Рішення № 55875076, 17.02.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/6101/14-ц Головуючий у І інстанції Кравченко М. В.Провадження № 22-ц/780/393/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 17.02.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

17 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді: Ігнатченко Н.В.,

суддів: Поліщук М.А., Кашперської Т.Ц.,

за участю секретаря: Вербової І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 листопада 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

у с т а н о в и л а:

В липні 2014 року ПАТ «Родовід Банк» звернулися до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням збільшених позовних вимог, просили стягнути з ОСОБА_2на свою користь заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 30110,63 дол. США та 10 226919,09 грн., а також понесені витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29 січня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк», найменування якого змінено на ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_2було укладено кредитний договір № 33.3/АА-002.08.2 з подальшим внесенням до нього змін та доповнень, за умовами якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 30567,00 дол. США з метою купівлі автомобіля та сплати страхових платежів з процентною ставкою 12,5 % річних за користування кредитом та з кінцевим терміном повернення до 29 січня 2015 року включно.

Позивач вказав, що свої зобовязання за кредитним договором виконав в повному обсязі, натомість відповідач своїх зобовязань належним чином не виконував, своєчасно платежі в рахунок погашення суми кредиту та нарахованих процентів не вносив, а тому станом на 17 лютого 2015 року у нього утворилася заборгованість, яка підлягає до стягнення в судовому порядку.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 листопада 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В апеляційній скарзі апелянт звертає увагу на порушення норм процесуального права призначаючи експертизу. Відповідач не надав жодних своїх розрахунків щодо суми боргу, з якою він не погоджується.

З приводу неотримання особисто відповідачем кредитних коштів у касі банку апелянт розяснює, що кредитні кошти за умовами кредитного договору перераховані на рахунок продавця автомобіля, на придбання якого позичальник брав кошти.

Також зазначає, що кредитний договір містить всі істотні умови, яких сторони досягли під час його укладення та скріпили підписами.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що зявилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог, оскільки укладений між сторонами кредитний договір не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства, а як наслідок не дає достатніх правових підстав для стягнення кредитних коштів в судовому порядку.

Проте колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду.

Судом встановлено, що 29 січня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк», найменування якого змінено на ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_2було укладено кредитний договір № 33.3/АА-002.08.2, відповідно до якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 30567,00 дол. США для купівлі автомобіля та сплати страхових платежів, з процентною ставкою 12,5 % річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення до 29 січня 2015 року включно.

Додатковими угодами від 21 жовтня 2008 року та від 10 червня 2009 року до кредитного договору № 33.3/АА-002.08.2 вносилися зміни в частині особливих умов договору та розміру процентної ставки, відповідно по датах - на 16% та 14,5%.

Забезпеченням виконання зобовязань за кредитним договором є застава автомобіля марки Volkswagen Passat B6 згідно договору застави від 29 січня 2008 року та порука, згідно договору поруки від 29 січня 2008 року ОСОБА_3, який помер 23 грудня 2009 року.

Позивач свої зобовязання за кредитним договором виконав, надавши відповідачу кредит у погодженому розмірі, шляхом перерахування коштів на рахунок продавця автомобіля, що підтверджується заявою на видачу готівки № 1420_24 та квитанцією № 1420_21 від 29 січня 2008 року (а.с.33,34 т.1).

На підтвердження позовних вимог Позивачем до матеріалів справи було долучено виписки по особовому рахунку відповідача, в яких відображено рух коштів по рахунках за весь період, починаючи з дня укладення кредитного договору, по день звернення до суду з позовом.

Останній платіж ОСОБА_2 здійснив 07 грудня 2010 року, чимпорушив умови кредитного договору та вимоги цивільного законодавства, не забезпечивши своєчасне погашення кредиту, внаслідок чого станом на 17 лютого 2015 року у нього утворилася заборгованість перед ПАТ «Родовід Банк», за розрахунком позивача,в загальному розмірі 30110,63 дол. США та 10 226919,09 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 18631,31 дол. США; заборгованості за процентами по кредиту 11 479,32 дол. США; пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості 10174,49 грн.; 3 % річних від суми простроченої кредитної заборгованості 52243,60 грн.

Вказані суми заборгованості позивач підтверджує розрахунками наданими разом із заявою про збільшення позовних вимог.

Відповідно до положень ст. 204 ЦК України, якою встановлена презумпція правомірності правочину, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обовязки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Отже, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обовязки підлягають виконанню.

Як убачається з матеріалів справи, кредитний договір, укладений між позивачем та відповідачем, недійсним не визнавався, його недійсність прямо не встановлена законом, а відтак він є чинним і підлягає виконанню.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За таких обставин, суд першої інстанції в порушення норм матеріального права на зазначене уваги не звернув, не врахував, що зобовязання відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України припиняється з підстав, передбачених договором, або законом (ст. ст. 599, 600, 601, 604-609 ЦК України) і дійшов до помилково висновку про відмову в задоволенні позову з підстав недоведеності позовних вимог.

Висновки проведеної у справі судово-економічної експертизи від 28 вересня 2015 року № 138 в частині невідповідності кредитного договору деяким вимогам законодавства, неможливості встановлення факту отримання кредитних коштів та відсутність зазначення у договорі суттєвих умов щодо кредитування, навіть у випадку доведення цих обставин, само по собі, без вирішення вимог про визнання такого договору недійсним, не тягнуть за собою недійсність вказаного правочину.

Частиною 1 ст. 58 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обовязковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, виходячи з підстав і предмету позову, що розглядається, вищевказані обставини хоч і підлягали зясуванню, однак вони не могли впливати на результати їх вирішення.

