Ухвала суду № 55868403, 09.02.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2016 р. № 876/1394/15 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Гінди О.М.

суддів:Качмара В.Я., Ніколіна В.В.

за участю секретаря судових засідань:ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Архітектура і сервіс» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2015 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Архітектура і сервіс» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

24.10.2014 ПП «Архітектура і сервіс» (далі позивач, Підприємство) звернулося в суд із адміністративним позовом до ДПІ у Залізничному районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області у якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001932201/8383 від 06.06.2014 року на суму 11793,23 грн з податку на прибуток та № 0001922201/8382 від 06.06.2014 на суму 1044,00 грн з податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що викладені в акті перевірки від 26.05.2014 висновки, не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам чинного податкового законодавства, а тому, податкові повідомлення-рішення контролюючого орану прийняті на підставі вказаного акту є неправомірними. Зазначає, що твердження про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами - ТОВ «Промтехметал», ТОВ «Крафт ЛВ», ПП «Воллі», зокрема, у зв'язку з відсутністю товарно-транспортних накладних на товар, є лише припущеннями контролюючого органу, на переконання позивача, нічим не обґрунтованими. Зокрема, позивачем на підтвердження факту реальності таких операцій подано усю необхідну первинну документацію, долучену до матеріалів справи, та такі є достатньою підставою для відображення як у бухгалтерському так і податковому обліку вчинених операцій позивача з контрагентами. ДПІ у Залізничному районі м. Львова не уповноважена встановлювати недійсність/нікчемність правочинів, оскільки це можливо встановити у судовому порядку, про що відповідач до суду не звертався. Крім того, акцентовано на тому факті, що в момент вчинення оподатковуваних операцій усі контрагенти позивача зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.01.2015 у задоволенні позову відмовлено.

Із цією постановою суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з неповним зясуванням обставин справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив та просить залишити її без задоволення.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може.

Судом встановлено, що ДПІ у Залізничному районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань повноти декларування, нарахування та своєчасності сплати в бюджет податків і обов'язкових платежів під час взаємовідносин із ТОВ «Промтехметал», ТОВ «Крафт ЛВ», ПП «Воллі», іншими суб'єктами господарювання із ознаками фіктивності за період з 01.01.2011 року по 01.12.2011 року, про що складено відповідний акт перевірки № 1258/22-01-25554567 від 26.05.2014 року (а.с.16-52).

Вищевказаним актом перевірки, зокрема, встановлено порушення вимог:

- підп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, підп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139, п. 146.1, п. 146.5 ст. 146 Податкового кодексу України (далі - ПК), що призвело до заниження податку на прибуток всього на суму 11793,23 грн, в т.ч. за 2 квартал 2011 року на суму 11793,23 грн;

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК, що призвело до заниження податку на додану вартість всього на суму 10254,98 грн, в т.ч. за квітень 2011 року в сумі 9419,78 грн, за жовтень 2011 року в сумі 835,20 грн (а.с. 51).

На підставі вказаного акта перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.06.2014:

- № 0001932201/8383 за платежем податок на прибуток на суму 11793,23 грн (а.с. 7);

- № 0001922201/8382 за платежем податок на додану вартість на суму 1044,00 грн (в т.ч. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 208,80 грн) (а.с. 8).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов задоволеним бути не може, оскільки наявність у позивача лише документів, які відповідно до ПК необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту та валових витрат, сама по собі не є підставою для їх включення до складу податкового кредиту чи витрат, які включаються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, якщо судом встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було. Оскільки у процесі судового розгляду встановлено відсутність реальності спірних господарських операцій, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність винесення відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобовязані вести облік доходів, витрат та інших показників, повязаних з визначенням обєктів оподаткування та/або податкових зобовязань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, повязаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обовязкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність це діяльність особи, що повязана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція повязана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обовязкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення обєкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обовязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобовязаний субєкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності субєкт господарювання має спростувати доводи субєкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Відповідач послався на фіктивність Контрагентів позивача як субєктів господарювання і свої доводи підтвердив вироком Сихівського районного суду м. Львова у справі № 1319/5262/2012 від 26.12.2012, яким особу ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 205 КК України, та вироком цього ж суду у справі № 464/6266/14-к від 07.07.2014, яким ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27, ч.2 ст. 205, ч. 4 ст. 358 КК України (а.с.143-144).

