Ухвала суду № 55870111, 16.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2016 року м. Київ К/800/14653/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ) на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2015 року у справі № 826/14852/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екстудер» (далі - Товариство) до ДПІ,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2014 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0000792203, № 0000802203 від 7.02.2014 щодо збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток і податку на додану вартість.

Зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення спростовуються наявними в матеріалах адміністративної справи первинними документами.

12 грудня 2014 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва, залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2015 року, позов задоволено.

Податкові повідомлення-рішення ДПІ № 0000792203, № 0000802203 від 7.02.2014 визнані протиправними та скасовані.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, з 13.01.2014 до 16.01.2014 ДПІ була здійснена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства щодо правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ «Поліпласт-КР» за період з 1.01.2012 до 31.07.2013, за наслідками якої 23.01.2014 був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п.,п. 138.1, 138.2, 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України занижений податок на прибуток у розмірі 16 450,00 грн., а також у порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198, п.,п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України завищений податковий кредит із податку на додану вартість у розмірі 15 667,00 грн.

7 лютого 2014 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0000792203 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 20 562,50 грн., № 0000802203 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 23 500,50 грн.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову обґрунтованими з таких підстав.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з абз. 2 п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5.06.1995 за № 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Суди встановили, що 1.11.2012 між Товариством та Товариством з обмеженою відповідальністю «Поліпласт-КР» був укладений договір поставки №1/11/12, відповідно до якого ТОВ «Поліпласт-КР» поставило Товариству товар.

7 листопада 2012 року між Товариством та ТОВ «Поліпласт-КР» був укладений договір надання послуг № 15.

Для підтвердження виконання зазначених договорів Товариство надало специфікацію до договору № 15 від 7.11.2012; довідки статистики; товарно-транспортні накладні; видаткові та податкові накладні; рахунки на оплату; заявки на поставку продукції (специфікацій); листи-пропозиції ТОВ «Поліпласт-КР»; банківські виписки; акти прийому-передачі матеріалів; акти прийому - передачі матеріалів (давальницької сировини) у подальшу переробку; накладні на повернення; договір оренди обладнання; штатний розпис Товариства; оборотно-сальдові відомості за 2012-2014 роки; докази наявності в оренді виробничих та складних приміщень.

Також, на обґрунтування руху активів і ділової доцільності взаємовідносин із ТОВ «Поліпласт-КР» Товариство надало копії договорів із третьою особою та первинні документи щодо виконання своїх зобов'язань перед третьою особою.

Суди правильно зазначили, що акт перевірки не містить доказів невідповідності наданих Товариством під час перевірки первинних документів бухгалтерського та податкового обліку вимогам ч. 2 ст. 3, ст. 4, ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Досліджені документи бухгалтерського та податкового обліку мають обов'язкові реквізити відповідно до нормативних документів, які регламентують порядок їх складання.

Таким чином, надані Товариством первинні документи за змістом і формою є первинними документами у розумінні вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містять інформацію про здійсненні господарські операції.

Висновки податкового органу про порушення Товариством вимог чинного законодавства України, сформовані на підставі акту Кріворізької південної міжрайонної державної податкової служби Дніпропетровської області №98/222/33453224 від 25.04.2013 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Поліпласт-КР»», є необґрунтованими, оскільки результати аналізу фінансово-господарської діяльності контрагента, відповідно до вимог податкового законодавства України, не можуть бути підставами для застосування санкцій щодо Товариства.

Суди обґрунтовано зазначили, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, Товариство не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом Товариства вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.