Постанова № 55825692, 09.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2016 р. Справа№ 910/26596/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Жук Г.А.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання: Товстенку О.Ю.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

на рішення господарського суду міста Києва від 18.11.2015р.

у справі № 910/26596/15 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

до Комунального підприємства ,,Київський метрополітен"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) Київська міська рада

2) Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання договору продовженим

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся в господарський суд міста Києва з позовом до Комунального підприємства ,,Київський метрополітен" (далі - відповідач) про визнання продовженим (пролонгованим) Договору про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду №204-У(Ор)-11 від 15.10.2011р. на термін до 10.10.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2015р. до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Київську міську раду, Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.11.2015р. у справі № 910/26596/15 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції послався на положення ЦК України та ГК України, та дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог у даній справі та відсутність правових підстав для їх задоволення, оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували заявлені позовні вимоги та свідчили про продовження Договору про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду №204-У(Ор)-11 від 15.10.2011 на новий строк.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18.11.2015р. та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що він не погоджується з прийнятим рішенням, оскільки судом першої інстанції допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Так, на думку скаржника, відповідач не є належним орендодавцем орендованого нерухомого майна на дату звернення до позивача з листом про небажання продовжувати на наступний термін строк дії договору оренди.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2015р. апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Києва від 18.11.2015р. у справі № 910/26596/15 прийнято до провадження та призначено розгляд скарги на 26.01.2016р.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує на її необґрунтованість та просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2016р. розгляд скарги у справі відкладено на 09.02.2016р. у зв'язку з неявкою представника позивача та його клопотанням про відкладення розгляду скарги на підставі ст. 77 ГПК України.

08.02.2016р. на адресу суду надійшла заява представника позивача про відкладення розгляду справи, яка мотивована тим, що представник позивача ОСОБА_3 перебуває на лікарняному по догляду за хворою дитиною.

Представники відповідача та третіх осіб 1 і 2 в судовому засіданні 09.02.2016р. проти даного клопотання заперечили.

Колегія суддів, розглянувши клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, відмовляє в його задоволенні, з огляду на таке.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

При цьому, нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників позивача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника.

Враховуючи ту обставину, що за аналогічним клопотанням представника позивача було відкладено розгляд скарги у справі, який призначався на 26.01.2016р., колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка представника позивача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Крім того, в судовому засіданні 09.02.2016р. представник відповідача зазначив, що представник позивача ОСОБА_3 приймав участь в цей же день в судовому засіданні в іншій справі № 910/27255/15.

Згідно із п. 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В судовому засіданні представники відповідача, третіх осіб 1 та 2 проти доводів апеляційної скарги заперечили, просили оскаржуване рішення залишити без змін.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення учасників апеляційного перегляду, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.10.2011р. між Комунальним підприємством ,,Київський метрополітен" (далі - орендодавець, відповідач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі - орендар, позивач) укладено договір про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду №204-У(Ор)-11, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення Київради від 29.04.2010 №590/4028 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину переходу, визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП ,,ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря), далі - об'єкт оренди, за адресою: станція метро ,,Позняки" (вестибюль №1), для торгівлі непродовольчими товарами (п. 1.1 договору).

За умовами пункту 2.1 договору об'єктом оренди є частина переходу, визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП ,,ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 13,8 кв.м., згідно з викопіюванням з Схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього договору.

Відповідно до п. 2.4 договору об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства ,,Київський метрополітен".

Відповідно до п. 9 договору цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київради від 29.04.2010 №590/4028 діє з 15.10.2011 до 13.10.2014.

Пунктом 9.3 договору сторони погодили, що після закінчення строку дії цього договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київради.

Листом №127 від 11.09.2014 позивач звернувся до Департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з проханням продовжити договір оренди частини переходу станції метро ,,Позняки", загальною площею 13,8 кв.м. терміном на 2 роки 364 дні.

Крім того, ФОП ОСОБА_2 звертався до Начальника Управління з організації договірної роботи КП ,,Київський метрополітен" з листами №155 від 16.09.2014 та №230 від 30.10.2014, в яких просив надати всі необхідні документи для звернення в Департамент комунальної власності м. Києва щодо продовження договору оренди.

Обгрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач зазначає, що оскільки протягом одного місяця з дати закінчення договору оренди не отримував жодних заяв від відповідача або власника орендованого приміщення про небажання продовжувати договір на той самий термін дії, Договір про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, від 15.10.2011 №204-У(Ор)-11 продовжений (пролонгований) на термін до 10.10.2017, відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України ,,Про оренду державного і комунального майна".