Вказаними вироками встановлено факт, що невстановленими слідством особами суб'єкти господарювання із ознаками фіктивності - ТОВ «Промтехметал», ПП «Воллі», ТОВ «Крафт ЛВ» здійснювали документальне оформлення начебто проведених операцій з купівлі-продажу товарів (надання послуг, виконання робіт). Однак, фактично підприємствами, підконтрольними учасникам угрупування, ніякі товари не постачались, роботи не виконувались та послуги не надавались. Економічним результатом документального оформлення операцій було безпідставне завищення податкового кредиту у підприємств - вигодонабувачів, що надавало змогу контрагентам-покупцям мінімізувати свої податкові зобов'язання зі сплати податків на додану вартість. Для прикриття незаконної підприємницької діяльності, при невстановлених слідством обставинах, ОСОБА_5 спільно із невстановленими слідством особами, організував придбання, перереєстрацію як на себе, так і на спеціально підібраних осіб із числа малозабезпечених, малоосвічених громадян-підсудного ОСОБА_4 та ОСОБА_6 суб'єктів господарювання - ТОВ «Промтехметал», ПП «Воллі», ТОВ «Крафт ЛВ» для ведення фіктивного підприємництва з метою надання незаконних послуг суб'єктам господарювання в мінімізації сплати податків, конвертації безготівкових коштів в готівку та отримання внаслідок цих дій неконтрольованого доходу.

Згідно вироку Сихівського районного суду м. Львова від 26.12.2012, який набрав законної сили, всі фіктивні підприємства - ПП «Волі», ТОВ «Промтехметал», ТОВ «Крафт ЛВ», мали відкриті рахунки в одній і тій самій банківській установі. Фактично здійснювали фіктивне підприємство в одних і тих же ж офісних приміщеннях; жодної фінансово-господарської діяльності не проводили.

Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 07.07.2014, який набрав законної сили, встановлено, що організатор фіктивного підприємства ОСОБА_5, як засновник і директор ТОВ «Промтехметал», діючи з попередньою змовою групою осіб з формальним директором ПП «Воллі» ОСОБА_4, формальним директором ТзОВ «Крафт ЛВ» ОСОБА_6, а також не встановленими слідством особами, з метою прикриття незаконної діяльності юридичних осіб та сприяння реально діючим суб'єктам господарювання в ухиленні від сплати податків, в період квітня-вересня 2011 року, вчинив використання завідомо підроблених документів від імені ТОВ «Промтехметал», ПП «Волі», ТОВ «Крафт ЛВ».

Допитаний в якості свідка директор ТОВ «Крафт ЛВ» ОСОБА_6 дав покази, що жодного відношення до діяльності вищевказаного товариства не має та діяльності від імені товариства не здійснював. Також останній зазначив, що жодних товарів, робіт, послуг від імені товариства контрагентам на території України не надавав, усі документи, які надавались йому ОСОБА_5 як бухгалтерського, податкового обліку так і фінансово-господарські документи підписував частково. Усі документи, печатки товариства зберігались у ОСОБА_5

Проведеними почеркознавчими експертизами, як реєстраційних, установчих документів так і документів фінансово-господарської діяльності ТзОВ «Крафт ЛВ», встановлено, що частина цих документів підписана не ОСОБА_5 та не ОСОБА_6, а невстановленими слідством особами.

Як зазначив Верховний Суд України у своїй постанові від 01.12.2015 по справі № 21-3788а15, висновки якого мають враховуватись судами, статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Отже, висновок суду першої інстанції у справі, що розглядається, про те, що подані Товариством первинні документи бухгалтерського та податкового обліку (податкові накладні, видаткові накладні, банківські виписки тощо) не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими ДПІ фактами щодо фіктивної діяльності Контрагентів позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства, є правильним.

Крім того, як вірно встановив суд першої інстанції, в наданих до матеріалів справи документах, зокрема видаткових накладних, відсутні наступні обов'язкові реквізити: посада і прізвище відповідальних осіб, дозвіл здійснення господарської діяльності і складання первинного документа, а ОСОБА_6 свою причетність до складання таких заперечує, як і до діяльності підприємства загалом.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутність судового рішення про визнання недійсним договорів між позивачем та ТОВ «Крафт ЛВ», сама по собі не свідчить про реальність виконання цього договору зазначеними суб'єктами. Укладення договору не є доказом його виконання.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскарженої ухвали, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

ухвалив:

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Архітектура і сервіс» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2015 року у справі № 813/7266/14 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів, з дня складення її у повному обсязі, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий:О.М. Гінда

Судді:В.Я. Качмар

ОСОБА_7

Ухвала у повному обсязі складена та підписана 15.02.2016.