Вирок № 55852896, 16.02.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 639/7930/15-к Головуючий суддя І інстанції Федюшин М. В.

Провадження № 11-кп/790/342/16 Суддя доповідач Люшня А.І.

Категорія: ч. 1 ст. 186 КК України

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі:

- головуючого Люшні А. І.,

- суддів: Григорова П.О., Каплієнка І.І.,

- при секретарі Коваленко О.В.,

- за участю прокурора Криворучко І. І.,

- потерпілої ОСОБА_1,

- представника потерпілої ОСОБА_2,

- обвинуваченого ОСОБА_3,

- захисника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду м. Харкова кримінальне провадження № 1-кп/639/342/16 за апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_1 на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 09 листопада 2015 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Харкова, громадянина України, освіта середня, не одруженого, не працюючого, в силу ст. 89 КК України не маючого судимості, мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1, -

засуджено за ч. 1 ст. 186 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки.

Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України на ОСОБА_3 покладено обов'язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально - виконавчої інспекції, повідомляти орган кримінально - виконавчої системи про зміну місця мешкання, роботи.

Як установив суд, 24 червня 2015 року, приблизно о 16 годині, ОСОБА_3 перебував поблизу супермаркету «АТБ», розташованого за адресою: м. Харків, вул. Жовтневої Революції, 106, де помітив раніше незнайому йому ОСОБА_5, у якої на шиї був золотий ланцюжок.

Після чого ОСОБА_3, маючи злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, діючи з корисливих мотивів, підійшов ззаду до ОСОБА_5 та використовуючи момент, коли остання, нічого не підозрюючи, нахилилась до своєї сумки, зненацька для потерпілої правою рукою зірвав з її шиї золотий ланцюжок, вартістю 4453, 70 грн., після чого з місця скоєння злочину зник та розпорядився викраденим майном на власний розсуд.

В апеляційній скарзі, в редакції внесених змін, потерпіла ставить питання про скасування вироку у зв'язку з неправильним застосуванням судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України. Зазначила, що звільняючи обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням, суд не врахував, що ОСОБА_3, будучи раніше засудженим за умисний злочин з випробуванням, знову вчинив умисний корисливий злочин у денний час і завдану їй матеріальну та моральну не відшкодував до теперішнього часу, тобто на шлях виправлення не став що свідчить про його підвищену суспільну небезпечність. Просить ухвалити апеляційним судом вирок, яким призначити ОСОБА_3за ч. 1 ст. 186 КК України покарання - 2 роки 6 місяців позбавлення волі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення потерпілої та її представника, які підтримали доводи апеляційної скарги, прокурора, який вважав скаргу підлягаючою задоволенню, обвинуваченого ОСОБА_3 і його захисника, які заперечували проти її задоволення, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини кримінального правопорушення і кваліфікація дій ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 186 КК України в апеляційній скарзі не оспорюються, тому згідно положень ч. 1 ст. 404 КПК України висновки суду першої інстанції щодо цих обставин в апеляційному порядку не перевірялися.

Не оспорюються в апеляційній скарзі і справедливість призначеного ОСОБА_3 покарання за його видом та розміром.

Доводи апеляційної скарги потерпілої про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, є обґрунтованими.

За змістом ст. 75 КК України прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд вправі лише тоді, коли з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи, у тому числі наслідків, що настали, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування призначеного йому покарання.

Суд першої інстанції не в повній мірі врахував цих вимог закону, у зв'язку з чим, призначивши ОСОБА_3 покарання, безпідставно звільнив від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Приймаючи таке рішення суд послався лише на те, що обвинувачений не має судимості, визнав свою винуватість, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, проходить курс реабілітації у Благодійному фонді «Незалежність-Харків», щиро покаявся, визнавши останню обставину пом'якшуючою покарання.

Однак суд, у порушення наведених вище вимог закону, належно не обґрунтував у мотивувальній частині вироку свій висновок про можливість виправлення ОСОБА_3 без ізоляції від суспільства із застосуванням положень ст. 75 КК України.

До того ж, суд у повній мірі не врахував тяжкість вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 186 КК України, яке згідно зі ст.12 КК України відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, обставини його вчинення та наслідків, що настали у виді спричинення потерпілій матеріальної шкоди на вказану у вироку суму, яку до теперішнього часу обвинувачений не відшкодував що свідчить про підвищену суспільну небезпечність особи ОСОБА_3 та його небажання стати на шлях виправлення і перевиховання.

Визнання судом пом'якшуючою покарання обставиною - щире каяття обвинуваченого, є безпідставним.

Згідно роз'яснень, які містяться у п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23.12.2005 року №12, щире каяття характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється у тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Із матеріалів кримінального провадження слідує, що хоча обвинувачений і визнав свою провину, однак протягом семи місяців з моменту вчинення злочину до теперішнього часу, ніяких заходів для усунення спричиненої ним потерпілій матеріальної та моральної шкоди не вжив, що свідчить про небажання ОСОБА_3 виправити ситуацію, яку він створив своїми неправомірними діями.

За таких обставин колегія суддів не знаходить підстав вважати можливим виправлення ОСОБА_3 без реального відбування покарання, яке йому належить призначити відповідно до положень ст. 65 КК України в межах, установлених у санкції ч.1 ст.186 КК України, з урахуванням тяжкості вчиненого правопорушення, його наслідків і вищенаведених даних про особу обвинуваченого, у зв'язку з чим вважає неможливим застосування положень ст.75 КК України.

Керуючись ст.ст. 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів,-

ЗАСУДИЛА:

Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 задовольнити.

Вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 09 листопада 2015 року щодо ОСОБА_3,в частині призначеного йому покарання, скасувати.

Призначити ОСОБА_3 ч. 1 ст.186 КК України покарання - 2 роки 6 місяців позбавлення волі.

Взяти ОСОБА_3під варту в залі суду.

Початок строку відбування ОСОБА_3 покарання обчислювати з 16 лютого 2016 року.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим - в той самий строк з дня вручення йому копії вироку.

Головуючий:

Судді: