Постанова № 55867401, 11.02.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2016 р.Справа № 916/3917/15Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Будішевської Л.О.,

Суддів: Мишкіної М.А., Таран С.В.,

(Склад судової колегії змінений відповідно до розпорядження в.о. керівника апарату суду №39 від 11.01.2016р. щодо повторного автоматичного розподілу справи та протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 11.01.2016р.)

при секретарі судового засідання Бєлянкіній Г.Є.

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 за довіреністю,

від відповідача ОСОБА_2 за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» та ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «ТРАНС-СЕРВІС»

на рішення господарського суду Одеської області від 20 листопада 2015 року

у справі №916/3917/15

за позовом Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт»

до відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «ТРАНС-СЕРВІС»

про стягнення 355704,13 грн.

В судовому засіданні 10 лютого 2016 року оголошувалась перерва до 11 лютого 2016 року.

встановив:

У вересні 2015 року державне підприємство «Іллічівський морський торговельний порт» (далі-позивач, ДП «ІМТП») звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНС-СЕРВІС» (далі-відповідач, ТОВ «ТРАНС-СЕРВІС») про стягнення з останнього пені в сумі 78297,38 грн., 3% річних у сумі 4621,39 грн., інфляційні втрати в сумі 272785,36 грн. відповідно до договору №1-П про пайову участь в утриманні інфраструктури державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» від 03.06.2014р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.11.2015р. (суддя Панченко О.Л.) позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ «ТРАНС-СЕРВІС» на користь ДП «Іллічівський морський торговельний порт» інфляційні втрати в сумі 272785,36 грн., 3% річних у сумі 3648,51 грн., пеню в сумі 64046,29 грн., а також судовий збір у сумі 5107,20 грн. В решті позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що наявні матеріали справи, а саме: договір №1-П про пайову участь в утриманні інфраструктури державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» від 03.06.2014р., рахунки № Пр/22 441 від 31.10.2014р., № Пр/26 253 від 31.12.2014р., № Пр/1 981 від 31.01.2015р., № Пр/3 791 від 28.02.2015р., № Пр/5 136 від 31.03.2015р., № Пр/6 495 від 30.04.2015р., № Пр/7 717 від 31.05.2015р., акти пайової участі в утриманні інфраструктури ДП «ІМТП» від 31.10.2014р., від 31.12.2014р., від 31.01.2015р., від 28.02.2015р., від 31.03.2015р., від 30.04.2015р., від 31.05.2015р., платіжні доручення, розрахунки та інші докази засвідчують обґрунтованість позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у сумі 272785,36 грн., 3% річних у сумі 3648,51 грн., пені у сумі 64046,29 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати його частково, а саме в частині відмови в задоволенні позовних вимог ДП «ІМТП» в розмірі 15223,97 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована наступним.

В оскарженому рішенні вказується про зменшення заявленої суми, однак взагалі відсутнє правове обґрунтування та розрахунок такого зменшення. В свою чергу, як встановлено в п.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. «Про судове рішення» відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст.42 ГПК України щодо рівності всіх учасників процесу перед законом і судом.

Як зазначає позивач в апеляційній скарзі, в даному конкретному випадку судом першої інстанції не обґрунтовані та не зазначені взагалі в мотивувальній частині рішення підстави для відхилення позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій в розмірі 15223,97 грн.

Крім того, господарським судом не враховано, що відповідно до переліку обєктів державної власності, що мають стратегічне для економіки та безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №83 від 04.03.2015р., Державне підприємство «Іллічівський морський торговельний порт» є підприємством, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а, отже, необґрунтоване зменшення заявлених позивачем штрафних санкцій призведе до порушення прав та інтересів держави та завдання збитків.

ТОВ «ТРАНС-СЕРВІС» також не погодилося з рішенням господарського суду Одеської області від 20.11.2015р. та звернулося з апеляційною скаргою на нього, в якій просить суд його змінити, а саме задовольнити частково позов ДП «Іллічівський морський торговельний порт» та зменшити розмір неустойки-пені, заявленої у розмірі 78297,38 грн.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач послався на те, що господарським судом при прийнятті оскарженого рішення було порушено норми процесуального права, оскільки ТОВ «ТРАНС-СЕРВІС» 20.11.2015р. до початку судового засідання подавалося клопотання про продовження строку розгляду справи та її відкладення у звязку з неможливістю прибуття його уповноваженого представника в судове засідання. Неможливість явки представника ОСОБА_3 обумовлена тим, що останній був присутній як адвокат під час обшуку квартири генерального директора ТОВ «ТРАНС-СЕРВІС».

Суд мав можливість продовжити строк розгляду справи та відкласти її в межах строків, передбачених ГПК України, та надати можливість відповідачу надати обґрунтовану заяву про зменшення неустойки (пені), однак суд цього не зробив та не пояснив мотивів відхилення вказаного клопотання.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач зазначив про те, що ним безпідставно вказано про порушення судом норм процесуального права, оскільки відповідач мав можливість подати заяву про зменшення неустойки (пені) у період з 24.09.2015р. до 20.11.2015р., але відповідач цього не зробив, у звязку з чим посилання на проведення 20.11.2015р. слідчих дій у кримінальному провадженні №12015160000000657, де він виступав, як адвокат, ТОВ «ТРАНС-СЕРВІС», є безпідставним.

Стосовно заяви відповідача про зменшення штрафних санкцій, позивач у відзиві зазначає наступне.

Укладаючи договір №1-П про пайову участь в утриманні інфраструктури ДП «Іллічівський морський торговельний порт» від 03.06.2014р., ТОВ «ТРАНС-СЕРВІС» погодилося з усіма умовами договору, а тому відповідачу було відомо, що відповідно до п.4.2. договору за несвоєчасну або неповну сплату коштів пайової участі відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Отже, відповідач при розгляді справи повинен був довести усі умови для зменшення розміру пені, передбачені ст.233 Господарського кодексу України.

В процесі розгляду справи судом апеляційної інстанції представником відповідача було подано додаткове обґрунтування до апеляційної скарги.

В засіданнях суду позивач наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги з підстав, викладених в останній.

Представник відповідача в судових засіданнях заперечував проти апеляційної скарги позивача, вважаючи її вимоги безпідставними та просив суд задовольнити його апеляційну скаргу як таку, що відповідає дійсним обставинам справи та підтверджена належними доказами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційних скарг, заслухавши представників позивача та відповідача, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ДП «Іллічівський морський торговельний порт» та задовольняє апеляційну скаргу ТОВ «ТРАНС-СЕРВІС», виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 03.06.2014р. між Державним підприємством «Іллічівський морський торговельний порт» (даліДП «ІМТП») та товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНС-СЕРВІС» (далі«Компанія») було укладено договір №1-П про пайову участь в утриманні інфраструктури Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт», згідно з п.1.1. якого Компанія здійснює пайову участь в утриманні інфраструктури Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ДП «ІМТП», а ДП «ІМТП» приймає дані грошові кошти на свій поточний рахунок та сприяє створенню усіх необхідних умов для здійснення Компанією діяльності на території ДП «ІМТП».

Розділом 2 договору передбачено порядок розрахунків між сторонами.

Ціною договору є грошова сума, яка перераховується Компанією ДП «ІМТП» протягом строку дії договору та розраховується за формулою, визначеною в п.2.1 договору.

Відповідно до п.2.3. договору розраховану за Формулою 1 грошову суму Компанія зобовязана оплачувати ДП «ІМТП» щомісячно, за результатами роботи за попередній (звітний) місяць, не пізніше 10 (десятого) числа кожного місяця, наступного за звітним.

Зазначена в договорі ставка наведена без урахування ПДВ, ПДВ нараховується відповідно до чинного законодавства України (п.2.6 договору).

Пунктом 4.1. договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором.

