Рішення № 55866362, 09.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2016Справа №910/32803/15

За позовомПриватного підприємства "Профтехнодизайн" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА ЕЛЬ" простягнення 26 238,08 грнСуддя Ярмак О.М.

За участю представників:

від позивачаБрацкова О.С. (представник за довіреністю від 11.03.2015) від відповідачаХаславська А.А. (представник за довіреністю від 20.04.2015)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Профтехнодизайн" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА ЕЛЬ" про стягнення з нього 15 204,41 грн. інфляційних втрат та 11 033,67 грн 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.12.2015 за вказаним позовом порушено провадження у справі № 910/32803/15 та призначено розгляд справи на 09.02.2016.

В судове засідання 09.02.2016 з'явилися уповноважені представники сторін.

Представник позивача подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, зокрема, на 4 588,26 грн. 3% річних та на 21 266,22 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно з п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18 передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Оскільки заява позивача про збільшення розміру позовних вимог подана з дотриманням вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, то приймається судом до розгляду.

Надалі позивач підтримав позов та просив його задовольнити на суму 52 092,56 грн з урахуванням поданої заяви про збільшення розміру позовних вимог, посилаючись на невиконання відповідачем грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14.01.2011.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, письмового відзиву не надав.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

14.01.2011 між Приватним підприємством "Профтехнодизайн" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА ЕЛЬ" укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,0477 га, кадастровий номер 4610136900:06:002:0075, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, буд. 72.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2013 року у справі № 910/9954/13 встановлений факт прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за умовами указаного договору з 01.10.2012, у зв'язку з чим стягнуто на користь позивача 1 329 138,77 грн заборгованості з оплати вартості земельної ділянки, 25 563,16 грн 3% річних за період прострочення з 02.10.2012 по 23.05.2013, 2 654,28 грн інфляційних втрат за період прострочення з 02.10.2012 по 23.05.2013, 99 685,41 грн пені за період з 02.10.2012 по 02.04.2013 та 29 140,83 грн судового збору.

Оскільки відповідач не виконував вказане рішення суду, позивач неодноразово звертався до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період його прострочення.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2014 у справі № 910/25518/13 з відповідача на користь позивача стягнуто 3% річних в розмірі 23 815,25 грн за період з 24.05.2013 по 27.12.2013 включно.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 № 910/7761/15-г з відповідача на користь позивача стягнуто 478 459,99 грн інфляційних втрат за період з 24.05.2013 по 30.03.2015 та 50 033,88 грн 3 % річних за період з 28.12.2013 по 30.03.2015.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2015 № 910/17027/15 з відповідача на користь позивача стягнуто 219 414,23 грн. інфляційних втрат за період з 01.04.2015 по 30.06.2015 та 18 680,77 грн. 3% річних за період прострочення виконання договірного зобов'язання з 01.04.2015 по 18.09.2015.

Частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, факти, встановлені в описаних рішеннях Господарського суду міста Києва мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню при розгляді даної справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи містять докази лише часткового погашення заборгованості відповідача на суму 4 357,80 грн. за рішенням суду № 910/9954/13, що були стягнуті в ході виконавчого провадження. Доказів погашення відповідачем іншої частини заборгованості станом на час розгляду спору до суду подано не було, відповідачем факт невиконання зобов'язань перед позивачем не спростовано.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум.

Відтак, враховуючи положення ст. 610, ч. 1 ст. 612, ст. 611 ЦК України, ч. 2 ст. 193 ГК України, відповідач є таким, який порушив зобов'язання, що є підставою для стягнення з нього інфляційних втрат та 3% річних в порядку ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

За розрахунками позивача, розмір 3% річних за період з 19.09.2015 по 08.02.2016 становить 15 621,93 грн, розмір інфляційних втрат за період з 01.07.2015 по 31.01.2016 - 36 470,63 грн.

Приймаючи до уваги наведені вище приписи цивільного законодавства щодо наявності у позивача права за порушення грошового зобов'язання відповідачем вимагати сплати останнім процентів річних від простроченої суми та збитків від інфляції, перевіривши здійснений позивачем розрахунок на предмет арифметичної правильності та визначення періодів прострочення, суд приймає його як обґрунтований та вірний, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 36 470,63 грн інфляційних втрат та 15 621,93 грн 3% річних підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Терра Ель» (01033, м. Київ, вул. Тарасівська 10, ідентифікаційний код 37309423) на користь Приватного підприємства «Профтехнодизайн» (76019, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька 67, офіс 505, ідентифікаційний код 37182955) 36 470 (тридцять шість тисяч чотириста сімдесят) грн. 63 коп. інфляційних втрат, 15 621 (п'ятнадцять тисяч шістсот двадцять одну) грн. 93 коп. 3% річних та 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.М. Ярмак

Повне рішення складено: 10.02.2016 р.