Рішення № 5585153, 29.12.2008, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 32/8-37/33129.12.08 За позовом Компанії «Вьорваг Фарма ГмбХ Ко.КГ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медфармсервіс»

про стягнення заборгованості

Суддя Кондратова І.Д.

В судових засідання приймали участь представники сторін:

Від позивача: Трохимчук О.І.- представник за довіреністю № б/н від 29.01.2008 року; Мішаніна І.Г.- представник за довіреністю № б/н від 29.01.2008 року;

Від відповідача : Лукянова О.М.- представник за довіреністю № б/н від 18.08.2008 року; Бойко І.Ю.- представник за довіреністю № б/н від 18.08.2008 року; Галич М.Д. представник за довіреністю № б/н від 14.01.2008 року;

Обставини справи :

На розгляд до Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Компанії «Вьорваг Фарма ГмбХ Ко.КГ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медфармсервіс»про стягнення 20969,74 євро, у т.ч. 19877,06 євро основної заборгованості та 1092,68 євро пені.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежно виконував свої зобовязання за договором про дистрибюторство № б/н від 21.11.2005 року, а саме вчасно не розрахувався за отриманий по зазначеному договору товар.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.02.2008р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2008 року позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Медфармсервіс»на користь Компанії «Вьорваг Фарма ГмбХ Ко.КГ» 19877,06 євро основної заборгованості та 1092,68 євро пені, 18616,81 грн. витрат на оплату послуг адвоката, 209,70 євро державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.08.2008 року № 32/8 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Медфармсервіс»було задоволено, рішення Господарського суду м. Києва від 08.02.2008 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2008 р. у справі № 32/8 скасовано, а справу передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.

За резолюцією Заступника Голови Господарського суду міста Києва справу № 32/8 було передано на новий розгляд судді Кондратовій І.Д.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2008 року справу № 32/8-37/331 було прийнято до провадження, розгляд справи № 32/8-37/331 призначено на 22.09.2008 року о 10-00.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2008 року розгляд справи було відкладено до 07.10.2008 року у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні 07.10.2008 року надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в позові повністю, посилаючись на те, що позивачем не надано суду жодних доказів, які підтверджують поставку товару відповідачу та отримання його відповідачем.

У судовому засіданні 07.10.2008 року, відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 13.10.2008 року о 16-00.

Представники відповідача в судове засідання 13.10.2008 року не зявились, проте через канцелярію Господарського суду міста Києва подали клопотання про відкладення розгляду справи, у звязку з перебуванням представників відповідача у службовому відрядженні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2008 року розгляд справи було відкладено у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в звязку з неявкою в судове засідання представників сторін, а також необхідністю витребування нових доказів.

Призначене судове засідання 27.10.2008 року не відбулось, оскільки 24.10.2008 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Медфармсервіс»заявив відвід судді Кондратовій І.Д.

Ухвалою Заступника Голови Господарського суду міста Києва Шевченко Е.О. № 32/8-37/331 від 27.10.2008 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Медфармсервіс»про відвід судді було залишено без задоволення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2008 року розгляд справи було призначено на 11.11.2008 року.

10.11.2008 року відповідач подав клопотання про зобовязання позивача надати вантажно - митні декларації (за всіма поставками), письмові пояснення щодо призначення коштів в розмірі 131931,58 євро, які надійшли на рахунок позивача згідно довідки ВАТ «Укрсоцбанк», оригінал листа відповідача від 21.05.2007 року, який містить прохання перенести строк оплати, підтверджуючі документи щодо поставки за інвойсом № 142971 від 19.04.2006 року (товарно-супровідну накладну CMR та вантажну митну декларацію ІМ-40).

Судом розглянуто клопотання відповідача про витребування доказів, зобовязано надати суду підтверджуючи документи щодо поставки товару за інвойсом № 142971 від 19.04.2006 року. В частині зобовязання надати вантажно - митні декларації (за всіма поставками), письмові пояснення щодо призначення коштів в розмірі 131931,58 євро клопотання відхилено, оскільки з наданих позивачем пояснень вбачається, що у нього відсутні вантажно митні декларації, а матеріали справи містять копії платіжних доручень, з яких вбачається призначення коштів в розмірі 131931,58 євро.

Крім того, 11.11.2008 року через канцелярію суду відповідач подав клопотання про закриття провадження у справі № 32/8-37/331 у відповідності до п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на те, що справа № 32/8-37/331 не підлягає вирішенню в господарських судах України.

У судовому засіданні 11.11.2008 року та 17.11.2008 року оголошувалась перерва для вирішення клопотання щодо закриття провадження у справі № 32/8-37/331 у відповідності до п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 24.11.2008 року судом розглянуто та відхилено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Медфармсервіс»про закриття провадження у справі № 32/8-37/331 у відповідності до п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України з наступних підстав. По-перше, суд відзначає, що у відповідності до п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України провадження підлягає припиненню, а не закриттю, як зазначає відповідач, у разі якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. По-друге, спір, який виник між сторонами по даній справі, підлягає вирішенню в Господарському суді міста Києва з огляду на наступне. Відповідно до статті 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Згідно з пунктом 2 параграфу 9 договору про дистрибютерство сторони погодили всі спори з даного договору або ті, що відносяться до порушення, анулювання абр недійсності даного договору підлягають вирішенню відповідно до зводу положень про арбітражний суд Міжнародної торгової палати наступним чином : Арбітражний суд в місті Києві приймає рішення, керується господарським правом. Мовою арбітражу є англійська мова.

Відповідно до розяснення Президії ВГСУ від 31.05.2002 р. N 04-5/608 «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій»зазначено, що арбітражна угода не може бути виконана, якщо сторони неправильно виклали назву третейського суду або зазначили арбітражну установу, якої не існує.

Господарський суд може порушити провадження зі справи у випадку наявності у зовнішньоекономічному договорі арбітражної угоди, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (пункт 3 статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, Нью-Йорк, 1958).

Названа норма узгоджується зі статтею 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», відповідно до якої встановлено, що суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Судом встановлено, що сторонами в арбітражній угоді зазначили арбітражну установу, якої не існує, крім того, відповідач попросив про припинення провадження у справі після подання своєї першої заяви щодо суті спору, а тому у суду відсутні правові підстави припиняти провадження у справі.

Відповідно до статті 124 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи за участю іноземних підприємств і організацій, якщо місцезнаходження відповідача на території України. Підвідомчість і підсудність справ за участю іноземних підприємств і організацій визначається за правилами, встановленими статтями 12 - 17 цього Кодексу.

Відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсним актів розглядаються господарським судом за місцем знаходження відповідача.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Медфармсервіс»знаходиться в місті Києві, сторони по даній справі є юридичними особами, за таких обставин дана справа підсудна та підвідомча Господарському суду міста Києва.

Представник відповідача, не погодившись з тим, що суддя відмовив у задоволенні клопотання про припинення провадження, в судовому засіданні 24.11.2008 заявив відвід судді Кондратовій І.Д., вважаючи, що дії викликають сумніви в його неупередженості.

Ухвалою Заступника Голови Господарського суду міста Києва Іванової Л.Б. № 32/8-37/331 від 25.11.2008 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Медфармсервіс»про відвід судді було залишено без задоволення.

Матеріали справи були повернуті судді Кондратовій І.Д. для подальшого розгляду. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи підлягає призначенню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2008 року розгляд справи було призначено на 08.12.2008 року.

Представник відповідача в судовому засіданні подав письмові пояснення, відповідно до яких зазначає, що вважає недоведений факт поставки товару згідно інвойсу № 193996 та 212061, оскільки перевіркою бухгалтерських документів ТОВ «Медфармсервіс»не було встановлено видачі довіреностей суворої звітності на товари по інвойсам (рахункам) № 193996 та 212061.

Крім того, відповідачем було заявлено клопотання про призначення по даній справі почеркознавчої експертизи. Судом подане клопотання розглянуто та відхилено.

В судовому засіданні 15.12.2008 року представник позивача надав суду документи щодо поставки товару за інвойсом № 142971 від 19.04.2006 року.

У відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 15.12.2008 року оголошувалась перерва до 22.12.2008 року.

В судовому засіданні 22.12.2008 року представник відповідача заявив клопотання про витребування від позивача оригінал авіа накладної з усіма печатками підприємств, переклад повного тексту авіа накладної, вантажну митну декларацію ІМ-40 за інвойсом № 142971 від 19.04.2006 року.

Судом клопотання відповідача відхилено, оскільки у відповідності до частини 2 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Позивачем надана нотаріально завірена копія авіа накладної, а також нотаріально завірений переклад даної накладної, а тому в розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України судом визнаються надані докази, як належні письмові докази, суд не вбачає підстав для витребування оригіналів вищевказаних документів.

Крім того, відповідач надав суду доповнення до відзиву, відповідно до якого вказує, що ТОВ «Медфармсервіс»вважає недоведеним факт поставки товару СІР м. Київ за інвойсом № 142971 від 19.04.2006 року.

На підставі частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 22.12.2008 року судом оголошена перерва до 29.12.2008 року для виготовлення повного тексту рішення.

В судовому засіданні 29.12.2008 року оголошений повний текст рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.11.2005 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про дистрибюторство № б/н, згідно з яким Компанія «Вьорваг Фарма ГмбХ Ко. КГ»призначила ТОВ «Медфармсервіс»дистрибютором товарів, що є предметом зазначеного договору, на території України.

Згідно частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до статей 79, 80 Господарського кодексу України відповідач належать до господарських товариств, та є юридичною особою.

Згідно статті 80 Цивільного кодексу України юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

Відповідно до частини 1 статті 92 цього Кодексу юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, якщо від імені юридичної особи діяла посадова особа - орган юридичної особи, діє презумпція наявності повноважень у посадової особи представляти юридичну особу.

Крім того, у відповідності до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Медфармесрів»вчинило дії щодо схвалення договір про дистрибюторство № б/н від 21.11.2005 року, зокрема сплачувало кошти за товар та отримувало поставлений товар.

За таких обставин, судом не приймаються до уваги посилання відповідача на те, що договір з боку відповідача підписаний неуповноваженою особою, як на підставу недійсності правочину, оскільки як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи відповідачем вчинялись дії, які свідчать про схвалення договору (прийняття товару, здійснення платежу другій стороні і т. ін.).

Доказів визнання договору про дистрибюторство № б/н від 21.11.2005 року недійсним в судовому порядку суду не надано, а тому в розумінні статті 204 Цивільного кодексу України договір про дистрибюторство № б/н від 21.11.2005 року є чинним та обовязковим для виконання.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і в статті 265 Господарського кодексу України.

Відповідно до пункту 1 глави 1 договору про дистрибюторство № б/н від 21.11.2005 позивач та відповідач погодили, що відповідач діє як незалежний трейдер та дилер для позивача та повинен купувати товари, що є предметом зазначеного договору, у позивача та продавати їх від свого імені, за свій рахунок і на свій ризик своїм клієнтам на території України.

Товари, які є предметом договору про дистрибюторство № б/н від 21.11.2005 обмежуються товарами, більш детально викладеними в Додатку № 1.

Згідно з розділом 4 договору про дистрибюторство № б/н від 21.11.2005року ціни поставки, які вказуються позивачем, є цінами, викладеними в поточному прайс-листі, викладеним в додатку № 1, який є невідємною частиною вказаного договору. Загальна сума договору складає 251515,00 євро. Рахунки-фактури виставляються в євро. Сплата здійснюється на рахунок позивача протягом 60 днів з дня виписки рахунка-фактури.

За твердженням позивача за період з 02.12.2005 року по 09.05.2007 року позивачем було поставлено відповідачу товару на суму 15164,72 євро, проте відповідач в порушення умов договору за поставлений товар розрахувався частково, сплативши лише 131931,58 євро, в звязку з чим у відповідача існує заборгованість перед позивачем в розмірі 19877,06 євро. При цьому за твердженням позивача відповідачем неоплачений товар згідно рахунку-фактури № 193996 від 01.03.2007 року та № 212061 від 09.05.2007 року, зокрема за отриманий товар відповідач розрахувався частково, сплативши 2000,00 євро по рахунку-фактурі № 193996 від 01.03.2007 року та 4500,00 євро - по рахунку-фактурі № 212061 від 09.05.2007 року.

Відповідно до статті 111112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Постанова Вищого господарського суду України № 32/8 від 21.08.2008 року містить вказівку зясувати призначення коштів в розмірі 131931,58 євро.

Виконуючи вказівки Вищого господарського суду України, господарський суд міста Києва зясував, що :

-кошти в сумі 6963,17 євро були перераховані відповідачем позивачу за поставку товару згідно інвойса № 116342 (платіжне доручення в іноземній валюті № 5 від 02.02.2006 року);

-кошти в сумі 20029,73 євро були перераховані відповідачем позивачу за поставку товару згідно інвойса № 128984 (платіжне доручення в іноземній валюті № 13 від 10.04.2006 року);

-кошти в сумі 10443,45 євро були перераховані відповідачем позивачу за поставку товару згідно інвойса № 135061 (платіжне доручення в іноземній валюті № 16 від 11.05.2006 року);

-кошти в сумі 19057,96 євро були перераховані відповідачем позивачу за поставку товару згідно інвойса № 142971 (платіжне доручення в іноземній валюті № 20 від 05.07.2006 року);

-кошти в сумі 8375,52 євро були перераховані відповідачем позивачу за поставку товару згідно інвойса № 154517 (платіжне доручення в іноземній валюті № 27 від 25.09.2006 року);

-кошти в сумі 21716,54 євро були перераховані відповідачем позивачу за поставку товару згідно інвойса № 159087 (платіжне доручення в іноземній валюті № 28 від 05.10.2006 року);

-кошти в сумі 15621,27 євро були перераховані відповідачем позивачу за поставку товару згідно інвойса № 167860 (платіжне доручення в іноземній валюті № 36 від 19.12.2006 року);

-кошти в сумі 23223,94 євро були перераховані відповідачем позивачу за поставку товару згідно інвойса № 187853 (платіжне доручення в іноземній валюті № 46 від 10.04.2007 року);

-кошти в сумі 2000 євро були перераховані відповідачем позивачу за поставку товару згідно інвойса № 193996 (платіжне доручення в іноземній валюті № 52 від 17.07.2007 року);

-кошти в сумі 2500 євро були перераховані відповідачем позивачу за поставку товару згідно інвойса № 212061 (платіжне доручення в іноземній валюті № 55 від 31.08.2007 року);

-кошти в сумі 1000 євро були перераховані відповідачем позивачу за поставку товару згідно інвойса № 212061 (платіжне доручення в іноземній валюті № 56 від 28.09.2007 року);

-кошти в сумі 1000 євро були перераховані відповідачем позивачу за поставку товару згідно інвойса № 212061 (платіжне доручення в іноземній валюті № 58 від 31.10.2007 року);

Відповідач не визнає позовні вимоги, зазначаючи, що товар згідно рахунків-фактури № 193996 від 01.03.2007 року та № 212061 від 09.05.2007 року, товар не отримував, а також відповідачем не визнається поставка товару згідно рахунку-фактури № 142971 від 19.04.2006 року на суму 19057,96 грн. При цьому суд відзначає, що товар, поставлений у відповідності до рахунку-фактури № 142971 від 19.04.2006 року на суму 19057,96 грн. відповідач оплатив в повному обсязі, до цього часу відповідач не мав жодних зауважень, позовів, претензій до позивача з приводу неналежного виконання зобовязань щодо поставки товару у відповідності до рахунку-фактури № 142971 від 19.04.2006 року. Крім того, відповідач не визнає позовні вимоги, посилаючись на те, що позивачем не надані вантажно-митні декларації. Суд розглянувши, всі заперечення відповідача, а також дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

В пункті 1 глави 4 договору про дистрибюторство № б/н від 21.11.2005 року сторони погодили умови поставки товару: СІР Київ (ІНКОТЕРМС 2000).

Таким чином, судом встановлено, що поставка товару здійснювалася на умовах СІР відповідно до Правил ІНКОТЕРМС-2000.

Відповідно до Правил ІНКОТЕРМС-2000 термін «фрахт/перевезення та страхування оплачено до ...»означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які додаткові витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки у вищезазначений спосіб. Однак за умовами терміна CIP на продавця покладається також обов'язок забезпечення страхування на користь покупця проти ризику втрати чи пошкодження товару під час перевезення.

Згідно А. 1, А. 4, А. 5 Правил ІНКОТЕРМС-2000 продавець зобов'язаний надати товар із комерційним рахунком-фактурою або еквівалентним йому електронним повідомленням, у відповідності з умовами договору купівлі-продажу, а також будь-які інші докази відповідності, які можуть вимагатися за договором. Продавець зобов'язаний здійснити поставку шляхом надання товару перевізнику, з яким укладено договір перевезення, у відповідності зі статтею А.3, а за наявності декількох перевізників - першому з них, для транспортування товару до узгодженого пункту в межах названого місця у встановлену дату або в межах узгодженого періоду. Продавець зобов'язаний, з урахуванням положень статті Б.5, нести всі ризики втрати чи пошкодження товару до моменту здійснення його поставки у відповідності з статтею А.4.

В свою чергу, у відповідності до Б.1, Б.4, Б.5 Правил ІНКОТЕРМС-2000 Покупець зобов'язаний сплатити ціну товару у відповідності з договором купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний прийняти поставку товару, як тільки її здійснено у відповідності зі статтею А.4, та одержати товар від перевізника в названому місці. Покупець зобов'язаний нести всі ризики втрати чи пошкодження товару з моменту здійснення його поставки у відповідності зі статтею А.4.

Таким чином, в розумінні Правил ІНКОТЕРМС-2000 при здійсненні поставки товару на умовах СІР, товар вважається поставлений шляхом його передання перевізнику, в свою чергу покупець приймає на себе всі ризики та будь-які додаткові витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки у вищезазначений спосіб.

Судом встановлено, що поставка товару буда здійснена позивачем належним чином, що підтверджується товарно - транспортними накладними № 703-0034-01 та 705-0075-03, а також авіа накладною № 566-1175-1460, копії яких долучені до матеріалів справи.

При цьому, судом не приймаються до уваги посилання відповідача на те, що дана авіа накладна не є належним доказом, оскільки перевізником визначено «Українські авіалінії», а транспортне доручення видане на Транспортне-експедиційне підприємство «Rewico».

Суд розглянувши заперечення відповідача визначає, що перевізником виступала Авіакомпанія «Українські авіалінії», її агентом було Транспортне-експедиційне підприємство «Rewico»згідно авіа накладної N 19502405863, а тому транспортне доручення видане саме на Транспортне-експедиційне підприємство «Rewico».

Крім того, на підтвердження поставки товару за інвойсом № 142971 від 19.04.2006 року позивачем наданий страховий сертифікат № 551115, а також свідоцтво про походження.

За таких обставин, суд відзначає, що позивач належним чином виконав свої зобовязання та матеріалами справи підтверджується поставка товару за інвойсом № 142971 від 19.04.2006 року. При цьому судом враховано, що відповідач оплатив поставлений товар згідно інвойсу № 142971 від 19.04.2006 року, що підтверджується платіжним дорученням № 20 від 05.07.2006 року, жодних зауважень, претензій, позовів до позивача щодо неналежної поставки товару не заявляв.

З приводу поставки товару згідно інвойсів № 193996 від 01.03.2007 року та № 212061 від 09.05.2007 року суд відзначає наступне.

В судовому засіданні було встановлено, що згідно товарно-транспортних накладних № 705-0075-03 та № 7030034-01 лікарські засоби, які відправлені Компанією «Вьорваг Фарма ГмбХ Ко.КГ», були отримані Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Лоджистік», що підтверджується підписом та печаткою вказаного підприємства в графі № 25 «товар отриманий», в свою чергу одержувачем вантажу згідно товарно-транспортних накладних є ТОВ «Медфармсервіс».

У відповідності до статті 38 Господарського процесуального кодексу України суд витребував відповідні пояснення та докази від Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Лоджистік»щодо поставки товару.

З наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Лоджистік»документів судом встановлено, що 31.07.2006 року між ТОВ «Медфармсервіс»Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Лоджистік»було укладено договір № 08/2006 про обслуговування митних вантажів та надання послуг по зберіганню на МЛС, згідно якого ТОВ «Медфармсервіс»доручає, а ТОВ «Юніверсал Лоджистік»приймає на себе зобов'язання по розвантаженню з транспортного засобу на склад, прийманню вантажу на відповідальне зберігання, завантаженню на транспортний засіб одержувача, декларуванню товарів при їх розміщенні на митний ліцензійний склад, декларуванню товарів при їх випуску з митного ліцензійного складу, а також по наданню інших послуг, необхідність в яких може виникнути в процесі митного оформлення товарів та їх зберігання. Відповідно до умов вищевказаного договору ТОВ «Юніверсал Лоджистік»12.03.2007 року було задекларовано для розміщення на митний ліцензійний склад товари (лікарські засоби) від компанії Компанії «Вьорваг Фарма ГмбХ Ко.КГ», одержувачем яких було ТОВ «Медфармсервіс». 23.04.2007 року ТОВ «Юніверсал Лоджистік»було оформлено декларацію про випуск даних товарів з митного ліцензійного складу. Цього ж дня дані товари було передано ТОВ «Медфармсервіс», що підтверджується Актом відвантаження матеріальних цінностей № 7000244 від 23.04.2007 року. 24.05.2007року було аналогічно задекларовано для розміщення на митний ліценцензійний склад товари (лікарські засоби) від Компанії «Вьорваг Фарма ГмбХ Ко.КГ», одержувачем яких було ТОВ «Медфармсервіс». 25.05.2007 року було оформлено декларацію про випуск даних товарів з митного ліцензійного складу та передано їх ТОВ «Медфармсервіс», що підтверджується Актом відвантаження матеріальних цінностей № 7000341 від 25.05.2007 року.

ТОВ «Медфармсервіс»оплатило ТОВ «Юніверсал Лоджистік»надані послуги та підписало акти наданих послуг, жодних претензій щодо неналежного виконання ТОВ «Юніверсал Лоджистік»своїх зобовязань не заявляло.

Суд відзначає, що не приймається до уваги посилання відповідача на те, що позивачем недоведений факт поставки товару згідно інвойсу № 193996 та 212061, оскільки перевіркою бухгалтерських документів ТОВ «Медфармсервіс»не було встановлено видачі довіреностей суворої звітності на товари по інвойсам (рахункам) № 193996 та 212061.

Оскільки як встановлено судом, перевізником позивача товар було передано належній особі - ТОВ «Юніверсал Лоджистік», яка згідно договору № 08/20006 від 31.07.2006 року надає послуги ТОВ «Медфармсервіс»по розвантаженню з транспортного засобу на склад, прийманню вантажу на відповідальне зберігання, завантаженню на транспортний засіб одержувача, декларуванню товарів при їх розміщенні на митний ліцензійний склад, декларуванню товарів при їх випуску з митного ліцензійного складу, а також по наданню інших послуг, необхідність в яких може виникнути в процесі митного оформлення товарів та їх зберігання.

При цьому, правовідносини ТОВ «Юніверсал Лоджистік»та ТОВ «Медфармсервіс»жодним чином не стосуються позивача, в свою чергу в разі, якщо ТОВ «Юніверсал Лоджистік»не передало товар ТОВ «Медфармсервіс», позивач не несе жодних ризиків та наслідків невиконання ТОВ «Юніверсал Лоджистік»своїх обовязків.

В свою чергу виконання позивачем своїх обовязків щодо поставки товару згідно інвойсів № 193996 від 01.03.2007 року та № 212061 від 09.05.2007 року підтверджується належним чином.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 2 глави 4 договору оплата товару здійснюється протягом 60 днів із дня виписки рахунку фактури на рахунок позивача.

Позивач виписав рахунки - фактури, відповідач рахунки фактури отримав, даний факт визнається та не оспорюється відповідачем, проте не виконав свої зобовязання щодо оплати вартості товару.

З урахуванням викладених обставин суд приходить до висновку, що відповідач не виконав зобовязання належним чином, за поставлену продукцію вчасно не розрахувався, чим порушив умови договору про дистрибюторство № б/н від 21.11.2005. Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем на час розгляду справи складає 19877,06 євро.

При цьому, суд відзначає, що посилання відповідача на відсутність вантажно-митних декларацій, як на підставу відмови у позові, судом не приймається до уваги оскільки згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем в розумінні вищенаведених норм надано належні докази, які підтверджують наявність заборгованості відповідача перед позивачем.

Судом встановлено, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а тому позов визнаний судом обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Аналогічне положення містить частина 2 статті 218 Господарського кодексу України, яка визначає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.

