Ухвала суду № 55870041, 10.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2016 року м. Київ К/800/56453/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів в Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року

у справі № 813/920/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рента»

до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рента» (далі - ТОВ «Рента») звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 21 січня 2013 року № 0000011540/1028 та № 0000021540/1029.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року, позовні вимоги ТОВ «Рента» задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 21 січня 2013 року № 0000011540/1028 та № 0000021540/1029.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалені у справі судові рішення і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами відповідача не погодився, просив касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання осіб, які беруть участь у справі належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, справа розглядається відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку правомірності відображення ТОВ «Рента» в податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012 року залишку від'ємного значення попередніх податкових періодів, за результатами якої складено акт перевірки від 09 січня 2013 року № 7/15- 4/20841463, згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- пункту 44.1 статті 44, пункту 187.1 статті 187, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 818, 00 грн.

- пункту 44.1 статті 44, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що полягало в завищенні ТОВ «Рента» залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, за жовтень 2012 року в сумі 469 043 грн.

Підставою для висновків, викладених в акті перевірки, про наявність порушень податкового законодавства позивачем був встановлений в ході перевірки факт безпідставного відображення у податковому обліку вартості господарських операцій з ТОВ «Оптіум-Компані», ТОВ «Будторг-Імпекс» у зв'язку з документальним не підтвердженням реальності здійснення господарських операцій.

На підставі вказаного вище акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 21 січня 2013 року:

№0000011540/1028, яким ТОВ «Рента» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 468 043, 00 грн.

№0000021540/1029, яким ТОВ «Рента» збільшено розмір грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на загальну суму 3523, 00 грн., в тому числі: 2 818,00 грн. - за основним платежем, 705,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що господарські операції, здійснені між позивачем та його контрагентами, підтверджуються відповідними документами бухгалтерського та податкового обліку, оформленими належним чином.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 201 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суми податку на додану вартість для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства. Якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них, адже законом іншого не передбачено.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та його контрагентами ТОВ «Оптіум-Компані» та ТОВ «Будторг-Імпекс» укладено договори купівлі-продажу запчастин та комплектувальних виробів.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами надано податкові накладні, видаткові накладні, специфікації, банківські виписки.

Крім того, як свідчать встановлені судами попередніх інстанцій обставини, на підтвердження реальних змін майнового стану позивачем надано докази використання придбаних товарів у господарській діяльності. Так, на підставі укладених договорів, придбані товари реалізовані позивачем за допомогою комісіонера Воєнно-промисловій корпорації Міністерства оборони Судану та АТ Воєнний авіаційний завод № 2 (Польща).

Таким чином, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, наявні у матеріалах справи первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми до податкового кредиту.

Відповідачем не наведено будь-яких доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Висновки відповідача не ґрунтуються на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, а відтак не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Як підставу для висновків про відсутність реального виконання передбачених договорами господарських зобов'язань, податковий орган посилався на відсутність товарно-транспортних накладних, копій сертифікатів якості, паспортів на придбані товари. Проте, товарно-транспортні накладні, сертифікати якості та паспорти податковим законодавством не визначено як обов'язкові первинні документи на підтвердження реального здійснення господарської операції. При цьому, оцінка таким операціям повинна даватись комплексно, з урахуванням всіх особливостей укладених правочинів та первинних документів, що і було належним чином зроблено судами першої та апеляційної інстанцій.

Доводи відповідача про відсутність у позивача необхідного для зберігання придбаного товару складу, засобів розвантаження, та робочої сили самі по собі не є доказом безтоварності господарських операцій, адже специфіка підприємницької діяльності з купівлі-продажу товару, полягає у тому, що підприємству, яке реалізує товарно-матеріальні цінності, особливо підприємству, що є перепродавцем товару, не вимагається, ані значної кількості працівників, ані наявності складських приміщень та засобів для розвантаження товару для виконання взятих на себе зобов'язань; до того ж, ДПІ не доведено неможливості придбання та реалізації запчастин та комплектувальних виробів наявними у нього силами та засобами з урахуванням видів та обсягів поставлених товарів.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів в Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак