Постанова № 55867366, 11.02.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2016 р.Справа № 916/3918/15Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Будішевської Л.О.,

Суддів: Мишкіної М.А., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання Бєлянкіній Г.Є.

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 за довіреністю,

від відповідача ОСОБА_2 за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт»

на рішення господарського суду Одеської області від 02 грудня 2015 року

у справі №916/3918/15

за позовом Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт»

до відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «ТРАНС-СЕРВІС»

про стягнення 647189,37 грн.

В судовому засіданні 10 лютого 2016 року оголошувалась перерва до 11 лютого 2016 року.

встановив:

У вересні 2015 року державне підприємство «Іллічівський морський торговельний порт» (далі-позивач, ДП «ІМТП») звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНС-СЕРВІС» (далі-відповідач, ТОВ «ТРАНС-СЕРВІС») про стягнення з останнього пені в сумі 320879,55 грн., 3% річних у сумі 17929,52 грн. та інфляційні втрати в сумі 308380,30 грн. відповідно до договору компенсації витрат №356-О від 07.10.2014р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 02.12.2015р. (суддя Літвінов С.А.) позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ «ТРАНС-СЕРВІС» на користь ДП «Іллічівський морський торговельний порт» 90072,35 грн. пені, 21593,20 грн. 3% річних та 290410,58 грн. інфляційних втрат, а також 10531,14 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач відповідно до вимог ст.ст.32, 33 ГПК України довів ті обставини, на які послався як на підставу своїх вимог та надав належні докази в підтвердження свого позову.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати його частково, а саме в частині відмови в задоволенні позовних вимог ДП «ІМТП» в розмірі 300000 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована наступним.

Умовами договору компенсації витрат №356-О від 07.10.2014р. передбачений порядок розрахунків між сторонами.

Граничний строк перерахування відповідачем першої частини компенсації в розмірі 1536215,04 грн. сплинув 31.12.2014р., при цьому лише 29.01.2015р. відповідач перерахував на рахунок позивача першу частину компенсації, тобто з простроченням в 28 днів. Граничний строк перерахування відповідачем другої частини компенсації в розмірі 1536215,04 грн. сплинув 31.03.2015р., а третьої частини у розмірі 1536215,04 грн. 30.06.2015р. Відповідач перерахував другу та третю частину лише 24.07.2015р., що спричинило прострочення на 114 та 23 дні відповідно.

В свою чергу, в п.5.2. договору сторони передбачили, що за порушення строків оплати відповідач зобовязується сплатити позивачу суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Як далі вказує скаржник, в своєму рішенні суд безпідставно зменшив заявлену позивачем пеню на 300000 грн., чим порушив вимоги ст.233 Господарського кодексу України, оскільки правове обґрунтування та розрахунок такого зменшення в рішенні суду відсутнє.

ТОВ «ТРАНС-СЕРВІС», укладаючи даний вказаний договір компенсації з ДП «Іллічівський морський торговельний порт», погодилось з усіма його умовами шляхом підписання та засвідчення печаткою, тобто, відповідачу було відомо, що у разі прострочення сплати грошових коштів згідно з п.5.2 договору він має сплатити ДП «Іллічівський морський торговельний порт» пеню за кожен день прострочення.

Крім того, господарським судом не враховано, що відповідно до переліку обєктів державної власності, що мають стратегічне для економіки та безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №83 від 04.03.2015р., Державне підприємство «Іллічівський морський торговельний порт» є підприємством, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а, отже, необґрунтоване зменшення заявлених позивачем штрафних санкцій призведе до порушення прав та інтересів держави та завдання збитків.

Також, як зазначає скаржник, не заслуговує на увагу посилання на те, що у 2014 році ТОВ «ТРАНС-СЕРВІС» зафіксувало збитки в розмірі 17474000 грн., оскільки постає питання, з якою метою відповідач укладав договір оренди державного та комунального майна при наявності такого розміру збитків.

