Постанова № 55825556, 03.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2016 р. Справа№ 911/4343/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тищенко О.В.

За участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Рось» в особі Філії «Охтирський сиркомбінат» на рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2015р. у справі № 911/4343/15 (суддя Горбасенко П.В.)

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма «Піонер»

до Приватного підприємства «Рось» в особі Філії «Охтирський сиркомбінат»

про стягнення боргу та пені

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.10.2015р. частково задоволено позов Приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма «Піонер», вирішено стягнути з Приватного підприємства «Рось» в особі Філії «Охтирський сиркомбінат» 398 833, 15 грн. боргу за переданий згідно договору на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) б/н від 02.01.2014р. товар, 49 236, 78 грн. пені та 6 721, 05 грн. судового збору; у задоволенні решти позову - відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, Приватним підприємством «Рось» в особі Філії «Охтирський сиркомбінат» подано апеляційну скаргу, згідно з якою скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2015 року по справі № 911/4343/15 в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Приватному сільськогосподарському підприємству Арофірмі «Піонер» повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог незаконним та необґрунтованим, таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду, викладені у ньому, хибними та такими, що не відповідають обставинам справи та не мають належного правового підґрунтя.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 поновлено строк на подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження.

Розпорядженням Керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 призначено повторний автоматичний розподіл справи.

Відповідно до повторного автоматичного розподілу справ між суддям, справу № 911/4343/15 передано на розгляд головуючому судді: Тарасенко К.В., суддям: Іонніковій І.А., Тищенко О.В.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015, у зв'язку з перебуванням судді Іоннікової І.А. на лікарняному, а також перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці для розгляду справи визначено колегію суддів у складі головуючого судді: Тарасенко К.В., суддів: Ільєнок Т.В., Яковлєва М.Л.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2015, у зв'язку виходом суддів Іоннікової І.А та Тищенко О.В., яка входять до постійного складу судової колегії, для розгляду справи визначено колегію суддів у складі головуючого судді: Тарасенко К.В., суддів: Іоннікової І.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2015 справу прийнято до провадження у складі головуючого судді: Тарасенко К.В., суддів: Іоннікової І.А., Тищенко О.В.

09.12.2015 розгляд справи було відкладено на 20.01.2016.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 розгляд справи відкладено на 03.02.2016 у зв'язку з неявкою представників сторін.

У судове засідання 03.02.2016 представники сторін не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами та без участі представників сторін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

02.01.2014 між Приватним сільськогосподарським підприємством Агрофірма «Піонер» (Продавець) та Філією «Охтирський сиркомбінат» Приватного підприємства «Рось» (Покупець) укладено договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) б/н (надалі - Договір).

Відповідно до умов Договору продавець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, передати у власність покупцеві сільськогосподарську продукцію власного виробництва (товар), а покупець зобов'язався приймати та оплачувати такий товар.

Згідно п. 2.5 Договору розрахунки за договором здійснюються шляхом безготівкового розрахунку безпосередньо між сторонами. За домовленістю сторін може проводитись готівковий розрахунок та/або розрахунок векселем.

У відповідності до п.п. 7.1, 7.2 Договору, він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Строк Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1. Договору, та діє до « 31» грудня 2014 року, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання п. 1.1. Договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 518 833,15 грн.

18.06.2015 позивач звернувся до відповідача з претензією № 62 від 18.06.2015 (а.с. 23), згідно якої просив останнього сплатити борг за Договором на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) б/н від 02.01.2014. Вказана претензія отримана представником відповідача, що підтверджується підписом останнього на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 24), у зв'язку з чим обов'язок відповідача щодо оплати отриманого згідно договору на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) б/н від 02.01.2014 товару виник 01.07.2015.

На виконання умов Договору, відповідач сплатив позивачу 120 000 грн., що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків від 30.09.2015 (а.с. 47-48), підписаним та скріпленим печатками обох сторін договору, решту боргу у розмірі 398 833,15 грн. (518 833,15 грн. - 120 000 грн.) за отриманий від позивача товар не сплатив, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем за переданий згідно договору на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) б/н від 02.01.2014 товар на момент прийняття судового рішення у справі склав 398 833,15 грн..

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи містять належні та допустимі докази виконання позивачем обов'язку по поставці товару за Договором на суму 518 833,15 грн.

Натомість, відповідач зобов'язання за Договором належним чином не виконав, в результаті чого за ним утворилась заборгованість в сумі 398 833,15 грн. (518 833,15 грн. - 120 000 грн.), яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) б/н від 02.01.2014, позивачем за період з 04.03.2015 по 15.09.2015 нараховано 49 892,39 грн. пені, з яких: 38 681,35 грн. за період з 04.03.2015 по 27.08.2015 на суму боргу 398 833,15 грн. та 11 211,04 грн. за період з 28.08.2015 по 15.09.2015 на суму боргу 398 833,15 грн.

Частинами першою і третьою ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За несвоєчасне, понад встановлений договором строк, проведення розрахунків за прийнятий товар, продавець вправі вимагати від покупця сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу (п. 4.2. Договору).

Враховуючи положення вищезазначених норм, а також періоди нарахування пені, що вказані позивачем в поданому ним розрахунку пені (а.с. 7), колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідно до арифметично правильного розрахунку пеня має стягуватись за період 01.07.2015 по 15.09.2015 та складає загалом 49 236,78 грн., з яких: 38 025,74 грн. за період з 01.07.2015 по 27.08.2015 на суму боргу 398 833,15 грн. та 11 211,04 грн. за період з 28.08.2015 по 15.09.2015 на суму боргу 398 833,15 грн. Відтак, вимога про стягнення 49 892,39 грн. пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 49 236,78 грн.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Рось» в особі Філії «Охтирський сиркомбінат» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2015 року по справі № 911/4343/15 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 911/4343/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді І.А. Іоннікова

О.В. Тищенко