Ухвала суду № 55826350, 15.02.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2016 р. Справа № 876/11387/15

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді: Ліщинського А.М.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.

при секретарі судового засідання: Бєлкіна Н.І.

з участю представника позивача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» ОСОБА_2 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» ОСОБА_2, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання дій і бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

28.08.2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідачів, а саме:

про визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» ОСОБА_2 та Фонду щодо невключення позивача до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Міський комерційний банк» за рахунок Фонду вимоги ОСОБА_3 в сумі 200 000 грн. згідно із договором банківського рахунку № 262033422601 від 08 травня 2014 року;

про визнання протиправною та скасування відмови уповноваженої особи ФГВФО ОСОБА_2 та Фонду у включенні позивача до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Міський комерційний банк» за рахунок Фонду вимоги ОСОБА_3 в сумі 200 000 грн. згідно із договором банківського рахунку № 262033422601 від 08 травня 2014 року;

про зобовязання уповноваженої особи ФГВФО ОСОБА_2 включити до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Міський комерційний банк» за рахунок Фонду вимоги ОСОБА_3 в сумі 200 000 грн. згідно із договором банківського рахунку № 262033422601 від 08 травня 2014 року та подати таку інформацію на затвердження Фондом;

про зобовязання ФГВФО включити до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Міський комерційний банк» за рахунок Фонду вимоги ОСОБА_3 в сумі 200 000 грн. згідно із договором банківського рахунку № 262033422601 від 08 травня 2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вважає дії відповідачів, щодо не включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у гарантованому розмірі неправомірними.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» ОСОБА_2 щодо невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зобовязано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» ОСОБА_2 вчинити дії щодо включення ОСОБА_3 до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню, та подачі до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткової інформації про вкладника ОСОБА_3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відповідач, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» ОСОБА_2 постанову оскаржив, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконною, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі покликається на те, що 23.05.2015 року правлінням Національного банку України була прийнята постанова №309/БТ «Про віднесення ПАТ Міський комерційний банк» до категорії проблемних», а тому фактично з 23.05.2015 року всім філіям і відділенням ПАТ Міський комерційний банк» було заборонено відкривати поточні рахунки, приймати депозитні вклади та/або здійснювати поповнення існуючих рахунків.

У ході апеляційного розгляду представник позивача ОСОБА_1 надав пояснення та просить відхилити апеляційну скаргу.

Інші особи які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не зявилися, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно з ч.4 ст. 196 КАС України.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» ОСОБА_2 не надано жодних доказів, які б підтверджували наявність підстав для віднесення позивача до вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», або інших підстав, які б зумовлювали неможливість включення позивача до переліку вкладників, які отримують кошти в межах гарантованої суми за рахунок коштів Фонду.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Згідно ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Частиною 1 ст.195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Правильність вирішення справи відповідно до вимог ст.13 КАС України забезпечується системою: апеляційною та касаційною. Можливість апеляційного та касаційного оскарження судових рішень є принципом адміністративного судочинства, що спрямований на забезпечення прав осудності (законності та обґрунтованості) судових рішень.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що 08 травня 2014 року між ПАТ «Міський комерційний банк» та позивачем було укладено договір банківського рахунку № 262033422601, відповідно до умов якого Банк відкрив клієнту поточний рахунок у валюті гривня № 262033422601 (а.с. 7-8).

Як слідує із виписки по особовому рахунку № 262033422601, за період з 08 травня 2014 року по 02 червня 2015 року залишок коштів на вказаному рахунку становить 200 050 грн. 79 коп. (а.с. 10).

Відповідно до постанови правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року №732 ПАТ «Міський комерційний банк» віднесено до категорії неплатоспроможних, рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 листопада 2014 року №124 розпочато з 21 листопада 2014 року процедуру виведення ПАТ «Міський комерційний банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації, призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_4 (а.с.31, 32).

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 лютого 2015 року № 36 продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Міський комерційний банк» по 20 березня 2015 року включно, продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_5 по 20 березня 2015 року (а.с. 33).

Постановою Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року №187 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк», рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 березня 2015 року № 64 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Міський комерційний банк» з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб з 20 березня 2015 року та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» ОСОБА_2 строком на 1 рік з 20 березня 2015 року по 19 березня 2016 року (а.с.34, 35).

23 лютого 2015 року позивач звернувся до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_5 із заявою про включення його у списки осіб, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду (а.с. 11).

Також із аналогічною заявою позивач повторно звернувся до уповноваженої особи ФГВФО ОСОБА_2 далі відповідач-1 (а.с. 13).

Листом від 03 червня 2015 року № 13.4/8650 відповідач-1 повідомив, що ним вживаються усі необхідні заходи щодо захисту прав і законних інтересів вкладників Банку, зміцнення довіри до банківської системи, забезпечення ефективної процедури ліквідації Банку (а.с. 9).

У зв`язку з не включенням позивача у списки осіб, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, останній звернувся до суду з відповідними вимогами.

Відповідно до ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонду), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків визначені та регулюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 року № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI від 23.02.2012 року), тут і надалі в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону №4452-VI від 23.02.2012 року, цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Згідно з ч.1 ст.26 Закону №4452-VI від 23.02.2012 року, Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом (ч.1 ст.26 Закону №4452-VI від 23.02.2012 року).

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (ч.2 ст.26 Закону №4452-VI від 23.02.2012 року).

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №4452-VI від 23.02.2012 року визначено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Тобто для отримання відшкодування за вкладом фізичної особи, за рахунок Фонду мають бути наявні дві умови а саме: особа має бути вкладником та повинна мати вклад.

Згідно з ч.4 ст.2 Закону №4452-VI від 23.02.2012 року вкладник - фізична особа, яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката;

Відповідно до ч.3 ст.2 Закону №4452-VI від 23.02.2012 року вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

При цьому, порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, визначений статтею 27 Закону №4452-VI від 23.02.2012 року.

Так, за правилами ч.ч. 1-3 ст.27 Закону (до внесення змін, Законом № 629-VIII від 16.07.2015) передбачено, що уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Згідно з ч.5 ст.27 Закону (до внесення змін, Закон № 629-VIII від 16.07.2015 року) протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до п.п.3-5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 № 14 (далі - Положення) Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку.

Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Відповідно до п.6 розділу ІІІ Положення передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників.

Як передбачено у п.п.2, 3 розділу IV Положення, Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення (далі - Загальний Реєстр).

Наведені норми законодавства вказують, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру.

При цьому, Уповноважена особа може надавати Фонду протягом процедури ліквідації додаткову інформацію про вкладників, зокрема щодо збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування.

Колегією суддів встановлено, що Уповноважена особа Фонду, керуючись рішенням щодо тимчасового призупинення виплати коштів за рахунками фізичних осіб на час дії тимчасової адміністрації, не включила позивача до переліку, сформованого відповідно до ст.27 Закону № 4452-VI від 23.02.2012 року, що призвело до не включення останнього і в затверджений Фондом реєстр вкладників.

Однак керуючись вищенаведеним колегія суддів не погоджується з таким висновком Фонду з огляду на наступне.

Відповідно до ст.37 Закону № 4452-VI від 23.02.2012 року Уповноважена особа діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду, та має право, зокрема:

- вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку;

- продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій;

- повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

- заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи;

- звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку.

Згідно із ст.38 Закону № 4452-VI від 23.02.2012 року Уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.

При цьому, протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

За змістом ч.3 ст.38 Закону № 4452-VI від 23.02.2012 року, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

- банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

- банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

- банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

- банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

- банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

- банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

- банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

- банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

В запереченнях проти адміністративного позову та в апеляційній скарзі відповідач-1 посилається на те, що позивач, отримав кошти від інших осіб з метою отримання окремими кредиторами (первинними вкладниками) переваг, не передбачених законодавством (коштів більш ніж 200 000,00 грн.), тобто вказує на те, що банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Проте, згідно матеріалів справи, вбачається, що апелянт не вжив заходів та не вчинив дій, передбачених законом, в частині перевірки правочину укладеного Банком з позивачем на предмет його нікчемності з підстав, визначених ч.3 ст.38 Закону № 4452-VI від 23.02.2012 року.

Також не наведено доводів щодо протиправності дій із вкладами позивача та первісного власника коштів в межах цивільно-правового поля.

Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Колегія суддів надаючи оцінку посиланням відповідача 1 на нікчемність правочину, зазначає, що Цивільний кодекс України, з врахуванням змін, що внесені Законом України від 02.12.2010 року №2756-VI до статей 203, 234, 228, розділяє недійсні правочини на оспорювані, ті що підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, та неоспорювані - нікчемні, ті, що не потребують їх визнання недійсними у судовому порядку.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Загальне поняття нікчемності правочинів наведено в ст.228 Цивільного кодексу України, за змістом частини першої якої, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У разі посилання апелянта на нікчемність угоди у зв'язку із порушенням публічного порядку, такі обставини мають бути доведеними. Враховуючи наведені положення Цивільного кодексу України та Закону № 4452-VI від 23.02.2012 року, колегія суддів приходить до висновку, що Уповноважена особа Фонду наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних. Разом з тим, за змістом наведених норм, дане право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, тобто саме по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно у даному випадку нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу.

В даному випадку відповідачем 1 не надано суду будь-яких доказів про те, що ним приймалось рішення про визнання правочину, укладеного з позивачем, нікчемним, з відповідним обґрунтуванням та з визначенням конкретної підстави, передбаченої ч.3 ст.38 Закону № 4452-VI від 23.02.2012 року.

Також у спірному випадку, відповідачем-1 не наведено обставин, що свідчили б про порушення публічного порядку в розумінні ст.228 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідач 1 не зазначає підстав протиправності укладення договору про приєднання до банківського рахунку та перерахування коштів, окрім наміру іншої особи отримати додаткові кошти за рахунок Фонду, не надає будь-яких доказів на підтвердження таких обставин та на доведення умислу осіб.

Щодо мотивації апелянта з посиланням на зареєстровані кримінальні провадження за фактами вчинення службовими особами банку кримінальних правопорушень, то колегія суддів вважає, що Уповноваженою особою Фонду не представлено належних доказів про те, що відносно позивача або конкретної операції, що розглядається в цій справі, провадиться досудове розслідування.

Також судом не береться до уваги обґрунтування апелянта про те, що кошти в розмірі 200 000 грн. було перераховано на рахунок позивача ОСОБА_6 «АВТОАЛЬЯНСЗАХІД» 02.06.2015 року, тобто після прийняття рішення про визнання ПАТ «Міський комерційний банк» проблемним, з огляду на наступне.

Частиною 6 ст.67 Закону України «Про банки та банківську діяльність» №2121-ІІІ від 07.12.2000 року передбачено право Національного банку України запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, встановленими статтею 73 цього Закону.

Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку, Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Статтею 75 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачено обов'язок Національного банку України прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних відповідно до критеріїв, визначених в ньому.

Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.

Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Отже, наведені положення Закону не встановлюють заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти. Крім того, як зазначено вище, рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Отже, позивач не міг знати про віднесення Банку до категорії проблемних.

З огляду на викладене, укладення позивачем договору банківського вкладу після прийняття рішення про визнання ПАТ «Міський комерційний банк» проблемним, на думку колегії суддів, не є підставою для не включення позивача до переліку вкладників згадуваного банку.

Статтями 26, 38 Закону № 4452-VI від 23.02.2012 року визначено виключні підстави для не включення вкладника до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, та обов'язок уповноваженої особи Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляти сторони за договорами про нікчемність цих договорів.

Зазначені висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній Вищим адміністративним судом України в ухвалах від 09.06.2015 року К/800/16057/15, від 25.06.2015 року К/800/19839/15, К/800/18572/15, постанові від 04.08.2015 року К/800/24809/15.

Керуючись вищенаведеним колегія суддів вважає, що Уповноваженою особою Фонду у спірних правовідносинах не реалізовані повноваження, передбачені ст. 37 Закону № 4452-VI від 23.02.2012 року, та не вжито заходів, визначених ст.26 цього ж Закону, а відтак, допущено протиправну бездіяльність щодо не включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно з статтею 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Мотивація та докази, наведені у апеляційній скарзі, не дають адміністративному суду апеляційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду першої інстанції.

За таких обставин справи колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм у оскаржуваному судовому рішенні належну правову оцінку, відтак подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не являються суттєвими і не складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року у справі №803/2722/15 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.М.Ліщинський

Судді О.І.Довга

ОСОБА_7