З огляду на вказане, позивач вважає, що оскаржене рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, оскільки судом необґрунтовано зменшено суму штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача та які підтверджені первинними документами, а зменшення штрафних санкцій, заявлених державним підприємством, призведе до порушення прав та інтересів держави та завдання збитків.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач її не визнав, зазначивши наступне.

Господарський суд обґрунтовано застосував надане йому законом право щодо зменшення розміру неустойки, оскільки відповідач в своїй заяві в повній відповідності до приписів ст.83 ГПК України та ч.3 ст.551 ЦК України довів винятковість випадку порушення зобовязання по договору компенсації витрат №356-О від 07.10.2014р., а саме прострочення здійснення платежів.

При цьому, відповідачем були здійсненні заходи до виконання зобовязань по договору шляхом укладення з ПАТ «БАНК «ВОСТОК» договору овердрафту від 23.10.2014р. №ОО2014-0269 із лімітом 2,5 млн. грн. під 22% річних. Тобто, шляхом залучення кредитних коштів ОСОБА_3 було добровільно усунуто порушення виконання обовязків перед Портом за договором компенсації витрат №356-О від 07.10.2014р.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу звертає увагу суду на те, що позивач протягом періоду прострочення зобовязань не звертався із претензіями або вимогами до ТОВ «ТРАНС-СЕРВІС».

Порушення зобовязання за цим договором є незначним, не завдало збитків ДП «ІМТП» та не призвело до негативних фінансових наслідків.

В засіданнях суду скаржник наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги з підстав, викладених в останній.

Представник відповідача в судових засіданнях заперечував проти апеляційної скарги, вважаючи її вимоги безпідставними та просив суд залишити без змін рішення господарського суду як таке, що прийнято з дотриманням норм чинного законодавства.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників позивача та відповідача, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 07.10.2014р. між Державним підприємством «Іллічівський морський торговельний порт» (далі«Підприємство») та товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНС-СЕРВІС» (далі«Товариство») було укладено договір компенсації витрат №356-О, згідно з п.2.1. якого ОСОБА_3 відшкодовує витрати Підприємства, понесені ним під час підготовки (облаштування) місць установки Майна, як залученого виконавця за договором оренди №671/1-О від 11.10.2013р.

Розділом 3 договору передбачено порядок компенсації витрат.

Пунктом 3.1. договору сторони встановили, що Підприємство протягом 5 (пяти) робочих днів з дати підписання цього Договору виставляє ОСОБА_3 рахунок із зазначенням суми понесених фактичних витрат та надає ОСОБА_3 акт наданих послуг на вказану суму.

Підставою для платежів за даним договором є належним чином оформлений акт наданих послуг (п.3.2. договору).

ОСОБА_3 здійснює компенсацію витрат Підприємства рівними частинами шляхом банківського переведення грошових коштів на разрахунковий рахунок Підприємства щоквартально (не пізніше останнього робочого дня кожного третього місяця) протягом 1-го (одного) року з дати набрання чинності цим Договором (п.3.3. договору).

Згідно п.4.1. договору сума витрат Підприємства, що підлягає компенсації за рахунок ОСОБА_3, визначається на підставі акту/актів наданих Підприємством послуг ОСОБА_3, з дати залучення Підприємства до виконання робіт з підготовки (облаштування) місць установки Майна до дати припинення дії Договору оренди. Сума витрат Підприємства, що підлягає компенсації за рахунок ОСОБА_3, становить 6144860,14 грн. разом з ПДВ.

Пунктом 5.2. договору встановлено, що за прострочення сплати грошових коштів за цим Договором ОСОБА_3 зобов'язується сплатити Підприємству суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє 1 (один) рік, а в частині невиконаних зобовязань до повного їх виконання (п.5.1 договору).

