кредиту);

- 15 900,86грн. 3% річних (ст. 625 ЦК України- заборгованість по кредиту);

- 5 395,56 грн. 3% річних (заборгованість по процентам);

- 173 261,36 грн. сума індексу інфляції за прострочення заборгованості по кредиту;

- 65 945,57 грн. сума індексу інфляції за прострочення заборгованості про процентам;

- 8 191,16 грн. штраф за порушення п.1.2.2 договору застави від 16.01.2014 року № 46;

- 19 481,04 грн. штраф за порушення п.3.1.4 договору застави № 46.

Апелянтом заявлене клопотання про заміну в апеляційному провадженні в порядку процесуального правонаступництва відповідача у справі з Управління держаної служби охорони при ГУМВС України в Донецькій області на Управління поліції охорони в Донецькій області.

У звязку з находженням у відпустці судді Малашкевич С.А. на підставі ч.5 ст.26 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п.10.1, 17 Засад використання автоматизованої системи документообігу Донецького апеляційного господарського суду, затверджених рішенням загальних зборів суддів від 11.12.2015р., розпорядженням голови суду від 02.02.16 р. № 04-08/143/16 змінено склад судової колегії по розгляду скарги. Скарга розглядається колегією суддів у складі: головуючий суддя Агапов О.Л., судді: Геза Т.Д., Мартюхіна Н.О.

У звязку з находженням у відпустці судді Мартюхіної Н.О. та знаходженням на лікарняному судді Геза Т.Д. на підставі ч.5 ст.26 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п.10.1, 17 Засад використання автоматизованої системи документообігу Донецького апеляційного господарського суду, затверджених рішенням загальних зборів суддів від 11.12.2015р., розпорядженням секретаря першої судової палати від 16.02.16 р. № 04-08/222/16 змінено склад судової колегії по розгляду скарги. Скарга розглядається колегією суддів у складі: головуючий суддя Агапов О.Л., судді: Малашкевич С.А., Сгара Е.В.

У відзиві на скаргу відповідач у справі вказав на її безпідставність. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу буз задоволення.

Проти заміни відповідача у справі заперечує, вказавши, що він знаходиться на час розгляду апеляційної скарги не в процесі реорганізації, а ліквідації, яка ще не здійснена. Управління поліції, яке ще фактично не створене, не є правонаступником відповідача.

В процесі судового розгляду апелянту розяснені положення ст.25 ГПК України. Клопотання про заміну відповідача його правонаступником відхилене.

Скарга розглядається відповідно до вимог ст.101 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, пояснення сторін, Донецький апеляційний господарський суд встановив.

17 грудня 2013 року між Публічним акціонерним товариства «Брокбізнесбанк» (далі «Банк») та Управлінням державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в Донецькій області (далі «Позичальник») укладено договір № 12-К/ДГРВ-13 про закупівлю послуг щодо надання кредиту банківською установою(далі «кредитний договір»), відповідно до розділу 1 якого банк зобовязався надати позичальнику послуги кредитування , а позичальник прийняти та оплатити зазначені послуги.

За змістом п. 1.3 кредитного договору сторони встановили максимальний ліміт кредитування - 2 072 791,80 грн. Строк користування кредитними коштами визначений сторонами в два роки до 16.12.2015 року включно. Ціна послуг по договору встановлена сторонами у вигляді відсотків 17,8 % річних.

Оплата послуг Банку здійснюється позичальником шляхом повернення суми Кредиту частинами згідно графіку, що викладений в Додатку № 2 до кредитного договору, а саме шляхом помісячного зниження ліміту на 86 366,33 грн. з 16 січня 2013 року.

За умовами п. 4.1 кредитного договору повернення кредиту здійснюється рівними платежами та сплата відсотків за фактичне користування кредитом здійснюється з 1 по 7 число кожного місяця за попередній календарний місяць. Нарахування процентів здійснюється у валюті кредиту за кожний день користування кредитом щомісячно, виходячи з фактичної суми Кредиту, якою користувався позичальник. Порядок нарахування процентів з першого дня надання кредиту та по останній день, встановлений в п. 4.2 кредитного договору.

Відповідно до п.8.1 сторони домовились про звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобовязань за кредитним договором у разі виникнення обставин непереборної сили , які не існували під укладання договору та виникли поза волею сторін (аварії,катастрофи, стихійні лиха,епідемії, епізоотії, війни, тощо). За змістом п.п.8.2, 8.3 сторони домовились про взаємне повідомлення протягом 10 днів про настання обставин непереборної сили, які підтверджуються відповідною торгово-промисловою палатою або уповноваженим органом місцевою державної адміністрації за місцем форм-мажорних обставин.

Кредитний договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п.10.1 кредитного договору).

Оцінивши договір, з якого виникли цивільні права та обовязки сторін, господарський суд дійшов вірного висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором кредиту, який підпадає під правове регулювання норм §2 глави 71 Цивільного кодексу України та ст.ст. 345-346 Господарського кодексу України.

Як вбачається зі змісту договору № 12-К/ДГРВ-13 про закупівлю послуг щодо надання кредиту банківською установою, між сторонами погоджено всі істотні умови вищевказаного правочину. Оскільки сторонами не надано доказів його припинення або визнання у встановленому порядку недійсним, виходячи зі встановленої ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину вищевказана угода є дійсною та обовязковою для виконання сторонами.

16 січня 2014 року між позивачем та відповідачем, з метою забезпечення виконання зобовязань за договором № 12-К/ДГРВ-13 про закупівлю послуг щодо надання кредиту банківською установою, укладено договір застави транспортних засобів у кількості 15 штук. Договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу 16.01.2014 року за реєстровим номером 74. За змістом п. 2.1 договору заставою забезпечуються вимоги Позивача щодо виконання Відповідачем боргових зобовязань за кредитним договором у такому розмірі, у такій строк і у такому порядку, як встановлено в Кредитному договорі, з усіма змінами та доповненнями до нього.

Згідно п. 3.1.4 договору сторони встановили обовязок відповідача здійснювати страхування предмету застави від ризиків, передбачених програмою страхування «Повне КАСКО». При цьому відповідач зобовязався забезпечити страхування предмету застави на весь період кредитування. Якщо строк кожного з укладених договорі страхування закінчиться раніше строку дії договору застави, відповідач зобовязався не пізніше ніж пять робочих днів до моменту закінчення строку дії кожного з укладених договорів страхування забезпечити подальше страхування предмета застава на умовах, визначених п. 3.1.4 договору застави, а копії договору на наступний день надати Банку. За невиконання чи неналежне виконання цього обовязку, банк має право вимагати від відповідача штраф у розмірі 5% від суми одержаного кредиту (п.5.3 договору застави).

Відповідно до п.5.2 договору застави Банк має право нараховувати відповідачеві, а останній зобовязаний сплатити штраф за порушення вимог п. 1.2.2 договору застави у розмірі 0,2 % від суми узгодженої сторонами оціночної вартості предмету застави за кожний календарний місяць.

Згідно п. 1.2.2 сторони встановили узгоджену оціночну вартість предмету застави в сумі 2 072 791,80 грн. Також сторони визначили, що після перегляду узгодженої вартості предмету застави згідно абз. 3-5 п. 1.2.2 у правовідносинах сторін приймається переглянута узгоджена вартість Предмету застави, яка починає діяти з дати направлення заставодержателем заставодавцю повідомлення, визначеного абз.5 вказаного пункту. Перегляд вартості предмету застави здійснюється у такому порядку - заставодержатель не рідше ніж один раз рік здійснює перегляд вартості з урахуванням конюнктури ринку та стану збереження Предмету застави. Для такого перегляду заставодавець зобовязаний надати заставодержателю в строк, визначений у попередньому реченні, але не пізніше 16 січня кожного року оригінал та нотаріально засвідчену копію звіту про оцінку майна та документів, що підтверджують повноваження оцінювачів.

Згідно п. 5.2 договору застави заставодержатель, у випадку невиконання заставодавцем п.1.2.2 договору застави, має право нараховувати останньому штраф в розмірі 0,2% від суми узгодженої сторонами оціночної вартості предмету застави за кожний календарний місяць.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, ст. 525, 526 ЦК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом.