Зокрема, у частині 1 статті 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Також у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з пунктом 2 глави 4 Договору сторони встановили, що на прострочені платежі нараховується пеня в розмірі 1% на місяць, починаючи з дати, коли платіж мав бути здійсненим.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, нарахована пеня за прострочення оплати по рахунку-фактури № 193996 від 01.03.2007 та рахунку-фактури № 212061 від 09.05.2007 складає 1 092,68 євро.

Судом перевірений розрахунок позивача та встановлено, що станом 21.11.2007 р. загальна сума пені склала 1092,68 євро, виходячи з наступного розрахунку:

рахунок-фактура № 193996 від 01.03.2007 р. (строк оплати 23.06.2007 р.): заборгованість 9213,09 євро - пеня з 24.06.2007 р. по 21.11.2007 р. (1% / 365 х 12 213,09 євро/100 = 457,37євро) склала 457,37 євро;

рахунок-фактура № 212061 від 09.05.2007 р. (строк оплати 28.06.2007 р.): заборгованість 15163,97 євро - пеня з 29.06.2007 р. по 30.08.2007 р. (1%/365 x 12 х 63 дн. Х 15163, 97 євро/100 = 314,08 євро) склала 314,08 євро;

заборгованість 12663,97 євро - пеня з 31.08.2007 р. по 30.09.2007 р. (1%/ 365x12 х 31 дн. Х 12663,97 євро /100 = 129,06 євро) склала 129,06 євро;

заборгованість 11663,97 євро - пеня з 01.10.2007 р. по 30.10.2007 р. (1%/365x12Х 30 дн. х 11663,97 євро /100 = 115,04 євро) склала 115,04 євро;

заборгованість 10663,97 євро - пеня з 31.10.2007 р. по 21.11.2007 р. (1%/365x12 х 22 дн. х 10663,97 євро /100 = 77,13 євро) склала 77,75 євро;

Судом встановлено, що відповідач прострочив виконання грошового зобовязання щодо оплати вартості поставлених лікарських засобів, а позивачем правомірно у відповідності до вимог чинного законодавства нарахована відповідачу пеня, тому вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання взятих на себе зобовязань в розмірі 1092,68 євро. визнаються судом обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

В судовому засіданні, призначеному на 08.02.2008 року, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з клопотання про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката.

На підтвердження понесених витрат на оплату послуги адвоката позивачем надано договір про надання послуг адвоката та представництво в судах № б/н від 02.11.2007, предметом якого є обовязок Адвокатського обєднання «Юридична фірма «Ілляшев і Партнери»по наданню послуг адвоката та представництву позивача в Господарському суді міста Києва по справі про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Медфармсервіс»заборгованості за дистрибюторським договором, укладеним між позивачем та відповідачем, а також, на підтвердження зазначених обставин позивачем надано копію рахунку обєднання «Юридична фірма «Ілляшев і Партнери»№ 690 від 13.11.2007 на оплату адвокатських послуг згідно Договору від 02.11.2007 в розмірі 18616,81 грн.

Згідно статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до статей 2, 4 Закону України «Про адвокатуру»адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України. Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру»(частина 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України).

Для захисту своїх порушених прав та майнових інтересів позивач звернувся за послугами адвоката для надання правової допомоги та представництва в суді.

Розглянувши заяву позивача про стягнення витрат на оплату послуг адвоката по даній справі, судом враховано, що сума фактично понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката є співрозмірною ціні позову.

Таким чином, оскільки стаття 49 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування судових витрат за рахунок винної сторони, то суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача витрати, які ним понесені на сплату послуг адвоката в розмірі 18616,81 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, та керуючись ст. ст. 32, 33, 35, 44, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Медфармсервіс»(03022, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 30, кoд 32911643,) на користь Компанії «Вьорваг Фарма ГмбХ Ко. КГ»(Німеччина, Кальверштрасе 7, 71034 Бьоблінген, Deutsche Bank Filiale Stuttgart, Konto-Nr. 1620020, BLZ 600700 70, SWIFT-Code: DEUTDESS) 19877,06 євро основного боргу, 1092,68 євро пені, 18616,81 грн. витрат на оплату послуг адвоката, 209,70 євро державного мита, 118,00 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

СуддяІ.Д. Кондратова