Ухвала суду № 55875045, 17.02.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/3423/15-ц Головуючий у І інстанції Шинкар А. О.Провадження № 22-ц/780/1263/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 47 17.02.2016

УХВАЛА

Іменем України

17 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Антоненко В.І., Поліщука М.А.,

за участю секретаря : Вербової І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та поділ спільного сумісного майна подружжя,

у с т а н о в и л а:

В травні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що в період з 25 січня 1997 року по 7 липня 2012 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3

У день їхнього весілля, у присутності гостей, батьки відповідача подарували їм незакінчений будівництвом житловий будинок (збудований на 74,5%), що знаходиться по вул. Лесі Українки, 34 в с. Княжичі Броварського району Київської області, а сам договір дарування був оформлений 17 червня 1997 року на ім'я відповідача.

За час перебування в шлюбі подружжям було добудовано житловий будинок, прибудовані до нього допоміжні приміщення, проведені всі внутрішні оздоблювальні та інженерні роботи, зведені на прибудинковій території нові будівлі і споруди: гараж-літня кухня, вбиральня, а також облаштовано прибудинкову територію: по периметру встановлено металевий паркан з воротами, викладено тротуар з асфальтобетону та встановлено колонку.

Позивач вказала, що впродовж 2000-2011 років вона працювала на посадах і отримувала дохід, які дозволяли їй брати активну участь у фінансовому забезпеченні будівництва вищенаведених об'єктів нерухомості та благоустрою. Крім того, в зазначений період часу нею неодноразово залучалися кредитні кошти в різних банківських установах.

Починаючи з 2010 року, сторони перестали жити однією сім'єю і вести спільне домогосподарство, тому вона змушена була неодноразово порушувати перед відповідачем питання щодо розірвання шлюбу та розподілу нажитого майна, зокрема, того яке стосувалося новобудов у вищезазначеному домоволодінні.

8 травня 2012 року між нею та відповідачем був укладений нотаріально посвідчений договір дарування частки у праві власності на житловий будинок, згідно якого відповідач подарував їй 1/4 частку житлового будинку по вул. Лесі Українки, 34 в с. Княжичі Броварського району Київської області, та за яким у її користування перейшло дві житлові кімнати, а у користування відповідача три житлові кімнати, котельня, усі надвірні будівлі.

Позивач вважає, що в такий спосіб відповідач фактично позбавив її права на частину майна, яке було набуте ними за час шлюбу, на яке нею особисто були витрачені чималі кошти, і яке відповідно до положень ст.ст. 60, 62 СК України, ст. 368 ЦК України є спільною сумісною власністю подружжя.

У звязку з наведеним та посилаючись на те, що розподіл спільно нажитого за час шлюбу майна, що стався в результаті укладання договору дарування від 8 травня 2012 року, є невигідним для неї, протиправним і несправедливим, стався під впливом обману з боку відповідача, навмисного і цілеспрямованого введення ним її в оману, через її правову неграмотність і необізнаність, через її необачність і не усвідомлення нею до кінця настання правових наслідків за такою угодою, через її хибні (помилкові) уявлення про об'єкти спільної сумісної власності подружжя, та порядок визначення часток подружжя при поділі майна, яке є їхньою спільною сумісною власністю, позивач просила визнати договір дарування частки у праві власності на житловий будинок від 8 травня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області і зареєстрований в реєстрі за № 1316, недійсним, таким що був вчинений нею під впливом помилки; здійснити поділ між нею та відповідачем спільного сумісного майна, набутого ними під час шлюбу, виділивши у власність кожного по 1/2 частині домоволодіння по вул. Лесі Українки, 34 в с. Княжичі Броварського району Київської області.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обгрунтування своїх вимог зазначає, що вона, як особа, яка чинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, і на підтвердження указаного надала усі можливі та допустимі докази, яким судом першої інстанції не надано належної правової оцінки. Вважає, що подароване батьками відповідача майно істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок її грошових затрат, а тому має бути визнано обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що зявилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав визнавати договір дарування частки у праві власності на житловий будинок недійсним, оскільки позивачем не доведено його укладання внаслідок помилки.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в період з 25 січня 1997 року по 7 липня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.

17 червня 1997 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування будинку, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу за реєстровим № 2919, відповідно до якого батько відповідача подарував, а відповідач прийняв у дар незакінчений будівництвом житловий будинок, збудований на 74,5%, без надвірних будівель, що знаходиться по вул. Лесі Українки, 34 в с. Княжичі Броварського району Київської області.

8 травня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування частки у праві власності на житловий будинок, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу за реєстровим № 1316, за умовам якого відповідач подарував позивачу 1/4 частку у праві власності на житловий будинок № 34 по вул. Лесі Українки в с. Княжичі Броварського району Київської області.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.ч. 3, 5 ст. 203 ЦК України, згідно з якими волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Проводячи правовий аналіз зазначених норм, слід дійти висновку, що обставини щодо яких помилилася сторона правочину мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. А помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно із ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобовязується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обовязок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Як убачається зі змісту оспорюваного договору (п.п. 1.4., 4.2., 4.3.), сторони засвідчили, що після отримання дарувальником у дар незавершенного будівництвом будинку, вони, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з 25 січня 1997 року, за спільні кошти здійснили добудову будинку та побудували усі надвірні будівлі. У зв'язку з цим, за їх взаємною згодою частка дружини у праві власності на житловий будинок визначається у розмірі 1/4 і дарується за цим договором.

Сторони підтвердили, що договір відповідає їх дійсним намірам та не є фіктивним чи удаваним правочином; їх волевиявлення є вільним та відповідає їх внутрішній волі; у них відсутні заперечення щодо кожної з умов договору; вони однаково розуміють значення та умови договору, його правові наслідки.

Крім цього, сторони погодились, що перед укладенням договору їм роз'яснені нотаріусом положення статей 62, 64, 69, 70 СК України; дарування саме 1/4 частки у праві власності на житловий будинок відповідає їх взаємній волі та внутрішній волі кожного з них.

На виконання вимог статей 182 і 210 ЦК України, договір був підписаний сторонами та посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5 за реєстровим № 1316.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку не має місця факту вчинення правочину внаслідок помилки, оскільки підписуючи договір дарування, позивач усвідомлювала який саме договір вона підписує і які наслідки після його укладення настануть.

При цьому, у позивача існувала можливість при належній турботливості та обачності при підписанні договору отримати всю необхідну їй іншу інформацію, а як наслідок передбачити правові наслідки отримання частки житлового будинку в дар.

Згідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.

У відповідності ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Посилання позивача про те, що житловий будинок був подарований обом сторонам спору не заслуговують на увагу та спростовуються самим договором дарування від 17 червня 1997 року, який укладено відповідно до вимог ч. 2 ст. 719 ЦК України.

Також позивачем не доведено тих обставин, що за час шлюбу будинок істотно збільшився у своїй вартості внаслідок її особистих трудових та грошових затрат, з огляду на те, що на момент дарування він був збудований на 74,5%, а свідки підтвердили лише перелік виконаних робіт.

Навіть у разі доведення цієї обставини, вона не може вплинути на вирішення спору в рамках даної справи, оскільки у договорі дарування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 погодились, що вони за спільні кошти здійснювали добудову будинку та побудували усі надвірні будівлі та за взаємною згодою визначили частку позивача у праві власності на житловий будинок у розмірі 1/4.

Таким чином, докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

За таких обставин, судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленими обставинами справи й не може бути скасоване з підстав викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: В.І. Антоненко

ОСОБА_6