Постанова № 55865600, 12.02.2016, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2016 р. м. Чернівці Справа № 824/2458/15-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі :

головуючого судді Маренича І.В.

секретаря судового засідання Бідней О.В.

за участю :

представника позивача ОСОБА_1,

представників відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Чернівецької митниці ДФС про визнання протиправним наказу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 (далі позивач) звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив визнати протиправним наказ Чернівецької митниці ДФС (далі - відповідач) від 16.11.2015 року №705-о про звільнення його з займаної посади; поновити його на роботі, як незаконно звільненого.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 16.11.2015 р. Чернівецькою митницею ДФС видано наказ №705-О, яким звільнено ОСОБА_5 із займаної посади з 17.11.2015 р. відповідно до пункту 1 статі 40 КЗпП України.

Під час винесення оскаржуваного наказу відповідачем не було запропоновано, як того вимагає КЗпП України жодних пропозицій про переведення його на іншу посаду або в інший підрозділ та не отримано від позивача жодних пояснень чи доповідних записок стосовно згоди або незгоди про таке переведення.

Крім того, позивач, звертає увагу на ст. 42 КЗпП України, в силу якої при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Вказує, що пропрацював в органах митної служби України з 01.11.2004 року по 17.11.2015 року. За увесь період служби на знак підвищення його професійного рівня та кваліфікації просувався на інші посади. На момент звільнення перебував на посаді головного інспектора, а наказом від 30.12.2013 р. йому було присвоєно спеціальне звання Інспектор податкової та митної справи І рангу, що є вищим званням для інспекторів податкової та митної справи. Неодноразово проходив навчання в Центрі підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Держмитслужби за професійною програмою підготовки кінологічних команд митниць Міндоходів.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав повністю та просив його задовольнити, посилаючись на обставини зазначені в позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, просили у його задоволенні відмовити та надали пояснення аналогічні викладеним у запереченнях проти позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, встановивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 перебував на держаній службі й працював в органах митної служби України з 01.11.2004 року.

01.11.2004 року ОСОБА_4 прийняв присягу державного службовця.

06.11.2014 року ОСОБА_4 письмово попереджено про можливе наступне звільнення із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Наказом Чернівецької митниці ДФС від 16.11.2015 року №705-о Про звільнення ОСОБА_4В. звільнено ОСОБА_4, головного державного інспектора-кінолога відділу кінологічного забезпечення управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Чернівецької митниці Міндоходів, із займаної посади 17.11.2015 року у звязку з реорганізацією Чернівецької митниці Міндоходів, відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Із зазначеного наказу також вбачається, що звільнення позивача з роботи було проведено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 №236 Про Державну фіскальну службу України, від 21 травня 2014 року №160 Про утворення Державної фіскальної служби, від 6 серпня 2014 року №311 Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України, наказів Державної фіскальної служби України від 13 серпня 2014 року №41 Про організацію утворення територіальних органів Державної фіскальної служби, від 12 вересня 2014 року №128 Про затвердження чисельності працівників територіальних органів ДФС, від 12 вересня 2014 року №129 Про затвердження типових структур територіальних органів ДФС, наказу Міністерства доходів і зборів України від 29 жовтня 2014 року №21 Про реорганізацію Чернівецької митниці Міндоходів та структури Чернівецької митниці ДФС, затвердженої Головою ДФС України ОСОБА_6 04 листопада 2014 року, штатного розпису Чернівецької митниці ДФС, затвердженого Головою ДФС України ОСОБА_6 05 листопада 2014 року та введених в дію наказами Чернівецької митниці ДФС від 04 листопада 2014 року №1 Про введення в дію структури Чернівецької митниці ДФС на 2014 рік та від 05 листопада 2014 року №2 Про введення в дію штатного розпису Чернівецької митниці ДФС, Передавального акту від Чернівецької митниці Міндоходів до Чернівецької митниці ДФС від 14 січня 2015 року.

Вважаючи своє звільнення із займаної посади незаконним, ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх трудових прав.

До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення закону та робить висновки по суті спору.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

До публічної служби у встановлених випадках відноситься державна служба. Так, за змістом ст. 1 Закону України Про державну службу від 16.12.1993 р. № 3723-XII (далі Закон № 3723-XII) державна служба - це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави та одержують зарплату за рахунок державних коштів.

Віднесення служби до державної, тобто публічної, можливе, якщо це: професійна діяльність осіб, які її обіймають, здійснюється на основі Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, за змістом полягає у виконанні завдань та функцій держави, оплачується з державних коштів.

Суд зазначає, що служба позивача на посаді головного державного інспектора-кінолога відділу кінологічного забезпечення управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Чернівецької митниці Міндоходів відноситься до публічної служби, відтак спірні правовідносини сторін підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті, визначено в Законі № 3723-XII.

Згідно ст. 17 Закону № 3723-XII громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу. Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.

Як видно з матеріалів справи, позивач 01.11.2004 р. прийняв Присягу державного службовця, про що зроблено запис в трудовій книжці.

Приписи Закону № 3723-XII передбачають можливість поширення на службові відносини трудового законодавства. У зв'язку з цим, суд виходить з того, що при вирішенні публічного спору пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Оскільки норми спеціального закону (Закон № 3723-XII) не регулюють питання розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, суд застосовує у спірних правовідносинах норми трудового законодавства.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з ч.3 ст. 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з постановою Кабінету міністрів України №236 від 21.05.2014 року Про Державну фіскальну службу України утворено Державну фіскальну службу України шляхом реорганізації Міністерства доходів і зборів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 року №311 Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність деяких актів Кабінету Міністрів України утворено Чернівецьку митницю ДФС як територіальний орган ДФС України та реорганізовано Чернівецьку митницю Міндоходів шляхом приєднання до Чернівецької митниці ДФС.

30 жовтня 2014 року до Єдиного державного реєстру юридичний осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про державну реєстрацію Чернівецької митниці ДФС.

Згідно штатного розпису на 2014 рік, затвердженого заступником Міністра доходів і зборів України, керівником апарату ОСОБА_7 від 15.01.2014, кількість штатних одиниць оперативного управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями становить 60 одиниць. Згідно штатного розпису Чернівецької митниці ДФС на 2014 рік, затвердженого Головою Державної фіскальної служби України ОСОБА_6 від 05.11.2014, кількість штатних одиниць управління аналізу ризиків та протидії митним правопорушенням становить 42 одиниці.

Тобто, проведення реорганізації призвело до змін в структурі та зменшення штатної чисельності працівників як у митниці в цілому, так і в окремих її підрозділах. А штатна чисельність Чернівецької митниці ДФС є недостатньою для переведення всіх працівників Чернівецької митниці Міндоходів.

Статтею 492 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 працював на посаді головного державного інспектора-кінолога відділу кінологічного забезпечення управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Чернівецької митниці Міндоходів.

Згідно частин 1-3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Сторонами в судовому засіданні не заперечувався факт, що 06.11.2014 року позивача персонально попереджено про наступне вивільнення, а 16.11.2015 року звільнено з займаної посади у зв'язку з реорганізацією Чернівецької митниці Міндоходів, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивача попереджено про наступне вивільнення з дотриманням строку визначеного статтею 49-2 КЗпП Укрїни.

Крім цього, судом встановлено, що оскільки реорганізація супроводжувалася зменшенням штатної чисельності працівників як у митниці в цілому, так і в окремих її підрозділах, відповідачем в силу ст. 49-2 КЗпП України повідомлено, що у разі можливості, а саме наявності вакантних посад, для подальшого працевлаштування в Чернівецькій митниці ДФС, позивача буде додатково повідомлено та запропоновано відповідну посаду в строк, передбачений ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України.

Відповідач в процесі судового розгляду справи стверджував, що в ході скорочення штатної чисельності, при вирішенні питання про те, хто конкретно підлягає звільненню з роботи, було враховано кваліфікацію і продуктивність працівників за всіма ознаками в сукупності.

Статтею 184 КЗпП України передбачено гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей. Згідно частини 3 статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Суд констатує, що оскільки, позивач не належить до вище перелічених осіб, вказана норма не застосовується до нього.

Разом з тим, у відповідності до статті 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Судом встановлено, що відповідачем для визначення працівників, які мають перевагу в залишенні на роботі та хто підлягає вивільненню в зв'язку з реорганізацією шляхом приєднання з подальшим скороченням штатної чисельності враховано дані, наявні в особових справах працівників митниці.

Водночас, позивач, наводячи підстави незаконності його звільнення посилається на те, що відповідачем не враховано факт високої кваліфікації ОСОБА_4, яка полягає у перебуванні на службі в органах митної служби з 01.11.2004 року по 16.11.2015 року, присвоєнні йому спеціального звання Інспектор податкової та митної справи І рангу, неодноразовому проходженні навчання в Центрі підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Держмитслужби за професійною програмою підготовки кінологічних команд митниць Міндоходів.

При цьому, із повідомлених відповідачем обставин слідує, що спеціальне звання Інспектор податкової та митної справи І рангу присвоєно ОСОБА_4 наказом від 30.12.2013 у звязку із тим, що до МК України від 13.03.2012 4495-УІ внесено зміни, згідно з якими спеціальне звання Інспектор митної справи І рангу змінено на Інспектор податкової та митної справи І рангу та відповідно до Постанови КМ України від 23.10.2013 № 839 "Про спеціальні звання посадових осіб органів доходів і зборів" йому присвоєно відповідне спеціальне звання. Тобто, присвоєння спеціального звання не є видом заохочення за сумлінну працю та виконання особливо відповідальних завдань.

Щодо посилання в позовній заяві на те, що ОСОБА_4 проходив навчання в Центрі підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Держмитслужби за професійною програмою підготовки кінологічних команд митниць Міндоходів, відповідач зазначає, що таке навчання протягом 2014 року проходили близько 90 працівників митниці.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем проаналізовано та враховано рівень кваліфікації та продуктивності позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що відповідач, при прийнятті наказу «Про звільнення ОСОБА_4В.» діяв у межах повноважень та у спосіб передбачений законом та з урахуванням всіх встановлених ним обставин.

Тому, суд не вбачає підстав для визнання протиправними та скасування зазначеного наказу та відмовляє в задоволенні даної позовної вимоги.

Згідно з ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

В силу того, що судом встановлено правомірність наказу Чернівецької митниці ДФС від 16.11.2015 року №705-о, правові підстави для поновлення його на публічній службі та звернення судового рішення в цій частині до негайного виконання відсутні.

За таких обставин, в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З досліджених в ході судового розгляду справи письмових доказів, пояснень представників сторін, відповідач, як суб'єкт владних повноважень довів суду правомірність прийнятого наказу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 6-12, 17, 18, 71 ,94, 157, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Постанову виготовлено в повному обсязі 17 лютого 2016 року.

Суддя І.В. Маренич