З урахуванням приписів наведених норм, позивач на виконання умов кредитного договору 19.12.2013 року надав відповідачеві кредитні кошти в сумі 2 072 791,80 грн. Відповідач, в свою чергу, взяті на себе зобов'язання виконував належним чином, сплачував відсотки за користування грошовими коштами та здійснював погашення заборгованості за кредитом своєчасно до 28.02.2014 року, про що свідчать виписки з особливих рахунків, відкритих в ПАТ «Брокбізнесбанк» для обліку заборгованості відповідача за кредитним договором, та розрахунок заборгованості, доданий позивачем до позовної заяви.

28.02.2014 року, на підставі Постанови Правління Національного банку України від 28.02.2014 року № 107 « Про віднесення Публічного акціонерного банку «Брокбізнесбанк» до категорії неплатоспроможних» Виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 9 від 28.02.2014 року про виведення банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації у відповідності до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ст. 36 вищевказаного Закону з введенням тимчасової адміністрації запроваджуються особливий режим діяльності банківської установи, а саме не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

За змістом позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 1 квітня 2015 року у справі № 910/5560/14 та № 3-61гс15 від 29.04.2015 року, зобовязальні правовідносини, що складаються між сторонами на підставі договору банківського рахунка, мають майново-грошовий характер, відтак, у цьому випадку власники рахунків є кредиторами банку за майновою вимогою щодо розпорядження належними їм коштами. Таким чином, Верховний суд України наголосив на тому, що на осіб, які мають грошові кошти на рахунках в банківської установі під час запровадження у неї тимчасової адміністрації, розповсюджуються приписи пункту 1 частини пятої ст.36 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що робить неможливим перерахування коштів з поточного рахунку на рахунки в інші банки або у тому ж самому банку. Таким чином, суд зазначає про правомірне невиконання позивачем платіжних доручень відповідача про перерахування коштів з поточних рахунків, відкритих у «Брокбузнесбанку», на погашення заборгованості за кредитним договором, наданими після введення тимчасової адміністрації в «Брокбізнесбанку».

Згідно матеріалів справи на рахунках відповідача на час введення тимчасової адміністрації обліковувалося грошові в сумі, достатньої для виконання зобовязань за кредитним договором (т.1, а.с. 136) .

Як зазначає позивач, станом на 07.03.2015р. у відповідача утворилася заборгованість за кредитним договором , яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 1 900 059,14 грн., заборгованості за відсотками в сумі 371 147,12 грн. На вимогу суду, позивачем до матеріалів справи надані документи первинного бухгалтерського обліку (виписки з відповідних рахунків другого класу Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України), які відповідно до ст.ст.1, 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтверджують відображення в бухгалтерському обліку заборгованості відповідача у вищевказаних сумах.

Відповідач не спростовує правильність розрахунку заборгованості, проте вважає необґрунтованими вимоги позивача в цієї частині, посилаючись на його намагання виконати зобовязання шляхом своєчасного подання ним платіжних доручень на перерахування коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитом та відсотками (т.1, а.с. 122-135). Позивач повязує момент виконання зобовязання з моментом передання платіжних доручень Банк.

Проте, відповідно до приписів п.6.1.1 кредитного договору, відповідач прийняв на себе зобовязання здійснювати своєчасне повернення кредиту , сплачувати проценти та інші грошові зобовязання . Зі змісту пункту 4.1 договору повернення кредиту та сплата відсотків за користування кредитом здійснюється на рахунок № 29090028023002.

Враховуючи попередній висновок суду про неможливість проведення активних операцій з рахунків клієнтів банків, які знаходяться в процедурі тимчасової адміністрації, а також приписи ст. 30 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», за змістом якої переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі, суд не погоджується з позицією відповідача, що подання платіжних документів на виконання зобовязання є фактом виконання зобовязання.

За змістом ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього кодексу та інших актів цивільного законодавства. Враховуючи викладене, господарський суд прийшов до обґрунтованого висновку щодо відсутності достатніх та допустимих доказів, яки б свідчили про виконання або звільнення від виконання відповідачем зобовязань по поверненню кредитних коштів в строк, встановлений кредитним договором.

10.06.2014 року Національний банк України прийняв постанову № 339 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», на підставі якої Виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 45 від 11.06.2014 року про початок ліквідаційної процедури ПАТ «Брокбізнесбанк» та призначення уповноваженої особи фонду на ліквідацію Банку.

Згідно ст. 2 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Процедура ліквідації банківської установи регулюється нормами вищевказаного Закону, який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

За змістом частини 5 ст.45 зазначеного Закону протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку.

Як зазначає відповідач та не спростовує позивач, 18.06.2014 року він звернувся до позивача з заявою про включення його вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів на загальну суму 3 626 588,95 гривень, яка складається із суми всіх грошових коштів, які обліковується на рахунках відповідача в «Брокбізнесбанку» за договорами банківського рахунку.

Позивачем до матеріалів справи надано витяг з реєстру вимог кредиторів, акцептованих уповноваженою особою Фонду № 226/14 від 16.10.2014 року, з якого вбачається , що вимоги відповідача визнані банком та включені до реєстру в сумі 3 668 594,79 грн.

12.05.2015 року відповідач заявив позивачеві про зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку ст.610 ЦК України на загальну суму 3 626 558,95 грн. В поясненнях від 23.09.2015 року відповідач зазначав про те, що зараховуючи зустрічні вимоги, він виходив з того, що УДСО має кредитну заборгованість перед позивачем за спірним кредитним договором в сумі 1 839 085,06 грн. (частково тіло кредиту), в свою чергу Банк має заборгованість перед відповідачем за договорами банківського рахунку, у звязку з чим ним проведений залік зустрічних вимог за договором про надання овердрафту № 13-К/ДГРВ-13 (тіло кредиту) та зобовязаннями банку на вказану вище суму.

Позивач заперечує проти заліку зустрічних вимог, посилаючись на приписи ст.36 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якою заборонено протягом дії тимчасової адміністрації проведення заліку.

Проте, як свідчать обставини справи, відповідач заявив про зарахування зустрічних вимог 12.05.2015 року в ході ліквідаційної процедури позивача.

Судом встановлено, що на час проведення зарахування зустрічних вимог діюче законодавство не передбачало прямої заборони проведення зарахування вимог в процедурі ліквідації банківської установи. За змістом ст.601 ЦК України зобовязання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав. Для зарахування зустрічних вимог достатньо заяви однієї із сторін зобовязання. Враховуючи приписи ч.1 ст.202 ЦК, за змістом якої правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну , припинення прав та обовязків, заяву відповідача від 12.05.2015 року про зарахування зустрічних однорідних вимог слід розглядати як двосторонній правочин , направлений на припинення зобовязань відповідача за кредитним договором в сумі 1 839 085,06 грн. та позивача за зобовязаннями, включеними до реєстру акцептованих вимог кредиторів на тотожну суму. Відсутність прямої заборони на проведення зарахування зустрічних вимог в процедурі ліквідації банківської установи, відносить такий правочин до категорії оспорюваних правочинів. Сторони не надали суду доказів визнання судом недійсним правочину , який відбувся за заявою відповідача від 12.05.2015 року, тому господарський суд, враховуючи презумпцію правомірності правочину, правомірно виходив з того, що зазначений правочин є дійсним.

Господарським судом також враховано, що прогалина, яка існувала на час проведення зарахування, була подолана шляхом внесення змін до Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» від 11.08.2015 року. За змістом п. 8 ч. 2 ст. 46 в редакції зазначених змін, заборонено зарахування зустрічних вимог,у тому числі шляхом договірного списання. Проте, ці обмеження не поширюються на зобовязання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобовязань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами, виключно з урахуванням того, що:

за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку;

кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

Як свідчать матеріали справи, відносини, яки склалися між відповідачем та позивачем на час запровадження тимчасової адміністрації відповідають передумовам, визначеним законом для проведення зарахування зустрічних вимог.

За таких обставин, господарський суд дійшов до вірного висновку про правомірність зарахування зустрічних вимог, в тому числі на суму 1 839 085,06 грн.

Враховуючи вищевказане, доводи апеляційної скарги в цій частині до уваги не прийняті.

В ході розгляду спору у суді першої інстанції відповідач заперечував проти задоволення вимог в частині стягнення заборгованості за кредитом, яка повинна була бути сплачена за умовами договору до 16 грудня 2015 року.

Згідно ст.1054 ЦК України , до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 71 ЦК України. Відповідно до ст.1050 ЦК, якщо

договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до п.3.2 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» № 1 від 24.11.2014 року , Вищий господарський суд України зазначив, що частиною другою статті 1050 ЦК України встановлено санкцію за прострочення повернення чергової частини позики, а саме: позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, що належать йому відповідно до статті 1048 ЦК України. У такому випадку дострокове повернення кредиту не має ознак одностороннього припинення договірних зобов'язань та є належним способом захисту порушеного права.

Зі змісту документів, які надані позивачем в обґрунтування позову, відповідач прийняв на себе зобовязання повертати кредит частинами. Проте, як свідчать матеріали справи, зобовязання в цієї частині відповідачем не виконані у звязку з чим на час подання позову заборгованість склалася строкова заборгованість в сумі 1 209 128,62 грн. Враховуючи викладене, приписи ст. ст. 1050, 1954 ЦК, п.3.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» № 1 від 24.11.2014 року, господарський суд правомірно дійшов до висновку про те, що вимоги позивача щодо дострокового стягнення всієї заборгованості за кредитом є правомірними .

Враховуючи викладене, господарський суд задовольнив вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 60 974,08 грн., відсотками в сумі 371 147,12 грн. та припинив провадження по справі в частині стягнення кредиту в сумі 1 839 085,06 грн. у звязку із проведенням заліку після порушення провадження у справі в порядку п.1-1 ст.80 ГПК України.

Суд критично поставився до позиції відповідача, яка стосувалась заборони банку здійснювати нарахування відсотків в умовах запровадження відносно нього ліквідаційної процедури, відзиву ліцензії на здійснення банківських операцій та виведення банку з ринку. Так, за змістом ст. 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною послугою банка є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Як свідчать матеріали справи, послуга банку щодо надання кредитних коштів відповідачеві реалізована до введення процедур, передбачених Законом «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», проте виконання банком зобовязань щодо надання кредитних коштів, створило для відповідача зобовязання щодо повернення коштів та сплати відсотків за користування ними. Зі змісту ст.46 вищевказаного Закону вбачається, що нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси. Згідно кредитного договору, зобовязання відповідача щодо сплати відсотків та штрафних санкцій припиняються у випадку повернення кредиту в повному обсязі. Таким чином, запровадження відносно банку ліквідаційної процедури, не позбавляє позичальника зобовязань за укладеним кредитним договором.

Позивач, в порядку ст.625 ЦК України, заявив до стягнення інфляційні витрати та 3% річних за час прострочення сплати кредиту та відсотків , відсотків та комісії на загальну суму 260 503,75 грн. Господарським судом в цій частині правомірно відмовлено у задоволенні позову виходячи з наступного.

За змістом ст.17 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу, а саме коли при здійсненні своїх прав особа не утримується від дій, які могли б порушити права інших осіб, допускає дії , що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживає правом в інших формах,при здійсненні цивільних прав особа не додержується моральних засад суспільства.

Відповідно до ст.76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передумовою запровадження тимчасової адміністрації в банківської установі є порушення банком вимог нормативно-правових актів Національного банку та діючого законодавства, невиконання зобовязань перед кредиторами та вкладниками банку, зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України, тощо.

Проте, запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації банку забезпечує його пільгове становище по відношенню до кредиторів. Так, згідно ст. ст.36, 46 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), а також зобовязань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобовязань банку, в свою чергу під час ліквідаційної процедури не виникає жодних додаткових зобовязань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обовязкових платежів), крім витрат, безпосередньо повязаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Господарський суд враховував факт того, що відповідач своєчасно виконував зобовязання за кредитним договором до запровадження відносно позивача тимчасової адміністрації, а також забезпечив виконання приписів п. 6.1.10 кредитного договору, щодо щомісячного направлення на поточні рахунки , відкриті в АТ «Брокбізнесбанк», грошові потоки в розмірі, пропорційному долі кредитів в загальному кредитному портфелі відповідача. Проте, протиправна поведінка Банку, результатом якої стало запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації «Брокбізнесбанку», призвела до неможливості відповідачеві використовувати грошові кошти, розміщені на його рахунках у позивача та позбавила можливості своєчасно розраховуватися за кредитними зобовязаннями .

До того, ж суд прийняв до уваги те, що 13 квітня 2014 року Рада національної безпеки і оборони України прийняла рішення «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», на виконання якого та у відповідності до Закону України «Про боротьбу з тероризмом», керівником Антитерористичного центру при СБУ виданий Наказ від 07.10.2014 № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення», до яких віднесені Донецька та Луганська області з терміном дії АТО з 7.04.2014 року. Загальновідомими є факти активних бойових дій в зоні проведення антитерористичної операції, які паралізували роботу органів влади, підприємств, банківських установ тощо.

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців основним видом діяльності відповідача є діяльність у сфері охорони громадського порядку та безпеки в Донецькій області. Як пояснює відповідач та підтверджує висновок Торгово-промислової падати з 23.07.2014 року, Управління державної служби охорони при ГУ МВС України в Донецький області призупиняло свою роботу з надання послуг охорони за договорами, відповідно до наказу УДСО при ГУ МВС України в Донецькій області № 129 а. Розпорядженням КМУ України від 7 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження» визначено населені пункти, на території яких не здійснюють повноваження держані органи України. До переліку увійшли населені пункти Донецької області, у тому числі місто Донецьк, в яких відповідач здійснював послуги охорони. Враховуючи викладене, суд погоджується з тим, що відповідач опинився в умовах, які обєктивно ускладнили, а в деякий час зробили неможливим виконання ним зобовязань перед позивачем.

Згідно ст. 2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» завданням суду при здійсненні правосуддя на засадах верховенства права є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України. Реалізуючи ці завдання, суд повинен враховувати загальні засади цивільного законодавства,встановлені ст.3 ЦК України, а саме справедливість, добросовісність та розумність.

За таких обставин, суд зазначив, що порушення з боку Банку, яки призвели до запровадження відносно нього процедури ліквідації , а також пільгові умови, встановлені Законом «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», поставили в нерівні умови відповідача та позивача, що є порушенням ст. 13 Конституції України («Усі суб'єкти права власності рівні перед законом»), а саме позбавлення відповідача права на грошові кошти у вигляді інфляційних витрат та 3 % річних , при відсутності правової можливості останнього компенсувати такі ж самі витрати за рахунок позивача по зобовязанням, які випливають з договорів банківського рахунку, по яким банк має заборгованість перед відповідачем, призведе до порушень Конституції України, справедливого балансу між інтересами сторін та порушення маральних засад суспільства.

Крім іншого, суд зазначив, що за змістом Закону «Про індексацію грошових коштів населення» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно п. 3.1 Постанови Пленуму ВГСУ № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Господарський суд зазначив, що позивач просив стягнути інфляційні витрати та 3 % річних за період з 1.04.2014 року по 28.02.2015 року , тобто в період коли він перебував в процедурі виведення з ринку (тимчасова адміністрація з 28.02.2014 року по 12.06.2014 року) та ліквідаційної процедурі ( з 12.06.2014 року по теперішній час), а саме в період, коли банк був звільнений від виконання зобовязань, шляхом запровадженого законом мораторію на задоволення вимог кредиторів та запровадженням ліквідаційної процедури, з вводом якої зупиняється підприємницька діяльність Банку, а також в умовах коли на рахунках відповідача у Банку було достатньо коштів для виконання зобовязання. За таких обставин господарський суд не побачив ані витрат позивача від знецінювання коштів внаслідок інфляційних процесів , ані правових підстав для їх компенсації за рахунок відповідача.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції відмовив у задоволені вимог щодо стягнення інфляційних та 3 % річних, з чим погоджується і Донецький апеляційний господарський суд.

Відповідно до ст.ст. 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобовязання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав у строк, встановлений договором або законом. Особливості регулювання відповідальності за порушення грошових зобовязань у відносинах субєктів господарювання визначаються приписами статей 534, 549-552 ЦК України ст.ст. 229-234 ГК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань».

Згідно п. 7.2 кредитного договору позивач заявив до стягнення пеню за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 146 638,30 грн. Позивачем доданий до матеріалів позову розрахунок пені, з якого вбачається, що він здійснений за період з березня 2014 року по березень 2015 року.

При розгляді спору у суді першої інстанції відповідачем заявлялось клопотання про застосування строків позовної давності по зобовязаннях щодо сплати пені та штрафів.

Відповідно до ст.258 ЦК до позовних вимог про стягнення неустойки (штрафу,пені) застосовується позовна давність один рік. Позивач звернувся до суду з позовом 6.05.2015 року, тобто вимоги про стягнення пені за період з 17 березня 2014 року по 6 травня 2014 року заявлені поза межами строків позовної давності.

Згідно ст. 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Враховуючи викладене, господарський суд правомірно відмовив в задоволені вимог про стягнення пені, нарахованої в період з 17 березня 2014 року по 14.04.2014 року, у звязку із спливом строків позовної давності.

Стосовно вимог щодо стягнення пені за період з 14.04.2014 року по березень 2015 року господарський суд виходив з наступного.

30.10.2014 року розпорядженням № 1053-р Кабінет Міністрів України на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого увійшло місто Краматорськ.

Розпорядженням від 05.11.2014 року № 1079-р КМУ зупинено дію зазначеного вище розпорядження.

Проте, відмовляючи в задоволені позову в частині стягнення пені, нарахованої після 14.04ю2014 року, суд виходить з того, що згідно ст. 2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» завданням суду при здійсненні правосуддя на засадах верховенства права є забезпечення кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України. Гарантоване Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» право бути звільненим від відповідальності за невиконання зобовязань щодо повернення кредиту не може бути ілюзорним.

За змістом п.39 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. по справі «Серявін та інші проти України», будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, якою це право встановлено, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Згідно із ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. рішення Європейського суду є джерелом права для національних судів. Враховуючи викладене та принцип верховенства права, закріплений ст.8 Конституції України, господарський суд, з яким погоджується і судова колегія Донецького апеляційного господарського суду, дійшов до висновку, що незабезпечення державними органами передумов виконання Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» порушує той самий справедливий баланс та не може бути підставою для відмови в захисті прав відповідача судом.

Судом враховане, що відповідно до ч. 7 ст. 4 ГПК України забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Виходячи з викладеного та наявність прогалин у законодавстві, господарський суд застосував аналогію закону в частині визначення зони проведення АТО, шляхом застосування до спірних правовідносин аналогії закону.

Враховуючи приписи Закону України «Про боротьбу з тероризмом», прийнятий на його виконання та на виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» наказ керівника Антитерористичного центру при СБУ від 07.10.2014 № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення», Розпорядження КМУ України від 7 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження», а також усвідомлюючи загальновідомий факт місцезнаходження відповідача в деякий період в зоні активних бойових дій, а на час розгляду справи в зоні АТО, на думку Донецького апеляційного господарського суду, господарський суд правомірно застосував до правовідносин між позивачем та відповідачем ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та відмовив у задоволені вимог щодо стягнення пені, нарахованої в період проведення антитерористичної операції (з 14.04.2014 року по березень 2015 року).

Також, позивач заявляв до стягнення штрафи в сумі 8 291,16 грн. за невиконання п.1.2.2 договору застави № 46 та 103 639,59 грн. за невиконання п. 3.1.4 зазначеного договору.

Судом встановлено, що 19.07.2010 року між відповідачем та ПАТ «Українська охоронно-страхова компанія» укладено договір страхування транспортних засобів. Згідно додатку № КИ.ДМт06-01.71982 від 9.01ю2014 року обєктом страхування стали транспортні засоби, що є предметом застави за договором застави № 46. За змістом п. 4 вказаного додатку строк страхування визначений сторонами до 16.01.2015 року.

Як зазначає відповідач та свідчать додані до матеріалів справи доповідні записки, звернення до правоохоронних органів, зазначені транспортні засоби були втрачені відповідачем протягом травня 2014року - листопада 2014 року у результаті активних бойових дій та захоплень з боку озброєних угрупувань у містах Словянську, Краматорську, Артемівську, Донецьку. Наразі, як свідчать пояснення відповідача, у його володінні знаходиться 4 автомобілі : PEUGEOT 301 ( держномер 050332) PEUGEOT 301 ( держномер 050309) PEUGEOT 301 ( держномер 050347) PEUGEOT 301 ( держномер 051467), проте відповідач, в порушення п. 1.2.2 та 3.1.4 договору застави не здійснив їх страхування на новий строк , не забезпечив проведення оцінки зазначеного майна та не надав позивачеві висновки незалежного оцінювача для подальшої переоцінки предмету застави , посилаючись не те, що відносно Банку запроваджено процедуру ліквідації. Відповідно до ЦК України, Закону України «Про заставу» та до умов договору застави, запровадження процедури ліквідації щодо будь-якої сторони за договором застави не припиняє його дію та не звільняє сторін від обовязків, які ним встановлені.

