Рішення № 55832065, 09.02.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/803/16 Головуючий 1 інстанції Курганникова О.А.

Справа № 641/2408/14-ц Доповідач - Коровін С.Г.

Категорія: договірні

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Коровіна С.Г.

суддів - Овсяннікової А.І., Коваленко І.П.,

при секретарі - Огарьовій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, та за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приват Банк» на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приват Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове агентство» Верус» в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове агентство» Верус» у Комінтернівському районі м. Харкова, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приват Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове агентство» Верус» в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове агентство» Верус» у Комінтернівському районі м. Харкова про визнання недійсним кредитного договору,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2014 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" в особі філії "Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" у Комінтернівському районі м. Харкова, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просили стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" суму заборгованості за кредитним договором № DN81AR03110149 у розмірі 180 408,43 грн.; стягнути солідарно з ТОВ "УФА "Верус" в особі "ТОВ "УФА "Верус" у Комінтернівському районі та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 200,00 грн.; стягнути з ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2786,90 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідно до укладеного договору № DN81AR03110149 від 24.09.2007 року, ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 77023,12 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 23.09.2014 року. Відповідно до умов кредитного договору позичальник зобов'язаний погашати заборгованість за кредитом, що складається з заборгованості за кредитом, процентами, комісією, винагородою та інших витрат, в порядку та на умовах передбачених кредитним договором, а саме щомісяця в період сплати надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж).

Зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором було частково забезпечено порукою, а саме Договором поруки від 22.03.2011 року, укладеним з поручителем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "ВЕРУС", в особі філії "Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "ВЕРУС" у Комінтернівському районі міста Харкова та ПАТ КБ «Приватбанк». У відповідності з п. 4 договору поруки від 22.03.2011 року поручитель та боржник відповідають перед ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" як солідарні боржники. Розмір відповідальності поручителя перед кредитором, згідно витягу з додатку №1 до Договору поруки встановлено 200 грн.(а.с.14)

Судом першої інстанції встановлено, що взяті на себе зобов'язання по кредитному договору позивач виконав своєчасно і повністю. Банк надав, а ОСОБА_1 отримала , вищевказані грошові кошти. У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач ОСОБА_1 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 180 608,43 грн. Заборгованість складається з наступного:

53216,39 - заборгованість по процентам за користування кредитом;

10539,36 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;

116852,68 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Загальна сума грошових зобов'язань, що підлягає сплаті за кредитним договором загалом складає 180608,43 грн. Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 180408,43 грн. заборгованості за кредитним договором особисто, та 200,00 грн. солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ " Українське Фінансове Агентство "ВЕРУС" в особі філії ТОВ "Українське Фінансове Агентство "ВЕРУС" у Комінтернівському районі м. Харкова. Позивач також просив стягнути з ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2786,9 грн, сплачені у вигляді судового збору (а.с.61-64).

У зустрічному позову ОСОБА_1. просила визнати недійсним кредитний договір № DN81AR03110149 від 24.09.2007 року та договір поруки б/н від 22.03.2011 року недійсними, а у задоволенні первісного позову відмовити.

ОСОБА_1 посилалася на те, що 24 вересня 2007 року між нею та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено зазначений кредитний договір. Вона отримала у банка кредит у розмірі 77023,12 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 23.09.2014 року. ОСОБА_1 стверджувала, що у зазначеному кредитному договорі відсутні відомості щодо детального розпису загальної вартості кредиту, немає умов, які п.п.3.2,3.4 розділу 3 Правил визнані обов'язковими. Банк не надав їй окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача, не вказано повної орієнтованої вартості кредиту, розрахунок проведений поверхово та є незрозумілим для споживача. Тобто укладений кредитний договір не відповідав ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ №168 від 10 травня 2007 року.

Оскільки договір поруки б/н від 22.03.2011 року, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Українське Фінансове Агентство «ВЕРУС» в особі філії ТОВ «Українське Фінансове Агентство «ВЕРУС» у Комінтернівському районі м. Харкова є похідним від головного договору, то і договір поруки необхідно визнати недійсним. Крім того він укладено без її згоди.

Сторони проти пред'явлених до них позовів заперечували.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2015 року позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 120 755 грн. 75 коп.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ " Українське Фінансове Агентство "ВЕРУС" в особі філії ТОВ «Українське Фінансове Агентство «ВЕРУС» у Комінтернівському районі м. Харкова на користь ПАТ КБ «Приват Банк» 200 грн. 00 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судові витрати у розмірі 1864 грн.40 коп.

В задоволенні інших позовним вимог відмовлено. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1, її представник ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приват Банк» подали апеляційні скарги.

ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити ПАТ КБ «Приват Банк» у задоволенні позовних вимог в повному обсязі та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_1, зокрема визнати недійсним кредитний договір № DN81AR03110149 від 24.09.2007 року та визнати недійсним договір поруки від 22.03.2011 року укладений між ПАТ КБ «Приват Банк» та ТОВ «Українське Фінансове Агентство «ВЕРУС» в особі філії ТОВ «Українське Фінансове Агентство «ВЕРУС» у Комінтернівському районі м. Харкова.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що судом при ухваленні рішення, порушено вимоги матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Суд не дав належної оцінки її доводам щодо порушень її прав споживача при укладенні кредитного договору. Крім того судом не враховано, що ОСОБА_1, як інвалід другої групи звільнена від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

ПАТ КБ «Приват Банк» в своїй апеляційній скарзі просять рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2015 року скасувати в частині зменшення пені та ухвалити в цій частині нове рішення про повне задоволення позовних вимог, в іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування скарги вказують, що судом безпідставно зазначено в рішенні, що розмір неустойки може бути зменшено, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, однак матеріалами справи не доведено тяжкий майновий стан відповідача. Так банком було доведено та підтверджено матеріалами справи заборгованість відповідача перед позивачем та невиконання зобов'язань за кредитним договором.

Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що скарга ПАТ КБ «Приватбанк» задоволенню не підлягає. Апеляційна скарга ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 - підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції зміненню в частині стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.

Судом першої інстанції встановлено наступне. Відповідно до укладеного кредитного договору № DN81AR03110149 від 24.09.2007 року ОСОБА_1 24.09.2007 року отримала у позивача кредит у розмірі 77023,12 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 23.09.2014 року (а. с. 6-8).

Зобовязання ОСОБА_1 за кредитним договором було забезпечено Договором поруки від 22.03.2011 року, укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» та поручителем - Товариством з обмеженою відповідальністю Українське Фінансове Агентство ВЕРУС, в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю Українське Фінансове Агентство ВЕРУС у Комінтернівському районі міста Харкова. Відповідно до п.2 Договору поруки розмір відповідальності поручителя перед кредитором обмежується сумою зазначеною в додатку №1 до цього договору. У відповідності з п. 4 договору поруки від 22.03.2011 року поручитель та боржник відповідають перед ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» як солідарні боржники. Згідно зазначеного додатку розмір відповідальності поручителя встановлено 200 грн. (а.с.14).

Встановлено, що загальна сума заборгованості за договором № DN81AR03110149 від 24.09.2007 року, з урахуванням реалізації автомобіля Daewoo Nexiа в рахунок погашення заборгованості складала 180608,43 грн.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 15.12.2011 року стягнуто з ТОВ Українське Фінансове Агентство ВЕРУС в особі філії ТОВ «Українське Фінансове Агентство «ВЕРУС» у Комінтернівському районі м. Харкова, ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» заборгованість за кредитом № DN81AR03110149 від 24.09.2007 в розмірі 117054,98 грн., яка складається з 57077,72 - заборгованість за кредитом% 31976,75 - заборгованість по процентам за користування кредитом: 7596,41 заборгованість по комісії за користування кредитом: 20409,34 заборгованість за несвоєчасність виконання зобовязань за договором. (а.с. 65-67).

Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняться виконанням проведеним належним чином. Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст.ст.525,326 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно умов договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до вимог ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сум, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і прядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи з системного аналізу ст. 525,526,599,611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що користування кредитом, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права кредитодавця на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України по день фактичного користування позичальником кредитом.

Таким чином нарахування процентів за користування кредитом та пені після закінчення строку дії договору та з моменту ухвалення судового рішення до його фактичного виконання є правомірним.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-1206 від 23 вересня 2015 року, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» правильно посилався на те, що зобов'язання не припинилося його виконанням, поведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Московського районного суду від м. Харкова від 15.12.2011 року стягнуто з стягнуто з ТОВ Українське Фінансове Агентство ВЕРУС в особі філії ТОВ Українське Фінансове Агентство ВЕРУС у Комінтернівському районі м. Харкова та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» заборгованість за кредитом № DN81AR03110149 від 24.09.2007 в розмірі 117054,98 грн., яка складається з 57077,72 - заборгованість за кредитом, 31976,75 - заборгованість по процентам за користування кредитом: 7596,41 заборгованість по комісії за користування кредитом: 20409,34 заборгованість за несвоєчасність виконання зобовязань за договором.

Встановлено, що зазначена заборгованість до цього часу не повернута. Відповідно вимоги кредитодавця щодо нарахування відповідача ОСОБА_1 заборгованості за процентами за користування кредитом, заборгованості по комісії за користування кредитом, пені за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором є правомірними.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за період з 21.10.2010 року по 21.10.2013 року вона складає: з заборгованості за процентами 53216,39 грн., заборгованості по комісії 10539,36 грн., та заборгованості з пені у розмірі 116852,68 грн.

Відповідач ОСОБА_1 т її представник належним чином надані банком розрахунки заборгованості не спростували, іншого розрахунку до суду не надали. Відповідач фактично оспорювала кредитний договір і вважала, що його слід визнати недійсним і на підставі цого відмовити у задоволені позову банку. .

Суд першої інстанції обґрунтовано погодився з вимогами банку щодо стягнення з боржника заборгованості за процентами та заборгованості по комісії.

Суд першої інстанції обґрунтовано зменшив розмір стягнення неустойки (пені), нарахованої позивачем за первісним позовом. При цьому суд першої інстанції виходив з наступного.

У відповідності до вимог 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічне роз*яснення міститься у п. 27 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року, де зазначено, що положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК, які мають іншу правову природу. Така заява про застосування ч.3 ст.551 ЦК України міститься у запереченнях представника відповідача ОСОБА_2 (а.с.58-60).

Судом першої інстанції враховано, що раніше рішенням Московського районного суду м. Харкова від 15.12.2007 року з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за цим кредитним договором в розмірі 117054,98 грн., яка складається з 57077,72 - заборгованість за кредитом, 31976,75 - заборгованість по процентам за користування кредитом: 7596,41 заборгованість по комісії за користування кредитом: 20409,34 заборгованість за несвоєчасність виконання зобовязань за договором.

Враховуючи що розмір нарахованої за один рік пені значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту та за відсотками, і обґрунтовано зменшив пеню до суми заборгованості за кредитом, що складає 57000 грн. колегія погоджується з таким рішенням суду і вважає, що підстави до збільшення розміру стягнення пені з ОСОБА_1 відсутні і відсутні підстави до задоволення апеляційної скарги ПАТ КБ «Приватбанк».

Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 зобов'язана погашати заборгованість за кредитом, що складається з заборгованості за кредитом, за процентами, комісією, винагородою та інших витрат в порядку та на умовах передбачених кредитним договором, а саме щомісяця в період сплати надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж).

Відповідно до ч. ч. 1 - 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до положень, закріплених у п. 2 ч. 1, ч. ч. 2, 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Законом України «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом не надання або надання у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до вимог ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно роз*яснень, викладених у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

У зустрічному позові ОСОБА_1 посилалася на те, що під час укладання договору банк не надав вичерпну інформацію про умови кредитування та вартість кредиту. Банком на виконання відповідних положень Закону України «Про захист прав споживачів» надано всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Враховуючи, що законодавством не встановлений обов'язок кредитора на відібрання підпису позичальника під наданою інформацією, доказом наявності факту виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» є положення ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 642 ЦК України, тобто фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією (отримання кредиту боржником та сплата ним періодичних платежів).

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ПАТ КБ «Приват Банк» при укладенні кредитного договору з ОСОБА_1 здійснював нечесну підприємницьку практику та використовуючи необізнаність позивача у питаннях фінансових послуг ввів його в оману щодо істотних умов кредитування.

Доводи ОСОБА_1 про ненаданні їй належної інформації про умови кредитування визначені у кредитному договорі суд не може прийняти до уваги. З матеріалів справи вбачається, що інформацію про умови кредитування ОСОБА_1 отримала. Договір сторони підписали особисто. Умови договору сторони влаштовували. ОСОБА_1, як позичальник не вчинила, з часу укладення кредитного договору - 24.09.2007 року до пред'явлення зустрічного позову 16.02.2015 року, жодних дій, які б свідчили про те, що умови договору її не влаштовують.

Зазначений договір вона виконувала. Умови договору вона не оспорювала і при розгляді 15.11.2011 року Московським районним судом м. Харкова справи за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» в особі в особі філії ТОВ Українське Фінансове Агентство ВЕРУС у Комінтернівському районі м. Харкова та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет застави (а.с.65-67).Враховуючи таки обставини доводи ОСОБА_1 не можуть тягнути за собою визнання недійсним кредитного договору.

Суд першої інстанції правильно визначив розмір заборгованості ОСОБА_1 перед банком і обґрунтовано стягнув з неї на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 120755 (сто двадцять тисяч сімсот пятдесят пять) грн. 75 коп.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сума 200 грн. підлягає стягненню з ОСОБА_1 та ТОВ Українське Фінансове Агентство ВЕРУС в особі філії ТОВ Українське Фінансове Агентство ВЕРУС у Комінтернівському районі м. Харкова як з боржника та поручителя солідарно.

Відповідно до вимог ч.1,2 ст. 88 ЦПК України Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Із копії пенсійного посвідчення №2283326127 вбачається, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи (а. с. 73).

Згідно із п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.

Зазначена підстава звільнення від сплати судового збору не ставиться у залежність від результату вирішення спору.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Стягуючи із ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1864 грн. 40 коп., судом першої інстанції не було враховано те, що вона є інвалідом ІІ групи та відповідно до вимог п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від його сплати.

З огляду на викладене, судове рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору не можна вважати законними й обґрунтованими, тому воно підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цієї частини позову. В решті судові рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.3, 313, 316,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приват Банк» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2015 року змінити. Скасувати рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судових витрат у розмірі 1864 грн.40 коп.

Ухвалити в цій частині нове рішення і у стягненні з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судові витрати у розмірі 1864 грн.40 коп. відмовити.

Рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 19 листопада 2015 року в іншій частині залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді: