Ухвала суду № 55867602, 08.02.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2016 року Справа № 876/5852/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Ліщинський А.М.,

судді Запотічний І.І.

секретар судового засідання Гнатик А.З.

за участю представників сторін:

від відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.05.2014 року по справі № 813/955/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал Холдинг Львів» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 19.11.2013 року, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Метал Холдинг Львів» звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області про скасування податкового повідомлення - рішення № НОМЕР_1 від 19.11.13 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне. Реальність господарських операцій по страхуванню фінансових ризиків ТзОВ «Метал Холдинг Львів» перед третіми особами підтверджується первинними документами, які повністю відповідають вимогам, передбаченими ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Позивач не погоджується з висновками перевірки проведеної відповідачем та вважає, що доводи в акті перевірки, які покладені в основу висновків акту перевірки є помилковими та неправомірними, вчинені без дослідження обставин господарських відносин та з помилковим застосуванням законодавства.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28.05.2014 року по справі № 813/955/14 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС від 19.11.2013 року № НОМЕР_1.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції податковим органом подано апеляційну скаргу. З посиланням на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права апелянт просить постанову суду скасувати, та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримує вимоги апеляційної скарги.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно ч.4 ст. 196 КАС України.

З наданих відповідачем документів вбачається, що в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України Державна податкова інспекція у Сихівському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області підлягає заміні її правонаступником - Державна податкова інспекція у Сихівському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області (відповідач) проведено позапланову невиїзну перевірку ТзОВ «Метал Холдинг Львів» з питань достовірності нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово - господарських операцій з ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес - Фонд» за весь період взаєморозрахунків.

За наслідками перевірки складено акт № 395/22-40/33286209 від 01.11.2013 року.

В ході перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем п.п.140.1.6 п.140.1ст.140 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2011 рік на 436089, 0 грн., в тому числі за 2 -3 квартали 2011 року на 436089, 0 грн. Окрім зазначеного в акті перевірки зроблено висновки про нікчемність угод на підставі ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України, вплив на які мали господарські операції з ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд». Висновки про заниження податкових зобов'язань ґрунтуються на акті перевірки від 19.07.2013 р. № 445/2250/30303336 «Про результати планової виїзної перевірки ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2012 р.», проведеної ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення - рішення форми «Р» від 19.11.2013 року № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 436089,00 грн.

Як доведено матеріалами справи, та не спростовано відповідачем між позивачем (страхувальник) та ПАТ «Страхова компанія «Прогрес - Фонд» (страховик) укладено генеральний договір добровільного страхування фінансових ризиків № 0401/13-317 від 01.04.2011р.

01.04.2011 року, 28.04.2011 року, 14.06.2011 року, № 4 між позивачем (страхувальник) та ПАТ «Страхова компанія «Прогрес - Фонд» (страховик) укладено додаткові угоди № 1, 2, 3, 4 до генерального договору добровільного страхування фінансових ризиків № 0401/13-317 від 01.04.2011р.

Надані позивачем документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентом, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх. На підтвердження реальності господарських взаємовідносин позивача з ПрАТ СК «Прогрес-Фонд» позивачем долучено до матеріалів справи копії актів виконаних робіт по Генеральному договору добровільного страхування фінансових ризиків від 30.04.2011 року, 31.05.2011 року, 30.06.2011 року, від 31.07.2011 року, 31.08.2011 року. Оплата позивачем страхового платежу підтверджується платіжними дорученнями, які наявні в матеріалах справи.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 вказаного Закону зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV встановлює вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з положеннями цієї статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV.

Долучені позивачем до матеріалів справи матеріали підтверджують обставини щодо здійснення правовідносин за договором добровільного страхування, а відповідні первинні документи є тими документами, на підставі яких ведеться податковий та бухгалтерський облік згідно з ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Відповідно до п.14.1.27 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п.140.6 ст.140 ПК України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються як витрати подвійного призначення враховуються будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

За змістом вказаної статті, умовою для віднесення до витрат сплачених страхових сум при страхуванні фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку є їх пов'язаність із провадженням платником господарської діяльності і такі витрати мають бути в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про страхування», страховий ризик - це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страхування фінансових ризиків - вид страхування, за яким предметом договору страхування є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані зі збитками при здійсненні страхувальником або іншою особою, визначеною страхувальником у договорі страхування, господарської діяльності.

Згідно з ст. 8 Закону України «Про страхування», страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За своїм змістом наведені норми Податкового кодексу України передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі, а для підтвердження включення витрат до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а договір добровільного страхування фінансових ризиків № 0401/13-317 від 01.04.2011 р. недійсними судом не визнавались, наслідки недійсності не застосовувалися.

Складений відповідачем акт перевірки не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. правових позицій) як ознаки нікчемного правочину. Крім того, сам по собі акт перевірки контрагента це лише документ, які фіксує дані встановлені перевіркою. Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між позивачем і контрагентом ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 1 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України, доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Як наслідок безпідставності висновків про нікчемність правочинів та відсутність мети до реального настання правових наслідків, не відповідають закону і висновки податкового органу про заниження ТзОВ «Метал Холдинг Львів» податку на прибуток.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та не підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Керуючись ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.05.2014 року по справі № 813/955/14 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Ліщинський А.М.

ОСОБА_2

Повний текст виготовлено 12.02.2016р.