Проте, відповідно до ст.551 ЦК України, ст.233 ГК, ст.83 ГПК України суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. В аспекті права на справедливий суд, передбаченого міжнародним договором, господарський суд скористався наданим національним законодавством України правом зменшити розмір штрафних санкцій у звязку з наступним.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» запроваджено антитерористичну операцію на території України. Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначений період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності зазначеним Указом Президента України та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

На час розгляду справи антитерористична операція триває.

Зі змісту ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» антитерористична операція включає комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Згідно зазначеного Закону райони проведення антитерористичної операції визначаються у тому числі керівництвом антитерористичної операції.

Як вищевказане, керівником Антитерористичного центру при СБУ виданий Наказ від 07.10.2014 № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення», відповідно до якого районами проведення АТО визначені

Донецька та Луганська області з терміном дії з 7.04.2014 року.

Відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом в районі проведення антитерористичної операції» встановлюється особливий порядок пов'язаний з наданням спеціальних повноважень, необхідних для забезпечення безпеки і здоров'я громадян, які опинилися в районі проведення антитерористичної операції, нормального функціонування державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств,установ, організацій. У звязку із зазначеними приписами Закону, Розпорядженням КМУ України від 7 листопада 2014 року № 1085-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення. До цього переліку увійшла 1/3 населених пунктів Донецької області, у тому числі місце попередньої реєстрації відповідача- м. Донецьк. Таким чином, ці території є неконтрольованими органами державної влади України, входять в зону АТО, у звязку з чим забезпечення виконання Конституційних основ правового господарського порядку в Україні, встановлених ст.42 Конституції України та ст.5 ГК України та забезпечення послуг охорони, які є основною діяльністю відповідача, на зазначених територіях є неможливим.

Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначені заходи для забезпечення підтримки субєктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, а саме накладено мораторій на нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості за кредитними зобовязаннями, на проведення перевірок органами і посадовими особами, уповноваженими законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, на примусову реалізацію предметів іпотеки, особливий порядок перереєстрації субєктів, тощо. Таким чином, Держава гарантувала визначеним вище субєктам пільгові умови виконання зобовязань, повязані із звільненням від відповідальності за порушення зобовязань, визначених законом.

Згідно витягу з ЄДРПОУ місцем реєстрації відповідача з листопада 2014 року є місто Краматорськ, а до вказаної дати відповідач мав реєстрацію в місті Донецьку.

Враховуючи місце розташування відповідача з квітня по листопад 2014 року в зоні активних бойових дій, неможливість забезпечення державними органами України стабільного функціонування підприємств в зазначений період в місті Донецьку та Донецької області, виникнення порушень саме в період активних бойових дій на території Донецької області, обєктивну втрату відповідачем ринку послуг, у звязку із захопленням 1/3 частини Донецької області, нестабільне фінансове положення відповідача, повязане з блокуванням з 28.02.2014 року його коштів на рахунках в «Брокбізнесбанку», втрату відповідачем 73% предмету застави, господарський суд за внутрішнім переконанням прийшов до висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафів за невиконання п. 1.2.2 та п.3.1.4 договору застави № 46 до 100 грн. за кожне порушення.

Враховуючи вищевказані обставини, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

У звязку з викладеним, керуючись ст..33. 99, 101-103, 105 ГПК України Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Донецької області від 30.11.2015 року у справі №905/7/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова Донецького апеляційного господарського суду набирає законної сили в день її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в 20-ти денний строк.

Головуючий суддя: О.Л. Агапов

Судді: С.А. Малашкевич

ОСОБА_3

Надруковано 5 прим:1-позивачу,1-відповідачу, 1-у справу,1-ДАГС,1-ГСДО