Ухвала суду № 55903879, 16.02.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2016 р. Справа № 876/655/16

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Гулида Р.М.,

суддів Кузьмича С.М., Улицького В.З.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2, на стороні відповідача - МТС Україна (ЗАТ УМЗ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ВДВС Ізюмського МУЮ Харківської області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2, на стороні відповідача - МТС Україна (ЗАТ УМЗ), в якому просить: визнати протиправною бездіяльність начальника ВДВС Ізюмського МУЮ Харківської області щодо невиконання приписів ст.ст. 49, 50 Закону України Про виконавче провадження - невинесення постанови про скасування арешту накладеною постановою від 20.12.2007 № б/н Ізюмського міськрайонного ВДВС на все майно ОСОБА_2 31.10.1983р. при завершенні виконавчого провадження від 19.12.2007р. № 11342322; зобов'язати начальника ВДВС Ізюмського МУЮ Харківської області винести постанову про скасування арешту у виконавчому провадженні від 19.12.2007 р. № 11342322 накладеного постановою від 20.12.2007 р. № б/н Ізюмського міськрайонного ВДВС на все майно ОСОБА_2 в порядку визначеному ст.ст. 49, 50 Закону України Про виконавче провадження - через завершення виконавчого провадження та відсутності повторного звернення стягувача і направити її до виконання у відповідний підрозділ реєстраційної служби.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідно до ухвали Франківського районного суду м. Львова від 09.04.2015 року у справі № 465/1734/15-ц, ОСОБА_1 визнана власником 1/12 частини квартири АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_2 на підставі рішення Франківського районного суду м.Львова від 03.06.2008 року по справі № 2-767/08 та додаткового рішення цього ж суду від 02.09.2009 року і витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 24257408, оформленого ОКП ЛОР БТІ та ЕО 27.10.2009 року. Зазначає, що при зверненні до РС ЛМУЮ із заявою про реєстрацію вищезазначеної квартири їй було відмовлено рішенням від 06.05.2015 року №21110141 у реєстрації права власності щодо 1/12 частини квартири АДРЕСА_2 та повідомлено, що постановою Ізюмського міськрайонного ВДВС від 20.12.2007 року № б/н на все майно ОСОБА_2 накладено арешт в процесі виконавчого провадження № 11342322. Стверджує, що звернулась до Ізюмського міськрайонного ВДВС із розясненням вищевикладених обставин та проханням винести постанову про скасування вказаного арешту в порядку визначеному ст.ст. 49, 50 Закону України Про виконавче провадження. У відповідь на звернення одержала лист від 30.06.2015 року № 8565 за підписом в.о. начальника ВДВС Ізюмського МУЮ, яким позивача було повідомлено про обставини винесення постанови про накладення арешту на майно ОСОБА_2, а також роз'яснено про необхідність вирішення питання щодо скасування арешту в судовому порядку. Крім того зазначає, що зверталась до відповідача про можливу оплату ОСОБА_1 заборгованості ОСОБА_2 перед ЗАТ УМЗ в сумі 2109,97 грн., проте жодної відповіді на своє повторне звернення не отримала. Вважає, що вказаною бездіяльністю порушено її конституційні права, зокрема право на вільне володіння, користування і розпорядження своєю власністю.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року, позов задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції щодо незастосування наслідків завершення виконавчого провадження № 11342322.

Зобовязано Відділ державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області застосувати наслідки завершення виконавчого провадження №11342322, а саме вчинити дії, направлені на скасування арешту майна, накладеного постановою від 20.12.2007 № б/н на все майно ОСОБА_2.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ВДВС Ізюмського МУЮ Харківської області подав апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції порушив норми матеріального права, а допущена упереджена оцінка зібраних доказів та довільне трактування законодавства за текстом постанови, не відповідає фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті позовних вимог.

Сторони в судове засідання не прибули, хоч про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів, у відповідності до ч.1 п.2 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглядати справу у порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача - суддю Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, мотивуючи це наступним.

Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою Франківського районного суду від 09.04.2015 р. у справі № 465/1734/15-ц визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в особі їх повноважних представників, за якою сторони домовились про наступне: ОСОБА_2 визнає та погоджується, що припинення права власності щодо належної йому 1/12 частини квартири АДРЕСА_2 не завдасть істотної шкоди його інтересам, як співвласника та членам його сім'ї; ОСОБА_2 погоджується відчужити на користь ОСОБА_1 належну йому 1/12 частину квартири АДРЕСА_3 при умові сплати на його користь грошової компенсації в сумі 25000 (двадцять пять тисяч) гривень, а ОСОБА_1, від імені якої діє ОСОБА_3, погоджується на цю умову та в якості компенсації вартості 1/12 частини квартири АДРЕСА_4 виплачує ОСОБА_2, від імені якого діє ОСОБА_4, 25000 (двадцять пять тисяч) гривень, які ОСОБА_4 отримав в повному обсязі перед підписанням даної мирової угоди; сторони визнають, що з часу підписання даної мирової угоди ОСОБА_1 на праві власності належить 1/12 частини квартири АДРЕСА_4, яка до цього часу належала ОСОБА_2 на підставі рішення Франківського районного суду м. Львова від 03.06.2008 р. у справі № 2-767/08 та додаткового рішення цього ж суду від 02.09.2009 р. і витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 24257408 оформленого ОКП ЛОР БТІ та ЕО 27.10.2009 р..

28.04.2015 ОСОБА_1 з метою державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_5, звернулась до реєстраційної служби ЛМУЮ із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за встановленою формою.

За результатами розгляду заяви державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_5 від 28.04.2015 р., встановлено що згідно інформації з єдиного реєстру заборон обєктів нерухомого майна наявні записи про арешт всього майна власника ОСОБА_2 та прийнято рішення від 06.05.2015 р. № 21110141 про відмову у державній реєстрації права власності, форма власності приватна, на квартиру № 54, що розташована Львівська область, м. Львів, вул. В.Великого, 83 за субєктом: ОСОБА_1, податковий номер НОМЕР_1.

10.06.2015 р. ОСОБА_1 звернулась до ВДВС Ізюмського МУЮ про скасування арешту, накладеного постановою державного виконавця Ізюмського МУЮ від 20.12.2007 р. № б/н на все майно ОСОБА_2.

30.06.2015 р. листом № 8565 ВДВС Ізюмського МУЮ повідомив, що згідно даних Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень на підставі виконавчого документа № 2-Н-234 виданого 18.10.2005 Ізюмським міськрайонним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_2 боргу на користь ЗАТ УМЗ боргу в сумі 2109,97 грн.

При цьому було зазначено, що державним виконавцем відповідно до Закону України Про виконавче провадження 20.12.2007 прийнято до виконання виконавчий документ, який відповідав вимогам ст. 18 Закону України Про виконавче провадження та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 11342322 25.03.2009 р. В даний час вищезазначене виконавче провадження закрито, виконавчий документ повернуто стягувачу без виконання, відповідно до вимог п. 2 ст.40 Закону України Про виконавче провадження. Виконавчий документ № 2-Н-234, виданий 18.10.2005 р. Ізюмським міськрайонним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_2 боргу на користь ЗАТ УМЗ в сумі 2109,97 грн. повторно до ВДВС Ізюмського МРУЮ Харківської області не подавався.

20.07.2015 р. ОСОБА_1 звернулась до ВДВС Ізюмського МУЮ з заявою про своє бажання добровільно сплатити заборгованість ОСОБА_2 перед ЗАТ УМЗ сумі 2109,97 грн., згідно виконавчого листа № 2-Н-234 виданого 18.10.2005 р. Ізюмським міськрайонним судом Харківської області, а також зясовувала можливість скасування накладеного арешту на майно ОСОБА_2 у випадку покриття боргу ОСОБА_2 перед ЗАТ УМЗ сумі 2109,97 грн.. Проте, жодної відповіді на заяву ОСОБА_1 від Відділу ВДВС Ізюмського МУЮ на адресу позивачки не надходило.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 закону України Про виконавче провадження рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Частиною 1 ст. 6 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно ч.1, 2 ст. 11 Закону України Про виконавче провадження державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

За змістом ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно вимог ст. 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - ст. 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - ст. 48 цього Закону.

Відповідно до наявних доказів, постановою 20.12.2007 року старшого державного виконавця було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №11342322 з примусового виконання виконавчого листа № 2-Н-234, виданого18.10.2005 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_2 боргу на користь ЗАТ УМЗ в сумі 2109,97 грн.

Також, 20.12.2007 року державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно ОСОБА_2 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику ОСОБА_2

У подальшому, постановою від 25.03.2009 року ВП № 11342322 головного державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувану, виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п. 2 ст. 40 Закону України Про виконавче провадження.

Згідно з п. 2 ст. 40 Закону України Про виконавче провадження, у редакції чинній на момент винесення постанови, виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав, передбачених пунктами 2 - 6 частини першої цієї статті, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання в межах строків, встановлених статтею 21 цього Закону.

Необхідно зазначити, що виконавчий лист № 2-Н-234 виданий 18.10.2005 р. Ізюмським міськрайонним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_2 боргу на користь ЗАТ УМЗ в сумі 2109,97 грн. повторно предявлений до виконання не був.

Відповідно до п. 4.10.1 Інструкції про проведення виконавчих дій затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 № 74/5, в редакції на момент винесення постанови, у разі закінчення виконавчого провадження, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу за ст. 40 Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав, за змістом ст. 40-1 Закону, - припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених Законом.

Згідно з 4.10.2 Інструкції, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження (окрім випадків направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби), повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Отже, у разі прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець зобовязаний зазначити у такій постанові, зокрема, про скасування арешту накладеного на майно боржника. Однак, у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу від 25.03.2009 р. у виконавчому провадженні № 11342322, про скасування арешту, накладеного на усе майно позивача, як боржника у виконавчому провадженні, у ній не зазначено.

Як встановлено по справі, матеріали виконавчого провадження № 11342322 з примусового виконання виконавчого листа № 2-Н-234 виданого 18.10.2005 Ізюмським міськрайонним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_2 боргу на користь ЗАТ УМЗ в сумі 2109,97 грн. знищено згідно з Порядком роботи з документами в органах ВДВС, затвердженого 25.12.2008 р. наказом МУЮ № 2274/5 та актом вилучення виконавчих проваджень для знищення від 27.02.2013 р..

В цей же час, позивачка неодноразово зверталась до апелянта щодо зняття арешту з 1/12 частини квартири АДРЕСА_2.

Згідно загальної декларації прав людини (ст. 17), кожна особа має право мирно володіти майном і не може бути позбавлена цього майна. За статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції по правам людини від 20.03.1952 р. передбачено, що кожна особа має право на повагу свого майна. Ніхто не може бути позбавлений свого майна не інакше як в інтересах суспільства та на умовах передбачених законами та загальними принципами міжнародного права. Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожна особа має права на володіння своєю власністю та відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді дій або бездіяльність органів державної влади, посадових осіб. Кожен має право будь-якими засобами не забороненими законом захищати свої права від порушень та протиправних посягань.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що з метою захисту порушених прав та інтересів позивача адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Перевіривши дійсні обставини справи та додатково проаналізувавши зібрані документальні докази по матеріалах справи, колегія суддів прийшла до переконання про те, що суд першої інстанції у відповідності до вимог ст.200 КАС України, правильно встановив обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. 160, ст. 195, ст. 197, п.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року у справі №813/5423/15 без змін.

Стягнути з Відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції в дохід Державного бюджету України 535 грн. 92 коп. судового збору.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Р.М. Гулид

Судді: С.М. Кузьмич

ОСОБА_6