За твердженнями позивача, на виконання умов договору компенсації витрат №356-О у жовтні 2014 року ним було надано відповідачу послуги на суму 6144860,14 грн., що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № Пр/20 184 від 06.10.2014р.

29.01.2015р. відповідач платіжним дорученням №ЦБ000001337 перерахував позивачу грошові кошти у сумі 1536215,04 грн. разом з ПДВ із цільовим призначенням платежу відшкодування (компенсації) витрат Порту, згідно договору №356-О от 07.10.2014р., у т.ч. ПДВ 256035,84 грн.

24.07.2015р. відповідач платіжним дорученням №ЦБ000012472 перерахував позивачу грошові кошти у сумі 3072430,08 грн. разом з ПДВ із цільовим призначенням платежу відшкодування (компенсації) витрат Порту, згідно договору №356-О от 07.10.2014р., в т.ч. ПДВ 512071,68 грн.

Враховуючи те, що відповідачем своєчасно не було сплачено послуги, надані позивачем, останній 27.07.2015р. направив відповідачу претензію №121/04-14, зазначивши в ній про те, що відповідачем порушено строки оплати послуг, у звязку з чим просить відповідача сплатити протягом 10-ти днів з моменту отримання претензії заборгованість в сумі 647189,37 грн., яка складається з: пені у розмірі 320879,55 грн., 3% річних у розмірі 17929,52 грн., інфляційні втрати в розмірі 308380,30 грн.

Приписами ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одеський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що між сторонами був укладений договір, який за своєю правовою природою є договором надання послуг, тому спірні відносини, регулюються главою 63 Цивільного кодексу України.

За приписами ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобовязання.

Відповідно до ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобовязаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.ст.525, 526 ЦК України).

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.202 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст.599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що послуги позивачем були надані своєчасно та відповідно до умов договору.

Відповідач свої зобовязання виконав, однак, поза межами строків, встановлених договором, а тому відповідно до приписів норм ст.625 ЦК України цілком обґрунтованим є правові підстави для настання правових наслідків неналежного виконання відповідачем зобовязання у вигляді нарахування інфляційних втрат в розмірі 290410,58 грн. та 3% річних в сумі 21593,20 грн. за надані позивачем послуги.

Положеннями ст.216 та ч1.ст.218 Господарського кодексу України також визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 Господарського кодексу України - є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (ч.1 ст.230 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

За приписами ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій, відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду, що рахунок пені в сумі 390072,35 грн., наданий позивачем суду за прострочення відповідачем зобовязань відповідно до договору компенсації витрат №356-О від 07.10.2014р., здійснено вірно.

Відповідно до ст.83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Норми матеріального права, а саме ст.233 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, встановлюють, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

За приписами п.п.2.4. п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК). У вирішенні повязаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами), а також в абзацах першому-четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» (з подальшими змінами). Судовий збір в разі зменшення судом розміру пені (штрафу) покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Підпункт 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначає, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобовязання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобовязання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобовязання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобовязання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Виходячи з правового аналізу вказаних вище норм, а також враховуючи заяву відповідача про зменшення розміру неустойки та його доводи, місцевий суд з огляду на тривалість стосунків між позивачем та відповідачем, співвідношення наслідків, що виникли у позивача у звязку із простроченням відповідача та розміром заявленої до стягнення неустойки, дійшов правомірного висновку щодо зменшення розміру пені до 90072,35 грн.

При розгляді справи судом апеляційної інстанції скаржником не надано ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів, які б спростували висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, та всупереч вимог ст.33 Господарського процесуального кодексу України не доведені ті обставини, на які скаржник посилався, як на підставу своїх вимог.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно зясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105

Господарського процесуального кодексу України,

апеляційний господарський суд

постановив:

Рішення господарського суду Одеської області від 02 грудня 2015 року у справі №916/3918/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено та підписано 16.02.2016р.

Головуючий суддя: Будішевська Л.О.

Судді: Мишкіна М.А.

ОСОБА_4