Колегія суддів, з огляду на встановлені у даній справі обставини та наявні у справі докази, погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

За правовою природою, укладений між сторонами договір є договором оренди, регулювання якого на законодавчому рівні визначено положеннями Цивільного кодексу України щодо відносин найму (оренди) - глава 58, параграфом 5 глави 30 Господарського кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, орендодавець передав, а позивач прийняв в орендне користування об'єкт оренди за договором, підтвердженням чому є акт приймання - передачі майна в оренду від 01.11.2011р.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди), до яких відноситься спірний Договір, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 3 Закону України ,,Про оренду державного та комунального майна" відносини щодо оренди майна, що перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Враховуючи, що спірне майно відноситься до комунальної власності, відносини щодо його оренди регулюються, в тому числі Законом України ,,Про оренду державного та комунального майна"

Згідно зі ст. 2 Закону України ,,Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Частина 1 ст. 763 ЦК України встановлює, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено (ст. 26 Закону України ,,Про оренду державного та комунального майна").

Частина 3 ст. 17 Закону України ,,Про оренду державного та комунального майна" встановлює, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

З наведених вище норм законодавства вбачається, що можливість продовження дії договору оренди на той же термін і на тих же умовах законодавець поставив у залежність, зокрема, від відсутності волевиявлення однієї із сторін про припинення цього договору у зв'язку із закінченням терміну його дії, та зазначив про те, що таке волевиявлення має відбуватись у відповідні строки. Тому, будь-яке документальне підтвердження факту здійснення такої заяви на адресу контрагента припиняє договір оренди, без урахування того, чи отримано іншою стороною цю заяву, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено обов'язку орендодавців доводити факт отримання орендарями листів (заяв, повідомлень тощо) про припинення дії договорів оренди або ж пересвідчуватися в тому, чи отримував орендар повідомлення (заяви тощо) про припинення дії договору, які надсилаються, зокрема, в порядку ч. 2 ст. 17 Закону України ,,Про оренду державного та комунального майна", а передбачений лише обов'язок довести факт належного направлення такого повідомлення-заяви орендарю, яке буде свідчити про відсутність волевиявлення на продовження орендних правовідносин.

Як вірно вказав суд першої інстанції, в даному випадку, орендодавець висловив заперечення щодо продовження терміну дії договору на новий термін, шляхом направлення на адресу позивача повідомлення №16 від 17.10.2014, копія якого наявна в матеріалах справи. При цьому відповідачем були дотримані вимоги ст. 17 Закону України ,,Про оренду державного та комунального майна", в частині вчасного попередження орендаря про закінчення строку дії договору.

Пунктом 9.3 договору сторони погодили, що після закінчення строку дії договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київради.

В той же час, станом на день вирішення спору Київською міською радою не приймалися рішення щодо продовження дії спірного договору.

Отже, оскільки орендодавець заперечив проти продовження терміну дії договору, про що повідомив орендаря у встановлені законом строки, а також враховуючи, що рішення про продовження строку дії спірного договору Київрадою не приймалось, Договір про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду №204-У(Ор)-11 від 15.10.2011 припинив свою дію 13.10.2014, у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, а позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про продовження зазначеного договору на новий строк, позовні вимоги у даній справі задоволенню не підлягають, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Щодо посилань позивача на відсутність у відповідача права розпоряджатись комунальним майном територіальної громади міста Києва, зокрема, на засадах оренди, слід зазначити таке.

Частиною 1 ст. 60 Закону України ,,Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до ст. 1 Закону України ,,Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно з приписами ч. 5 ст. 60 Закону України ,,Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Частиною 1 статті 18 Закону України ,,Про столицю України - місто-герой Київ" встановлено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

Пунктом 5.2 Статуту відповідача закріплено, що майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплено за ним на праві господарського відання.

Відповідно до ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Таким чином, відповідач має достатній обсяг повноважень повідомляти Орендаря про припинення дії договору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що підстави для скасування або зміни рішення, які передбачені ст. 104 ГПК України, відсутні. Рішення господарського суду міста Києва від 18.11.2015р. у справі № 910/26596/15 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 18.11.2015р. у справі № 910/26596/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя В.Г. Суховий

Судді Г.А. Жук

А.О. Мальченко