Разом з тим, розглядаючи спір, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених ст. 267 ЦК України, так як позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом, на застосуванні якого наполягав відповідач у письмовій заяві, а банком не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причини пропущення строку позовної давності та не подано клопотання про поновлення цього строку.

На запитання суду щодо поважності причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду з позовом, представник апелянта не назвав жодної причини.

Так, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобовязання є прострочення невиконання зобовязання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобовязання» (ст. ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Як убачається зі змісту кредитного договору, сторони встановили як строк дії договору до повного погашення позичальником заборгованості за кредитом та процентів за користування ним, кінцевий строк повернення кредиту до 29 січня 2015 року (п. 3.2 договору), так і строки виконання зобовязань зі щомісячним погашенням платежів, щомісяця до 10 числа включно кожного календарного місяця для основної заборгованості (п. 3.1 договору) і для процентів за користування кредитом (п. 3.3 договору).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Про правові наслідки порушення зобовязання боржником йдеться також у ч. 1 ст. 611, ч. 2-4 ст. 612 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника.

Як зазначалося вище, сторони встановили як строк дії договору до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобовязань, так і строки виконання зобовязань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню у строк до 29 січня 2015 року.

Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобовязань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобовязання згідно із ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строкупочинається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Судом встановлено, що згідно з умовами кредитного договору (п.п. 3.1, 3.3) позичальник зобовязаний погасити заборгованість за кредитом, шляхом внесення коштів на позичковий рахунок щомісяця до «10» числа, і щомісяця в період до «10» числа сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити пеню за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним (п. 3.9.).

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобовязання, які деталізують обовязок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обовязку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13 та в силу положень ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для судів.

Зважаючи, що за умовами договору погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальником частинами до 10 числа (включно) кожного календарного місяця, наступного за звітним, у рахунок якого вносяться кошти, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобовязань.

Згідно із даними уточненого розрахунку заборгованості за кредитним договором від 29 січня 2008 року № 33.3/АА-002.08.2 та квитанції № НФ 3329/1, жодних платежів в рахунок погашення заборгованості з 7 грудня 2010 року від позичальника не надходило (а.с. 106-108, 115). У свою чергу банк звернувся до суду із зазначеним позовом 30 липня 2014 року.

Отже, ураховуючи те, що у разі неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Крім того, як розяснено Пленумом Верховного Суду України в постанові від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

У порушення ст.ст. 212-214 ЦПК України суд першої інстанції вказані обставини справи та розяснення постанови Пленуму не врахував, відмовляючи у задоволені позову з посиланням на ст. 267 ЦК України, тобто з підстав пропуску строку позовної давності, одночасно дійшов до помилкового висновку про недоведеність позовних вимог.

Колегія вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного зясування обставин справи, із порушенням вимог матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню.

Оцінюючи обґрунтованість доводів позивача щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, колегія суддів враховує наступне.

Оскільки за кредитним договором, укладеним між позивачем і відповідачем ОСОБА_2 утворилася заборгованість внаслідок порушення умов кредитного договору, виникає необхідність захисту права позивача шляхом стягнення заборгованості.

Доводи позивача, що загальний строк позовної давності щодо виконання зобовязання, визначений законодавством, не минув, а тому є підстави для стягнення заборгованості в повному обсязі, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки перебіг позовної давності починається в залежності від закінчення строку сплати кожного із щомісячних платежів, і відхиляються колегією суддів.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного зясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування з ухваленням нового рішення.

Враховуючи, що відповідачем заявлено клопотання про застосування позовної давності у спірних правовідносинах, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити вказане клопотання, а позовні вимоги задовольнити частково, відмовити в задоволенні позову в частині позовних вимог до 10 дипня 2011 року, а пені до 10 липня 2013 року з підстав спливу позовної давності.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором, наданим позивачем, вбачається, що заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором, з урахуванням строку позовної давності, за період з 10 липня 2011 року (початок перебігу позовної давності перед зверненням до суду) по 10 липня 2014 року становить: сума заборгованості по кредиту 13100,04 доларів США, сума заборгованості за процентами по кредиту 1899,48 доларів США (а. с. 13-21); сума 3 % річних 12059,19 грн.,пеня за період з 10 липня 2013 року по 10 липня 2014 року 56658 (пятдесят шість тисяч шістсот пятдесят вісім) гривень 09 копійок, факт її наявності і розмір відповідачем не спростований, будь-яких інших розрахунків відповідачем на надано, тому позов в цій частині підлягає до задоволення. В іншій частині позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишити без задоволення.

Відповідно до ст.88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені позивачем судові витрати в сумі 7673грн 40 коп.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 209, 218 ЦПК України, колегія суддів, в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Родовід Банк»задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 листопада 2015 року скасувати, та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором № 33.3/АА-002.08.2 від 29 січня 2008 року за період з 10 липня 2011 року по 10 липня 2014 року 13100 (тринадцять тисяч сто) доларів США 04 центи заборгованість за кредитом, 1899 (одна тисяча вісімсот девяносто девять) доларів США 48 центів заборгованість за відсотками, 12059 (дванадцять тисяч пятдесят девять) гривень 19 копійок три проценти річних, та пеня за період з 10 липня 2013 року по 10 липня 2014 року 56658 (пятдесят шість тисяч шістсот пятдесят вісім) гривень 09 копійок, та судовий збір 7673грн 40 коп.

В іншій частині позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: