Постанова № 55867383, 15.02.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2016 р. Справа №917/2159/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.,

при секретарі Новіковій Ю.В.,

за участю представників:

позивача – не з'явився,

відповідача – не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" (вх.№95П/1-41 від 06.01.2016р.), на рішення господарського суду Полтавської області від 10.11.2015р. у справі №917/2159/15,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрім-2000", м. Миколаїв,

до Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук, Полтавська обл.,

про стягнення грошових коштів у сумі 40588,64 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 10.11.2015р. у справі №917/2159/15 (суддя Гетя Н.Г.) позов задоволено.

Стягнуто з ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" на користь ТОВ "Електрім-2000" 38630,28 грн. інфляційних втрат, 1958,36 грн. 3% річних та 1218,00 грн. судового збору.

Відповідач не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 10.11.2015р. у справі №917/2159/15 та винести нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11.01.2016р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду.

10.02.2016р. від апелянта надійшло клопотання (вх.№1599) про розгляд апеляційної скарги на рішення господарського суду Полтавської області від 10.11.2015р. за відсутності уповноваженого представника, за наявними в матеріалах справи документами.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав, свого представника у судове засідання 15.02.2016р. не направив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Ухвала суду апеляційної інстанції від 11.01.2016р. направлена за належною адресою позивача, повернулась від сторін на адресу суду апеляційної інстанції із відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті ст. 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з п. 3.12 вказаної постанови, неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, зважаючи на заявлене апелянтом клопотання про розгляд справи без його участі та на те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов’язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 24.01.2013р. ТОВ "Електрім-2000" та ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" укладено договір поставки товару №0079-СН, відповідно до якого ТОВ "Електрім-2000" зобов'язувалось поставити відповідачу визначений договором товар, а відповідач зобов'язувався прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату.

На виконання умов договору ТОВ "Електрім-2000" протягом січня 2014 року поставило відповідачу електрообладнання на загальну суму 140986,43 грн.

Відповідач за отримане електрообладнання не розрахувався. Станом на 01.04.2015р. заборгованість відповідача перед ТОВ "Електрім-2000" за електрообладнання, отримане за договором поставки товару №0079-СН від 24.01.2013р., складала 140986,43 грн.

Вказані обставини встановлені рішенням господарського суду Полтавської області від 26.05.2015р. по справі №917/742/15 за позовом ТОВ "Електрім-2000", яким позовні вимоги задоволено та стягнуто з ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" на користь ТОВ "Електрім-2000" 202867,39 грн., у т.ч.: -140 986,43 грн. основного боргу; 10251,15 грн. пені; 42914,35 грн. інфляційних за період лютий 2014р. по лютий 2015р.; 4737,67 грн. З% річних за період прострочення до 30.03.2015р.; 3977,79 грн. - судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.07.2015р. вищевказане рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Згідно з частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Заперечення представника відповідача викладені ним в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки обставин, вже встановлених господарським судом в рішенні господарського суду Полтавської області від 26.05.2015р., яке набрало законної сили, що є недопустимим, враховуючи норми статті 35 Господарського процесуального кодексу України та практику Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999р. у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" зазначено, що існує встановлена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, колегія суддів зазначає, що заборгованість по оплаті отриманого товару в розмірі 140986,43 грн. на умовах договору поставки №0079-СН від 24.01.2013р. є підтвердженою.

Крім того, колегія суддів зазначає, що на виконання наказу господарського суду Полтавської області №917/742/15 відповідач – 16.09.2015р. - сплатив заборгованість у розмірі 202867,39 грн., що підтверджується копією банківської виписки від 21.09.2015р., наявної в матеріалах справи.

Таким чином, підтверджена рішенням суду заборгованість за отримане електрообладнання була повністю сплачена відповідачем 16.09.2015р.

Звертаючись із даним позовом до господарського суду Полтавської області позивач відповідно до положень статей 611 і 625 Цивільного кодексу України за порушення грошових зобов'язань за договором поставки товару №0079-СН від 24.01.2013р. нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 31.03.2015р. по 15.09.2015р. включно, що складає 1958,36 грн. та індексацію суми боргу з урахуванням індексу інфляції за період прострочення з 01.03.2015р. по 30.06.2015р., що складає 38630,28 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі мотивував своє рішення тим, що якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно статті 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що право кредитора на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум зберігається до повного виконання боржником свого зобов’язання, тобто до сплати заборгованості до договором. Як вже було зазначено вище, підтверджена рішенням суду заборгованість була сплачена 16.09.2015р.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням господарського суду Полтавської області від 26.05.2015р. по справі №917/742/15 з відповідача на користь ТОВ "Електрім-2000" за порушення грошових зобов'язань за договором поставки товару №0079-СН від 24.01.2013р. стягнуто 3% річних по 30.03.2015р. включно; інфляційні втрати по 28.02.2015р. включно. Позовні вимоги, заявлені в даній справи за наступний період: 3% річних за період прострочення з 31.03.2015р. по 15.09.2015р. включно та індексацію суми боргу з урахуванням індексу інфляції за період прострочення з 01.03.2015р. по 30.06.2015р.

За результатами перерахунку розміру 3% річних та інфляційних втрат, заявлених до стягнення, з використанням калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга.Еліт 9", колегія суддів встановила, що суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення 38630,28 грн. інфляційних втрат за період прострочення з 01.03.2015р. по 30.06.2015р.та 1958,36 грн. 3% річних за період з 31.03.2015р. по 15.09.2015р.

Отже, дослідивши всі належні докази, які мають відношення до даного спору, з урахуванням приписів ст.ст. 4-3, 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом законно та обґрунтовано прийнято рішення про повне задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційний скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Полтавської області від 10.11.2015р. у справі №917/2159/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, керуючись ст.ст. 49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню відповідачу.

Керуючись ст.ст. 49, 91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 10.11.2015р. у справі №917/2159/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 17 лютого 2016 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя П.В. Тихий