Ухвала суду № 55826383, 10.02.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2016 р. Справа № 876/3978/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-суддіКостіва М.В.

суддівБруновської Н.В., Кузьмича С.М.

за участю секретаряКерод Х.І.

представника позивачаОСОБА_1

представника відповідачаОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.03.2015 року в справі №2а-1231/12/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридично консалтингова фірма «Дока Плюс» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області про скасування податкового повідомлення рішення,

встановив:

У лютому 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридично-консалтингова фірма «Дока Плюс» звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкового повідомлення рішення від 31.01.2012 року № НОМЕР_1.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.03.2015 року позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.01.2012 року № НОМЕР_1 Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області.

Постанову суду першої інстанції оскаржила Державна податкова інспекція у Залізничному районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального й процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивачем, окрім даного позову, 31 січня 2012 року подано до Львівського окружного адміністративного суду позовну заяву до ДПІ у Залізничному районі м. Львова про визнання протиправним та скасування наказу № 1504 про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки, виданого 29 грудня 2011 року, та визнання протиправними дій посадових осіб відповідача, які полягали у проведенні такої перевірки на підставі вищезазначеного наказу.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2012 року (залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року) визнано протиправним та скасовано наказ відповідача № 1504 від 29 грудня 2011 року, на підставі якого було проведено перевірку та винесено оскаржуване у цій справі податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 31 січня 2012 року, а також визнано протиправними дії посадових осіб відповідача, які полягали у проведенні 12 січня 2012 року такої перевірки на підставі протиправного наказу.

Окрім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем попередньо вже було проведено перевірку позивача, предметом якої були ті ж самі обставини, той самий контрагент за той самий період часу, за результатами якої відповідачем було складено довідку № 4057/23-4/30993918 від 02 грудня 2011 року про відсутність порушень.

За висновками акта проведеної Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова позапланової невиїзної документальної перевірки встановлено не підтвердження здійснення господарських відносин із платником податків ТОВ «Аудіт-Ейд», їх виду, обсягу, якість та розрахунки за серпень 2011 року, завищення суми податкового кредиту в декларації з ПДВ за серпень 2011 року (рядок 17) в сумі 166666, 68 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет. Доказом податкового органу, описаним в акті перевірки, за результатами якого було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є отримання від ДПІ у Печерському районі міста Києва податкової інформації стосовно контрагента позивача, згідно акта «Про неможливість проведення зустрічної звірки субєкта господарювання Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудит-Ейд» від 21.12.2011 року № 11323/23-9/35196526. Згідно викладеного в акті, таку перевірку неможливо провести у звязку з тим, що згідно з базою даних АІС «ОР» по підприємству ТОВ «Аудит-Ейд» встановлено стан - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцем знаходження.

Як підставно зазначено судом першої інстанції, наявність таких відомостей в акті перевірки не може однозначно свідчити про нездійснення спірних операцій, і бути самостійним і достатнім доказом фіктивного підприємництва чи укладення фіктивних угод з боку контрагента. Крім цього, згідно з актом перевірки, відсутність контрагента ТОВ «Аудит-Ейд», яка встановлена 16 листопада 2011 року, не може слугувати підставою стосовно не включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача, сформованого на підставі податкових накладних, наданих контрагентом значно раніше, зокрема в серпні 2011 року.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 14.1.181 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобовязання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до статті 198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно зі статтею 201.6 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту(ст. 201.10 Податкового кодексу України).

Колегія суддів зазначає, що реальність вчинення вищезгаданих господарських операцій підтверджується договорами про правове обслуговування, укладеними між позивачем та контрагентом ТОВ «Аудит-Ейд», оформленими належним чином податковими накладними, замовленнями та актами приймання-передачі виконаних робіт за договорами про правове обслуговування, платіжними дорученнями, що підтверджують оплату за договорами, реєстром виданих та отриманих податкових накладних за серпень 2011 року, копії яких долучено позивачем до позовної заяви.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що єдиною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами і його висновками, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки відповідача висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності повної інформації, яка надається в передбаченому чинним законодавством порядку. Ця думка ґрунтується на положеннях ч. 1 ст. 204 ЦК, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Зважаючи на викладене, як вірно встановлено судом, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а, відтак, у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції за своєю суттю відповідає закону, підстави для її скасування не були доведені у встановленому порядку.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.03.2015 року в справі №2а-1231/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів після набрання нею законної сили, а уразі складення такої в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Головуючий суддя Костів М.В.

Судді Бруновська Н.В.

ОСОБА_3

Повний текст ухвали складено 15.02.2016 року.