За несвоєчасну або неповну сплату коштів пайової участі Компанія сплачує ДП «ІМТП» пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на дату нарахування пені, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. При цьому, якщо на дату нарахування пені діяло декілька розмірів облікової ставки Національного банку України, застосовується найвища ставка (п.4.2 договору).

Даний договір набирає чинності з дати укладення Компанією договору оренди державного нерухомого майна, за яким ДП «ІМТП» є балансоутримувачем, та діє протягом всього строку дії договорів оренди державного рухомого та нерухомого майна, за яким ДП «ІМТП» є орендодавцем або балансоутримувачем (п.5.1 договору).

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, позивачем зобовязання відповідно до договору №1-П про пайову участь в утриманні інфраструктури ДП «Іллічівський морський торговельний порт» від 03.06.2014р. були виконані, а відповідачем неналежно виконані взяті на себе зобовязання щодо строків оплати, у звязку з чим позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив відповідно до п.4.2. договору стягнути з відповідача пеню в сумі 78297,38 грн., 3% річних у сумі 4621,39 грн. та інфляційні втрати в сумі 272785,36 грн.

Приписами ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.ст.525, 526 ЦК України).

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст.611 ЦК України).

Положеннями ст.216 та ч.1 ст.218 Господарського кодексу України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 цього Кодексу - є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (ч.1 ст.230 вказаного Кодексу).

Розмір штрафних санкцій, відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).

Згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судова колегія апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок позовних вимог, встановила, що в розрахунках пені та 3% річних позивачем в кількість днів прострочення зобовязання включений день оплати, що призвело до завищення їх суми.

Здійснений судом першої інстанції перерахунок сум пені та 3% річних відповідає вимогам чинного законодавства.

Крім того, позивачем неправомірно нараховані інфляційні втрати за період з 11.03.2015р. по 18.03.2015р.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобовязання.

Підпункт 1.12 п.1 пленуму постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» передбачає, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має зясовувати обставини, повязані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань, у звязку з порушенням грошового зобовязання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобовязання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Одеський апеляційний господарський суд, дослідивши наявний в матеріалах справи розрахунок позивача щодо нарахування інфляційних втрат на суму боргу за рахунком №3 791 від 28.02.2015р., дійшов наступного висновку.

Як зазначено у п.3.2 п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Коли строк виконання зобовязання настає до 15 числа місяця, - застосовується індекс інфляції за поточний місяць, коли строк виконання зобовязання настає після 15 числа місяця, - застосовується індекс інфляції за наступний місяць. Отже, поденний індекс інфляції не розраховується.

Таким чином, нарахування позивачем відповідачу інфляційних втрат за період заборгованості з 11.03.2015р. по 18.03.2015р. за рахунком №3 791 від 28.02.2015р. в розмірі 45155,41 грн. є помилковим, оскільки настання строку платежу за лютий 2015 року відповідно до договору є - 10.03.2015р. включно та у разі нездійснення оплати у цей строк та у подальшому для обрахунку враховується заборгованість, яка б мала місце на 31.03.2015р., тобто за період з 01.03.2015р. по 31.03.2015р. та індекс інфляції за березень місяць, визначений у встановленому порядку у четвертому місяці року.

Перевіривши нарахування інфляційних втрат, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що стягненню підлягає сума 227629,95 грн.

Відповідачем у справі подано клопотання про зменшення розміру пені, яке обґрунтовується на ступним.

Прострочення оплати в цілому відбулося за сім місяців, а саме за жовтень та грудень 2014р., січень-травень 2015р., та прострочення по пяти з них складає кілька днів, а тому є незначним та очевидно не відповідає наслідкам невиконання зобовязань по договору. Крім того, по рахунках №Пр/22 441 від 31.10.2014р., №Пр/26 253 від 31.12.2014р., №Пр/1 981 від 31.01.2015р., №Пр/6 495 від 30.04.2015р. та №Пр/7 717 від 31.05.2015р. не заявлено інфляційне збільшення суми боргу, оскільки втрат від інфляції ДП «Іллічівський морський торговельний порт» не понесено.

Відповідачем були здійсненні заходи до виконання зобовязань по договору №1-П про пайову участь в утриманні інфраструктури ДП «Іллічівський морський торговельний порт» від 03.06.2014р. шляхом укладення з ПАТ «БАНК «ВОСТОК» договору овердрафту від 23.10.2014р. №ОО2014-0269 із лімітом 2,5 млн. грн. під 22% річних. Тобто, шляхом залучення кредитних коштів ОСОБА_3 було добровільно усунуто порушення виконання обовязків перед Портом за договором №1-П про пайову участь в утриманні інфраструктури ДП «Іллічівський морський торговельний порт» від 03.06.2014р.

Відповідач в апеляційній скарзі звертає увагу суд на те, що позивач протягом періоду прострочення зобовязань не звертався із претензіями або вимогами до ТОВ «ТРАНС-СЕРВІС».

Розмір витрат за використання кредитних коштів 22% річних за період січень-жовтень 2015 року складає 749171,31 грн.

Таким чином, штрафні санкції, заявлені позивачем у загальному розмірі 355704,13 грн. є в 2.1 рази менше, ніж відповідач витратив для того, щоб добровільно усунути порушення зобовязання.

В свою чергу, сума заявленої позивачем пені в розмірі 78297,38 грн. в 9.6 разів менше від витрат за використання кредитних коштів.

Судова колегія, розглянувши вказане клопотання, дійшла висновку про його задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Норми матеріального права, а саме ст.233 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, встановлюють, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

За приписами п.п.2.4. п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК). У вирішенні повязаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами), а також в абзацах першому-четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» (з подальшими змінами). Судовий збір в разі зменшення судом розміру пені (штрафу) покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Підпункт 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначає, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобовязання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобовязання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобовязання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобовязання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як вже було зазначено вище, звертаючись з апеляційною скаргою, відповідач просив зменшити розмір пені, посилаючись на те, що оплата ним хоч і здійснена з простроченням, однак це мало нетривалий характер та ним були вжиті необхідні заходи щодо добровільного усунення порушення та його наслідків шляхом укладання з ПАТ «БАНК «ВОСТОК» договору овердрафту від 23.10.2014р. №ОО2014-0269 із лімітом 2,5 млн. грн. та погашення боргу перед позивачем.

В свою чергу, позивачем при розгляді справи не надано суду жодних доказів в підтвердження понесених ним збитків та інших негативних наслідків, які настали для нього через несвоєчасну оплату відповідачем пайової участі в утриманні інфраструктури ДП «Іллічівський морський торговельний порт».

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд повинен брати до уваги майновий стан обох сторін і оцінювати співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховуючи інтереси обох сторін.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає правомірним зменшити розмір пені на 70%, а тому розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 19213,89 грн.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає, що позивачем не надано ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів та всупереч вимог ст.33 ГПК України не доведені ті обставини, на які скаржник посилався, як на підставу своїх вимог. В свою чергу, відповідачем доведені вимоги, викладені в апеляційній скарзі та підтверджені належними доказами, що є підставою для задоволення апеляційної скарги та зміни рішення господарського суду Одеської області від 20.11.2015р. в частині стягнення інфляційних втрат та пені.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.49, 99, 101-105

Господарського процесуального кодексу України,

апеляційний господарський суд

постановив:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «ТРАНС-СЕРВІС» задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 20 листопада 2015 року змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «ТРАНС-СЕРВІС» на користь Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» інфляційні втрати в сумі 227629,95 грн., 3% річних в сумі 3648,51 грн., пеню в сумі 19213,89 грн., судовий збір в сумі 4429,87 грн.

В решті позову відмовити.»

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено та підписано 16.02.2016р.

Головуючий суддя: Будішевська Л.О.

Судді: Мишкіна М.А.

ОСОБА_4